Рішення № 38236197, 10.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1019/1345/12 Головуючий у І інстанції Потоцький В.В.Провадження № 22-ц/780/1090/14 Доповідач у 2 інстанції МатвієнкоКатегорія 18 10.04.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

10 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі: Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними,

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2012 року ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом про визнання недійсними правочинів та просила ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що їй на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міського народного суду Київської області від 11 листопада 1981 року та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Переяслав-Хмельницькою міською держнотконторою 07 жовтня 1996 року належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, а на підставі державного акту від 30 жовтня 2003 року, виданого на підставі рішення виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради від 27 грудня 2002 року, належала на праві власності земельна ділянка площею 0,10 га, на якій розташований вищевказаний будинок.

12 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договори дарування будинку та земельної ділянки, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала належні їй будинок та земельну ділянку ОСОБА_1

27 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, на підставі яких власником будинку та земельної ділянки стала ОСОБА_3

Разом з тим вищевказані договори мають бути визнані недійсними, оскільки на час укладання договорів дарування будинку та земельної ділянки 12 квітня 2011 року ОСОБА_4 знаходилась на лікуванні у неврологічному відділенні Переяслав-Хмельницької ЦРЛ із захворюваннями на церебральний атеросклероз, хронічне порушення мозкового кровообігу, дисциркуляторну енцефалопатію, гостре порушення мозкового кровообігу та інші захворювання, внаслідок яких вона була нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому її волевиявлення під час укладання договорів дарування не відповідало її волі.

Підлягають визнанню недійсними і договори купівлі-продажу, укладені 27 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як фіктивні, оскільки укладались без наміру створення правових наслідків з метою неповернення будинку та земельної ділянки законному власнику.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсними договори дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування будинку, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчені державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори 12 квітня 2011 року, за реєстровими №№830 та 833.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування будинку, укладені між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького нотаріального округу ОСОБА_5 27 жовтня 2011 року, за реєстровими №№865 та 868.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4, правонаступником якої є позивач ОСОБА_2, на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міського народного суду Київської області від 11 листопада 1981 року та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Переяслав-Хмельницькою міською держнотконторою 07 жовтня 1996 року, належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1, а на підставі державного акту від 30 жовтня 2003 року, виданого на підставі рішення виконкому Переяслав-Хмельницької міської ради від 27 грудня 2002 року, належала на праві власності земельна ділянка площею 0,10 га, на якій розташований вищевказаний будинок.

Також встановлено, що 12 квітня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договори дарування будинку та земельної ділянки, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала належні їй будинок та земельну ділянку ОСОБА_1, а 27 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, на підставі яких власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1000 га, на якій цей будинок розташований, стала ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договорів дарування 12 квітня 2011 року ОСОБА_4 була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 27 жовтня 2011 року є фіктивними, оскільки укладені без наміру створення правових наслідків.

Однак з вищенаведеними висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, на яку посилався суд, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно висновку проведеної по справі посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 155ц ОСОБА_4 під час підписання договору дарування, 12.04.2011 року, страждала на психічний розлад у вигляді атеросклеротичної (постінсультної) деменції з емоційно вольовими розладами. За своїм психічним станом ОСОБА_4 не могла 12.04.2011 року у повній мірі розуміти значення своїх дій, не могла прогнозувати їх наслідки та не могла керувати своїми діями.

Суд першої інстанції, поклавши в основу свого рішення вищенаведені висновки експертизи, не звернув уваги на те, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Те, що особа під час вчинення правочину не могла повною мірою розуміти значення своїх дій та не могла керувати ними, саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані правочину недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Таким чином, оскільки висновок проведеної по справі посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 155ц щодо здатності ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними ґрунтується на припущеннях, а інших доказів неспроможності ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час вчинення оспорюваних договорів дарування 12.04.2011 року позивачем суду надано не було, висновок суду першої інстанції про задоволення позову та визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, є незаконним та необґрунтованим.

Необґрунтованим є і рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладених 27 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як фіктивних, оскільки відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину на вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, причому саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Будь-яких інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладених 27 жовтня 2011 року між відповідачами, позивачем в позовній заяві наведено не було.

Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання договорів купівлі-продажу недійсними за вимогою ОСОБА_2, яка не є стороною оспорюваних нею договорів, не звернув уваги на те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту її порушених прав, оскільки відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення про задоволення позову ОСОБА_2 вищенаведеним вимогам закону не відповідає, в зв»язку з чим відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2013 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: