Рішення № 38232967, 08.04.2014, Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 0912/1830/12

Провадження № 2/349/2/14

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 квітня 2014 року м. Рогатин

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

в складі:головуючого - судді Могили Р.Г.

з участю секретаря Матасової Н.М.

позивача-відповідача ОСОБА_1

представника позивача-відповідача ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3, Іванціва І.І.

відповідача-позивача ОСОБА_8

представника відповідача-позивача ОСОБА_6

третя особа, яка не заявляє самостійних

вимог щодо предмету спору на стороні

позивача ОСОБА_1 ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рогатині цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, виконавчого комітету Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача державний нотаріус Рогатинської районної державної нотаріальної контори про визнання недійсними рішень Конюшківської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку майна колгоспного двору та за позовною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на ? частини домоволодіння,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідачів і в процесі судового розгляду уточнила свої позовні вимоги та просила:

-визнати недійсним рішення виконкому Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 14 жовтня 1999 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1;

-визнати недійсним свідоцтво про право власності на домоволодіння в с.Конюшки Рогатинського району Івано-Франківської області, видане 05 лютого 2000 року виконавчим комітетом Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано- Франківської області на підставі рішення виконавчого комітету Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 14 жовтня 1999 року;

-визнати назаконним поділ домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на два окремих господарства з присвоєнням окремих номерів: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3;

-визнати недійсним договір дарування від 23 квітня 2008 року ОСОБА_3 1/2 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_8;

-визнати недійсним рішення Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 16 січня 2011 року про передачу безоплатно у власність ОСОБА_8 земельної ділянки загальною площею 0,3543 га, з них 0,1628 га під будівлями і дворами та 0,1915 га - рілля;

-визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки : серії ЯК № 957799 площею 0,1628 га для індивідуального житлового будівництва та серії ЯК № 957800 площею 0,1915 га для ведення особистого селянського господарства, видані ОСОБА_8 та скасувати їх державну реєстрацію в органах земельного кадастру;

-визнати майном колгоспного двору: житловий будинок 1960 року побудови, загальною площею 42,3кв.м., житловою - 32,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 з приналежними до нього будівлями та спорудами, інвентаризаційною вартістю 68 841,00 грн., житловий будинок 1982 року побудови загальною площею 164кв.м, житловою площею 63,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з приналежними до нього будівлями та спорудами, інвентаризаційною вартістю 100 161, 00 грн;

-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 лютого 2012 року видане ОСОБА_8 державним нотаріусом Рогатинської районної державної нотаріальної контори Андрейків Т.В. та зареєстроване в реєстрі за №272 в частині спадкування 1/4 частини житлового будинку 1960 року побудови загальною площею 42,3кв.м., а житловою 32,8кв.м., з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований АДРЕСА_3;

-виключити 5/7 частин житлового будинку 1960 року побудови загальною площею 42,3кв.м., а житловою 32,8кв.м., з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований АДРЕСА_3 із спадкової маси, що входить до складу спадщини, яка відкрилась 19 вересня 1994 року, після смерті прабабусі ОСОБА_12 та 16 червня 1998 року, після смерті батька ОСОБА_13;

-визнати за нею право власності на 1/7 частину майна колгоспного двору, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 (адреса до поділу на окремі господарства: АДРЕСА_1), що складається із житлового будинку 1960 року побудови, загальною площею 42,3кв.м., житловою 32,8кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами та житлового будинку 1982 року побудови загальною площею 164 кв.м, житловою площею 63,7 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами;

-визнати, що на день смерті ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 їй належала 1/7 частини майна колгоспного двору, як члену колгоспного двору, яке складалося із 1/7 частини житлового будинку 1960 року побудови, загальною площею 42,3 кв.м., а житловою 32,8 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами та 1/7 частини житлового будинку 1982 року побудови загальною площею 164 кв.м, житловою площею 63,7 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходилось за адресою: АДРЕСА_1;

-визнати, що на день смерті ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 йому належало 2/7 частини майна колгоспного двору, з них 1/7 частина як члену колгоспного двору та 1/7 частина успадкована після смерті бабусі ОСОБА_12, яке складалося із 2/7 частин житлового будинку 1960 року побудови, загальною площею 42,3 кв.м., житловою 32,8 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами та 2/7 частин житлового будинку 1982 року побудови , загальною площею 164 кв.м, житловою площею 63,7 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходилось за адресою: АДРЕСА_1;

-визнати за нею право власності на 1/4 частину від спадкового майна, а саме: від 2/7 частини майна колгоспного двору, яке належало ОСОБА_13, яке складалося із 2/7 частин житлового будинку 1960 року побудови, загальною площею 42,3 кв.м., житловою 32,8 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами та 2/7 частин житлового будинку 1982 року побудови загальною площею 164 кв.м, житловою площею 63,7 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 (адреса до поділу на окремі господарства: АДРЕСА_1), що становитиме 50/700 частин житлового будинку 1960 року побудови з приналежними до нього будівлями та спорудами та 50/700 частин житлового будинку 1982 року побудови з приналежними до нього будівлями та спорудами;

-всього визнати за нею право власності на 150/700 частин житлового будинку 1982 року побудови з приналежними до нього будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 та 150/700 частин житлового будинку 1960 року побудови з приналежними до нього будівлями та спорудами, за адресою АДРЕСА_3 (адреса до поділу на окремі господарства: АДРЕСА_1);

-стягнути з відповідачів солідарно на її користь понесені судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 107 грн.30 коп., 214 грн.60 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

В листопаді 2013 року ОСОБА_8 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідачів та просила:

-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Рогатинської районної державної нотаріальної контори 16 лютого 2012 року, зареєстроване за №272;

- визнати за нею право власності на ? частину спадкового майна ОСОБА_13 у складі житлового будинку , житловою площею 32,8 кв.м., загальною площею 43,2 кв.м. та криниці.

Ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2013 року дані позови об`єднано в одне провадження.

В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному об`ємі, а щодо заявленого позову ОСОБА_8 заперечували та суду пояснили, що господарство в АДРЕСА_1) відносилось до суспільної групи господарств - колгоспний двір, членами якого станом на час припинення існування колгоспного двору були: голова двору ОСОБА_12 та члени двору: ОСОБА_13, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_15.

Відповідно до положень Закону України «Про власність», яким з 15 квітня 1991 року припинено існування такої форми власності, як спільна сумісна власність колгоспного двору, спірне домоволодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами належало всім членам колгоспного двору на праві спільної сумісної власності. На момент припинення існування колгоспного двору спільна сумісна власність членів цього двору реформувалась у спільну часткову власність.

Відповідно до ст. 123 ЦК України 1963 року, значиться, що розмір часток членів двору в майні колгоспного двору є рівним.

На час припинення існування колгоспного двору домоволодіння в АДРЕСА_1 складалось із двох будинків, що розташовані на одній земельній ділянці, яка виділена колгоспному двору під одним порядковим номером .

Житловий будинок 1960 року побудови загальною площею 42,3 кв.м., а житловою 32,8 кв.м., що знаходився за адресою: АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності від 10 листопада 1988 року належить членам колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_12.

Спірний будинок розпочатий будівництвом в колгоспному дворі, головою якого була ОСОБА_12, за адресою: АДРЕСА_1, членами колгоспного двору поряд із будинком 1960 року на земельній ділянці колгоспного двору, завершено будівництво у 1982 році.

Згідно архівного витягу Державного архіву Івано-Франківської області з протоколу №5 засідання виконавчого комітету Конюшківської сільської ради народних депутатів Рогатинського району від 13 березня 1980 року, дозвіл на будівництво житлового будинку виданий ОСОБА_13, де зазначено, що при завершенні будівництва нового будинку, старий будинок підлягає знесенню. Оскільки в 1980 році, прабабуся ОСОБА_12, була вже в похилому віці (79років) та сім'я була багаточисельною і для покращення умов проживання, батько, який був також членом колгоспу, разом із членами колгоспного двору розпочали будівництво.

В 1983 році в житловому будинку загальною площею 164 кв.м, житловою площею 63,7 кв.м. за заявою батька ОСОБА_13, погодження виконкому Конюшківської сільської ради, виготовлено технічну документацію та проведено газифікацію будинку, після чого всі члени колгоспного двору заселились в цей будинок, крім прабабусі ОСОБА_12, яка відмовилася переселятися в новий будинок через те, що там всі житлові кімнати розміщені на другому поверсі, а їй через похилий вік важко було підніматись сходами.

З 1984 року в погосподарській книзі облікується саме цей новозбудований житловий будинок - 1982 року побудови, і до 2003 року в погосподарських книгах вказаний загальною площею - 92 кв.м., а житловою - 56 кв.м., а в 2003році зроблено запис загальної площі будинку (105,3 +15) кв.м, та житлової 63,7кв.м. В подальшому будинок 1982 року побудови в погосподарських книгах та довідках вказаний загальною площею -120,3кв.м., а житловою - 63,7 кв.м. Але в договорі дарування від 23.04.2008 року матір'ю ОСОБА_3 1/2 частини житлового будинку ОСОБА_8 житловий будинок вказаний загальною площею 164,8кв.м., а житловою 63,7кв.м. Однак в дійсності житловий будинок побудований в 1982 році залишився в такому ж вигляді і по сьогоднішній день.

Виходячи з положень Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976р. № 115 (яка була чинною на той час), - право власності на жилий будинок підтверджується записом у погосподарській книзі.

Отже, виконком Конюшківської сільської ради не вправі був 14 жовтня 1999 року приймати рішення та видавати свідоцтво про право приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на спірний житловий будинок, оскільки будинок будувався членами колгоспного двору, на колгоспній землі. Ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_7 не відмовлялись від своїх часток в спірному житловому будинку.

На час побудови ОСОБА_8 була малолітньою дитиною і відповідно у будівництві жодної участі не приймала. Натомість ОСОБА_13 та ОСОБА_1 будучи дітьми, приймали активну участь у будівництві.

До свідоцтва про право власності на житловий будинок 1982 року побудови , повинні були бути занесені всі особи, які були записані членами двору на 15 квітня 1991 року.

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 помирає ОСОБА_12, яка не виготовила свідоцтва про право власності на новозбудований будинок а ІНФОРМАЦІЯ_3 помирає ОСОБА_13, який прийняв спадщину після смерті прабабусі, однак юридично не оформив.

Із введенням в дію Закону України «Про власність» в разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 р. спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його членів.

Виникнення права власності у спадкодавця ОСОБА_13 регулювалось зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року № 553-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української PCP від 11березня 1985 року № 105 і «Про порядок обліку житлового фонду в Українській PCP», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5- 24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, затвердженою наказом Міністра юстиції Української PCP від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, j сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5.

За змістом зазначених нормативних актів до компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється:

- оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними;

- по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Отже, єдиним правовим методом оформлення спадщини після смерті ОСОБА_13 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок 1982 року побудови та визнання права власності на частки домоволодіння як членів колгоспного двору міг бути виключно судовий порядок.

Вважають також незаконним поділ домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 на два окремих господарства з присвоєнням окремих поштових адрес, оскільки такий розподіл повинен проводитись зі згоди всіх колишніх членів колгоспного двору та у відповідності із статтею 37 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з Інструкцією про порядок розподілу житлових будинків із складу домоволодіння в містах та селищах міського типу Української ССР, затвердженою Верховним Судом УССР 30 вересня 1968р., розподіл житлових будинків в самостійні домоволодіння виконується в адміністративному порядку виконавчим комітетом місцевої Ради, який виносить відповідне рішення. Однак таке рішення відсутнє, не існує та не приймалось, що стверджується відповіддю сільської ради та архівного відділу Рогатинського району.

Також незаконним є рішення виконкому Конюшківської сільської ради від 14 жовтня 1999 року, свідоцтво про право власності на житловий будинок 1982 року побудови , оскільки житловий будинок ніколи не належав на праві власності ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_8, а був майном колгоспного двору і належав членам колгоспного двору, а 2/7 частини належать померлому ОСОБА_13 і є спадковим майном після його смерті та входить до складу спадщини.

Відповідно, необхідно визнати недійсним договір дарування від 23 квітня 2008 року ОСОБА_3 1/2 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_8.

Щодо земельних ділянок переданих неправомірно у власність ОСОБА_8 зазначили, що до 2011 року ОСОБА_1 обробляла частину земельної ділянки, яка була виділена для колгоспного двору за адресою АДРЕСА_1 (тепер АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3). Однак відповідач ОСОБА_8 на підставі рішення Конюшківської сільської ради від 16 січня 2011 року оформила у власність одноосібно земельні ділянки, хоча і ОСОБА_1, і ОСОБА_3 подавались заяви до Конюшківської сільської ради про заперечення щодо передачі у власність ОСОБА_8 всієї земельної ділянки. Однак їх заяви до уваги не взялись, на сесію їх не запросили.

Також, вважають, що державним нотаріусом Андрейків Т.В. спірний житловий будинок 1960 року побудови з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_3, незаконно включений в спадкову масу після смерті батька, як такий, що належав спадкодавцю ОСОБА_12, спадкоємцем якої був онук ОСОБА_13, мати якого ОСОБА_16, померла ІНФОРМАЦІЯ_5, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Державний нотаріус Андрейків Т.В., достеменно знала про належність, житлового будинку 1960 року побудови колгоспному двору, але розцінила на власний розсуд, що члени колгоспного двору втратили право на свої частки, оскільки не заявили про своє право протягом строку позовної давності - трьох років.

Але про вищевикладені обставини та порушення своїх законних прав ОСОБА_1 дізналася в лютому 2010 року, тому відповідно до ст.261 ЦК України саме з цього часу починається перебіг позовної давності (аналогічне визначення перебігу строку позовної давності вказане в ст.76 ЦК України в редакції 1963 року). Тому, відповідно, нею не пропущено строк на звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного права.

Просили суд не брати до уваги покази свідків ОСОБА_17, яка є свекрухою ОСОБА_8 та покази ОСОБА_18, чоловіка ОСОБА_8. Вказані свідчення є упередженими і не можуть братись судом до уваги як докази по справі. Крім того, ОСОБА_17 спростувала факт обговорення на заручинах права власності на будинок 1982 року побудови і їй не було відомо кому належить будинок. Чоловік ОСОБА_18 свідомо ввів суд в оману, щодо обговорення на заручинах права власності на будинок 1982 року побудови і щодо повідомлення ОСОБА_3 про те, що будинок буде належати ОСОБА_8

На підставі вищевказаного, вважають, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 лютого 2012 року видане ОСОБА_8 державним нотаріусом Рогатинської районної державної нотаріальної контори Андрейків Т.В. та зареєстроване в реєстрі за №272 в частці спадкування 1/4 частини житлового будинку 1960 року побудови загальною площею 42,3кв.м., а житловою 32,8кв.м., з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 (теперішня АДРЕСА_3 необхідно визнати недійсним.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування; також в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки наявний спір щодо обсягу спадкового майна в частині успадкування житлового будинку 1960 року з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_3, просили суд визнати, що на день смерті ОСОБА_12, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, їй належало 1/7 частини майна колгоспного двору, як члену колгоспного двору; визнати, що на день смерті ОСОБА_13, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, йому належало 2/7 частини майна колгоспного двору, з них 1/7 частина як члену колгоспного двору та 1/7 частина успадкована після смерті бабусі ОСОБА_12; виключити 5/7 частини житлового будинку 1960 року побудови із спадкової маси, що входить до складу спадщини, яка відкрилась 19 вересня 1994 року, після смерті прабабусі ОСОБА_12 та 16 червня 1998 року після смерті батька ОСОБА_13

Щодо заявленого позову ОСОБА_8 суду пояснили, що ОСОБА_8 відомо про належність спірного будинку 1960 року побудови з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований АДРЕСА_3 членам колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_12, згідно свідоцтва про право власності від 10 листопада 1988 року. Просили суд не брати до уваги витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 серпня 2011 року, виданий Івано-Франківським ОБТІ в частині зазначення прабабусі ОСОБА_12 єдиною власницею житлового будинку, оскільки зазначені дані спростовуються свідоцтвом про право власності від 10 листопада 1988 року. Витяг з реєстру прав власності являється інформаційною довідкою, а свідоцтво про право власності на нерухоме майно є документом, який підтверджує виникнення права власності.

Щодо оспорювання ОСОБА_8 кола спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 суду пояснили, що 13 січня 1998 року ОСОБА_1 офіційно знялась із реєстрації із оспорюваного домоволодіння. Однак, на день смерті батька, протягом шести місяців після його смерті фактично прийняла спадщину, але юридично не оформила. В управління та володіння спадковим майном вступила шляхом ведення домашнього господарства, обробляла земельні ділянки, а зібраний врожай, забирала для потреб своєї сім'ї, пасла худобу, періодично проживала та приходила в оспорюване домоволодіння майже кожного дня. При відсутності інших власників та спадкоємців домоволодіння, відкрито, безперешкодно заходила в будинок, користувалась всім їй необхідним і жодних непорозумінь між сестрами та матір`ю не виникало. Тобто, вона володіла, розпоряджалась і користувалась спадковим майном, підтримувала його в належному стані.

ОСОБА_1, вважаючи себе власницею успадкованого майна та належного їй майна як колишньому члену колгоспного двору, провела ремонтні роботи, у спірному житловому будинку 1960 року побудови, оскільки цей будинок був у занедбаному стані, та в січні 2010 р. переїхала в цей будинок разом із своїми дітьми на постійне проживання і ОСОБА_8 спочатку погодилась. А коли ОСОБА_1 хотіла отримати в користування частину землі , яка знаходиться поблизу старого житлового будинку то тоді між ними виник земельний спір та спір щодо права власності на будинок 1960 року побудови.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 просила позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю з підстав наведених у позовній заяві, а в позові ОСОБА_8 відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 визнала повністю , а в задоволені позову ОСОБА_8 заперечувала, в доповнення до пояснень ОСОБА_1 суду пояснила, що житловий будинок 1982 року побудови вона будувала спільно із чоловіком ОСОБА_13 , а також допомагали їхні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_1 Дочка ОСОБА_8 коли вийшла заміж і стала проживати разом із нею в даному житловому будинку то вона дійсно спільно із своїм чоловіком провела ремонти, замінили підлогу в житлових кімнатах, поміняли вікна та проводили інші роботи по облаштуванню господарства. Однак, коли на початку 2010 року дочка ОСОБА_1 через конфлікт із своїм чоловіком залишилась без житла, вона почала проживати в старому житловому будинку 1960 року побудови. І з цього часу між сестрами почався конфлікт щодо домоволодінь та земельних ділянок , що розташовані в с.Конюшки Рогатинського району та належали колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_12

Вважає, що сестри могли були мирно врегулювати даний спір на основі взаємних поступок, компромісу, шляхом залишення у власності ОСОБА_8 житлового будинку 1982 року побудови із відповідною частиною земельної ділянки, а ОСОБА_1 подарувати увесь житловий будинок 1960 року побудови із частиною земельної ділянки, яка прилягає до будинку. Оскільки сестри не досягли згоди , а тому вважає, що потрібно провести повний перерозподіл майна між дочками.

Факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13 нею та донькою ОСОБА_7, як спадкоємцями вважає є беззаперечним, оскільки вони були зареєстрованими, проживали разом із спадкодавцем на день його смерті і після смерті вступили в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини.

Донька ОСОБА_1 після смерті свого батька ОСОБА_13 теж вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки спільно з нею вела домашнє господарство, обробляла земельні ділянки, пасла худобу. Вона періодично проживала в успадкованому домоволодінні, майже кожного дня приходила, працювала та доглядала господарство. Між нами було обумовлене місцезнаходження ключів від домоволодіння і коли нікого не було вдома, донька ОСОБА_1 безперешкодно заходила в будинок, як господиня, власниця частки домоволодіння.

Довідка Конюшківської сільської ради № 636 від 21 грудня 2010 р., про вступ в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_1 після смерті батька у червні 1998 року є достовірною, оскільки відображає дійсні обставини справи і відповідно нотаріус правомірно прийняла до уваги вищевказану довідку сільської ради.

Відповідач-позивач ОСОБА_8 та її представник - адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечували, а свої позовні вимоги підтримали в повному об'ємі та суду пояснили, що вони не заперечують того, що новий будинок до 1991 року існував і в ньому з середини 80-х років жила родина ОСОБА_13.

Проте немає жодних юридичних підстав вважати, що він відносився до колгоспного двору, оскільки він побудований у 1983-1984 роки. Так, станом на 1988 рік коли проводилася інвентаризація нерухомого майна колгоспного двору, був інвентаризований тільки старий будинок разом з ганком та колодязем (технічний паспорт від 25 червня 1988 року) . На підставі даного технічного паспорта й було виготовлено свідоцтво про право власності на майно колгоспного двору від 10 листопада 1988 року.

Відповідно до статті 120 ЦК колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Таким чином, у колгоспному дворі міг бути тільки один жилий будинок, а не два і більше. Саме тому у витягу з протоколу № 5 засідання виконавчого комітету Конюшківської сільської ради від 13 березня 1980 року зазначено, що ОСОБА_13 дозволили будівництво індивідуального житлового будинку з умовою знесення старого будинку протягом двох місяців після закінчення будівництва.

У будь-якому разі, право власності на цей будинок як об'єкт майна колгоспного двору не було оформлено.

Якщо б нинішні сторони процесу, які вважають, що їхні права, як членів колишнього колгоспного двору, були порушені не включенням у свідоцтво нового будинку, своєчасно звернулися до суду з позовом про визнання права власності за членами колгоспного двору, то це питання сьогодні б не стояло. Проте жоден з членів колгоспного двору цим правом не скористався.

Відповідно до ст. 76 ЦК України 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Всі дієздатні члени колгоспного двору (а процесуальна дієздатність згідно з ст. 121 ЦК України 1963 р. для членів колгоспних дворів наступала з 16 років) знали або могли знати про той факт, що серед об`єктів, що ввійшли до майна колгоспного двору відповідно до свідоцтва про право власності, не було нового будинку. Тим не менше жодних дій спрямованих на включення даного будинку до майна колгоспного двору вони не вчинили, і тим самим вони пропустили строк позовної давності для звернення до суду з подібними вимогами. Якщо б інвентаризація нерухомого майна колгоспного двору не проводилася, позивач могла би послатися на те, що вона не знала про те, що новий будинок не було віднесено до майна колгоспного двору, проте піднімати питання про «довключення» будинку до майна колгоспного двору більш, ніж через 20 років після інвентаризації, внаслідок якої були внесені відповідні записи до реєстрової книги і видано відповідне свідоцтво , - однозначно не можна.

Право власності на новий будинок було оформлене лише у 2000 році (свідоцтво про право власності від 05 лютого 2000 р.) на підставі рішення виконкому Конюшківської сільської ради від 14 жовтня 1999 року № 39.

Рішення виконкому було прийнято тоді, коли ОСОБА_8 була ще неповнолітньою, а тому самостійно оформити право власності на нерухоме майно без законного представника - своєї матері ОСОБА_3 вона не могла.

Тільки мати і могла вирішувати питання щодо оформлення права власності - адже забудовниками були фактично ОСОБА_13 (витяг з протоколу № 5 виконкому Конюшківської сільської ради від 13.03.1980 р., а також заява на газифікацію) , так як вона його дружина.

Цілком зрозуміло, що рішення про оформлення права власності на ? будинку на ОСОБА_8 було цілком логічним рішенням, яке було узгоджене ще раніше з ОСОБА_13, оскільки обидві старші дочки були одружені, відповідно мали житло, де проживали чи планували проживати разом з своїми чоловіками - ОСОБА_1 у с. Обельниця Рогатинського району, а ОСОБА_7 - у м.Рогатині.

Про узгодження даного питання заявили в судовому засіданні і свідки - ОСОБА_20 та ОСОБА_17, яким на заручинах (згодинах) у березні 2000 року було повідомлено , що сім`я буде проживати у будинку АДРЕСА_2 , який оформлений на ОСОБА_8 з матір'ю.

Так як на заручинах були присутні всі члени сім'ї, то говорити про те, що вони не знали про факт оформлення права власності на будинок на ОСОБА_3 та ОСОБА_8, не можна.

Той факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_7 не вважали себе власниками нового будинку, опосередковано підтверджує і те, що з моменту 2000 року жодних дій, спрямованих на утримання даного будинку з їх боку не здійснювалося. Весь тягар утримання цього майна покладався на ОСОБА_8 разом із її чоловіком та ОСОБА_3 , як співвласників. За весь час починаючи з 2000 року сім'єю було вкладено понад 60 тисяч гривень тільки на ремонт будівлі.

Тому ними була подана до суду заява про застосування позовної давності до вимог щодо скасування права власності на будинок за адресою АДРЕСА_2.

Не було ніякого поділу домоволодіння на два домоволодіння, оскільки у 2000 році з`явився новий об'єкт права власності - спірний житловий будинок, якому було присвоєно нову адресу АДРЕСА_2. Його ніхто не виділяв з іншого домоволодіння.

Відразу у 2000 році на нього була оформлена будинкова книга.

У зв'язку з вищенаведеним не може бути задоволеною і вимога про визнання договору дарування від 2008 року недійсним, оскільки ОСОБА_3 була повноважним власником подарованої частини майна, її ніхто не змушував до цього, зміст та значення своїх дій вона розуміла.

Старий будинок справді відносився до майна колгоспного двору, про що свідчить свідоцтво про право власності на жилий будинок від 10 листопада 1988 року. Тим не менш право власності було зареєстроване у реєстровій книзі № 2 за № 347 за ОСОБА_12 особисто, а не за колгоспним двором, про що свідчить витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18 вересня 2011 р. № 31021091 .

Факт реєстрації не був таємним, при бажанні будь-хто із членів колишнього колгоспного двору міг отримати інформацію з реєстрової книги у БТІ.

Тим не менше, ніхто з них не вчинив жодних дій, спрямованих на з'ясування правового статусу даного житлового будинку. Тільки у 2011 році, коли ОСОБА_1 вирішила оформити право на спадщину на старий будинок, вона отримала відповідний витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно. Тобто вона звернулася не за виготовленням свідоцтва про право власності на частку майна колгоспного двору, як член колгоспного двору, а за свідоцтвом про право на спадщину, як спадкоємець після смерті батька.

Це свідчить про те, що строк позовної давності для вимоги про визнання права власності на частку у домоволодінні за адресою АДРЕСА_3, яке було майном колгоспного двору, позивачка пропустила.

У цьому випадку просили суд теж застосувати позовну давність стосовно вимоги про визнання права власності на частину майна колгоспного двору.

Безпідставними є і позовні вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на частини спірних об'єктів на праві спадкування після смерті батька, оскільки новий будинок не входив у спадкову масу, бо на момент смерті ОСОБА_13 право власності на нього не було оформлене.

Безпідставною є і вимога позивачки щодо визнання за нею права власності на частину старого будинку за адресою АДРЕСА_3 у порядку спадкування після смерті свого батька.

Жодної дій у відповідності до ч.1 ст.549 ЦК України 1963 року позивачка не вчинила - заяви у нотаріальну контору не подала, в управління чи володіння спадковим майном не вступила.

Намагаючись довести, ніби вона все ж вступила в управління цим майном, позивачка посилається на довідку Конюшківського сільського голови № 636 від 21 грудня 2010 р., згідно з якою ОСОБА_1, вступила в управління та володіння спадковим майном після смерті батька у червні 1998 допомагала при веденні господарства.

На основі цієї довідки нотаріус незаконно включила ОСОБА_1 до числа спадкоємців. Нотаріус критично не поставилася до інформації, зазначеної у довідці, не з'ясувала у чому конкретно полягали дії щодо вступу в управління та володіння спадковим майном. Сама по собі допомога при веденні господарства не може бути достатньою підставою для визнання особи такою, що вступила у володіння та управління спадковим майном. Допомога батькам є швидше моральним обов'язком дітей перед батьками, ніж діями, що свідчать про володіння чи управління майном.

Відповідно до нотаріальної практики, яка склалася на той час, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, малися на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, які могли б свідчити про прийняття нею спадщини, а тому у цій ситуації нотаріус не мала права включати її до числа спадкоємців за законом. У свою чергу ОСОБА_1 мала або звернутися до суду із заявою про продовження строку на звернення до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, або звернутися до суду із заявою про встановлення факту прийняття спадщини.

Неправомірною є взагалі постановка питання позивачкою про визнання за нею права власності на частину нерухомого майна у порядку спадкування після смерті її батька.

Оформлення права на спадщину є прерогативою нотаріуса, а не суду.

Позивачка жодним чином не довела, що вона не може одержати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину. Суд не може заміняти собою нотаріат і займатися оформленням права на спадщину.

Визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України неможливе.

Неправомірною є і постановка позивачкою питання про поділ у відповідних частках кожного об'єкта майна, яке на її думку, належало до колгоспного двору.

Щодо нібито неправомірності приватизації земельної ділянки ОСОБА_8 як власницею будинку АДРЕСА_2, то остання мала право на приватизацію земельних ділянок з наступних причин.

Надання у власність земельних ділянок у розмірі 0,1628 га для індивідуального житлового будівництва та 0,1915 га для ведення особистого селянського господарства не порушує жодних норм земельного законодавства, у тому числі й граничних норм площ земельних ділянок.

На момент звернення до сільської ради єдиним власником будівлі була ОСОБА_8 і жодна інша особа не мала оформленого права власності на будівлю АДРЕСА_2, ні на будинок АДРЕСА_3.

Стосовно старого будинку, то землевпорядною організацією не відводилася земельна ділянка, яка розташована біля цієї будівлі. Не відповідає дійсності і той факт, що до цієї будівлі немає заїзду. Як видно з витягу з технічної документації на приватизовану земельну ділянку, на ній встановлено сервітут якраз з цією метою. А тому, якщо право власності на земельну ділянку для потреб будинку по АДРЕСА_3 буде оформлене, жодних перешкод у заїзді не буде. Якщо позивачка стверджує, що у неї відсутня можливість проїзду до стайні - то це не може бути підставою позовних вимог про визнання недійсними державних актів на землю, а про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Аргументи позивачки про те, що приватизація земельної ділянки є незаконною тому, оскільки нібито колись вона була закріплена за колгоспним двором, не ґрунтуються на законі, оскільки земельні ділянки не входять до майна, на яке за колгоспними дворами оформлялося право власності.

Якщо ОСОБА_1 оформить своє право власності на старий будинок, вона матиме право на приватизацію земельної ділянки, що і підтвердив у судовому засіданнні сільський голова с. Конюшки.

Позивач-відповідач ОСОБА_8 та її представник не заперечували щодо визнання свідоцтва про право на спадщину на старий будинок від 16 лютого 2012 року недійсним, вони заперечували щодо підстав визнання його недійсним.

По-перше, ОСОБА_1 протягом 6 місяців після смерті батька ОСОБА_13 не вступила в управління чи у володіння спадковим майном і не подала заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору, а тому не могла бути включена до числа спадкоємців.

По-друге, у свідоцтво неправильно включено коло об'єктів, які входили у спадкове майно. Перелік майна, зазначений у свідоцтві, визначений на підставі технічної інвентаризації, що проводилася у 2011 році - більш ніж через 13 років після смерті ОСОБА_13 (житловий будинок з цегли, житловою площею 32,8 кв. м., загальною площею 42,3 кв. м., зазначений у плані літерою А: стайня, зазначена літерою Б.; вбиральня зазначена літерою В; криниця № 1.

У той же час на момент його смерті право власності було зареєтровано лише на житловий будинок, ганок та криницю №1 (дані свідоцтва про право власності від 1988 року та відповідний технічний паспорт).

Відповідач - представник виконавчого комітету Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області , сільський голова Іванців І.І. суду пояснив, що при вирішенні цього спору покладається на законність та справедливість судового рішення. Крім цього зазначив, що йому відомо тільки про обставини прийняття рішення сільською радою 16 січня 2011 року про передачу земель у власність ОСОБА_8, яка на той час була єдиним власником домоволодіння . ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на сесію сільської ради коли розглядалось дане земельне питання не викликали.

ОСОБА_8 було надано у власність земельні ділянки у розмірі 0,1628 га для індивідуального житлового будівництва та 0,1915 га для ведення особистого селянського господарства, що не порушує жодних норм земельного законодавства, у тому числі й граничних норм площ земельних ділянок.

Також пояснив, що якщо ОСОБА_1 оформить своє право власності на старий будинок, то вона матиме право на приватизацію земельної ділянки, що залишилась біля даного будинку, а також буде встановлено сервітут з метою заїзду до будинку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державний нотаріус Рогатинської районної державної нотаріальної контори Андрейків Т.В. в судовому засіданні пояснила, що нею 16 лютого 2012 року було видано додаткове до свідоцтва , виданого 11 вересня 2002 року за реєстровим №1186 свідоцтво про право на спадщину за законом.

Спадкоємцями майна ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в рівних частках ( по ? частці майна) є його дружина ОСОБА_3 та троє доньок: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_1

Спадщина складається з житлового будинку, стайні, вбиральні, криниці, що розташовані у АДРЕСА_3. Цей житловий будинок належав спадкодавцю ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі Свідоцтва про право власності на жилий будинок від 10 листопада 1988 року, спадкоємцем якої був її онук ОСОБА_13, мати якого ОСОБА_16 померла ІНФОРМАЦІЯ_5, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Свідоцтво про право на спадщину на ? частку вказаного майна видано ОСОБА_8 Свідоцтво про право на спадщину на ? частки майна ще не видано.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, третіх осіб, показання свідків , дослідивши матеріали справи та оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні позовної заяви ОСОБА_8 необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами в розумінні ст. 57 ЦПК є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Загальне правило оцінки доказів законодавець визначив у ч.1 ст.212 ЦПК України, де зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З аналізу змісту позовних вимог позивача ОСОБА_1 випливає, що фактично предметом позову, тобто матеріальним змістом її позовних вимог є два домоволодіння та дві земельні ділянки, як майно колишнього колгоспного двору,головою якого була прабабуся ОСОБА_12. Проте вище наведені позовні вимоги позивачем ОСОБА_1 доведені частково.

Господарство в АДРЕСА_1) відносилось до суспільної групи господарств - колгоспний двір, членами якого станом на час припинення існування колгоспного двору ( 15 квітня 1991 року) були: голова двору ОСОБА_12 та члени: ОСОБА_13, ОСОБА_3, , ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_15, що пітверджується записами по господарських книг, довідками виданими Конюшківською сільською радою та не заперечувалось учасниками судового процесу.

Правове регулювання власності колгоспних дворів здійснювалося статтями 120-126 ЦК України 1963 року.

Відповідно до статті 120 ЦК України 1963 року колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Так, із свідоцтва про право власності на жилий будинок, видане 10 листопада 1988 року виконкомом Конюшківської сільської ради народних депутатів вбачається, що жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 належить членам колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_12. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Рогатинської районної ради народних депутатів №142 від 10 серпня 1988 року та зареєстроване в Івано-Франківському ОБТІ в книзі №2 за реєстровим №347 від 10 листопада 1988 року.

З реєстру прав власності на нерухоме майно, яке 18 серпня 2011 року було видане ОСОБА_1 обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» вбачається, що єдиним власником домоволодіння, яке включає такі об'єкти: як житловий будинок , житловою площею 32,8 кв.м., загальною - 42,3 кв.м.; стайню, загальною площею 29,1 кв.м.; вбиральню - 1,4 кв.м. та криницю - 6 кв.м. була ОСОБА_12.

Дані документи членами колишнього колгоспного двору не оскаржувались, а також не оскаржуються вони і сторонами процесу, а тому залишаються чинними.

Отже, спірний житловий будинок (новий будинок), який станом на 1988 рік існував, що сторони не заперечують, про те не міг був бути включений до майна колгоспного двору, оскільки це було б порушенням чинного законодавства, яке регулювало правовий статус колгоспного двору та його майна.

Оскільки у колгоспному дворі міг бути тільки один жилий будинок, тому у витягу з протоколу № 5 засідання виконавчого комітету Конюшківської сільської ради від 13 березня 1980 року зазначено, що ОСОБА_13 дозволили будівництво індивідуального житлового будинку з умовою знесення старого будинку та сараю протягом двох місяців після закінчення будівництва ( довідка №С-6/04-10 від 01 квітня 2014 року, видана державним архівом Івано-Франківської області).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_12, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1.

Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі на спірне домоволодіння (старий будинок).

Спадкодавець ОСОБА_12 заповіту не залишила.

Згідно ч.2 ст.529 ЦК України 1963 року онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю

Як встановлено нотарісом при оформленні спадщині після смерті ОСОБА_13, останній , який був онуком ОСОБА_12, мати якого ОСОБА_16 померла ІНФОРМАЦІЯ_5, прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помирає ОСОБА_13, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2.

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно.

Згідно з правилами ст.524 ЦК України 1963 року спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом

Спадкодавець ОСОБА_13 теж заповіту не залишив.

Спадкування за законом здійснюється почергово.

Згідно ч.1 ст.529 ЦК України 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Судом встановлено, що на час відкриття спадщини померлого ОСОБА_13 спадкоємцями за законом першої черги були його дружина ОСОБА_3 та його три дочки ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_7.

Як вбачається із спадкової справи №143, яка заведена після смерті ОСОБА_13, лише спадкоємцю за законом ОСОБА_3 державним нотаріусом 11 вересня 2002 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові вклади по рахунку №1164 у філіалі Рогатинського відділення ощадного банку України та компенсацію до цього ж рахунку, належного спадкодавцю ОСОБА_13

Однак, 16 лютого 2012 року державним нотаріусом було видано додаткове до свідоцтва, виданого 11 вересня 2002 року за реєстровим №1186 свідоцтво про право на спадщину за законом.

Згідно свідоцтва , спадкоємцями майна ОСОБА_13 в рівних частках ( по ? частці майна) є його дружина ОСОБА_3 та троє доньок: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_1.

Спадщина складається з житлового будинку з цегли, житловою площею 32,8 кв.м., загальною площею 42,3 кв.м., стайні, вбиральні та криниці, що розташовані у АДРЕСА_3. Цей житловий будинок належав спадкодавцю ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі Свідоцтва про право власності на жилий будинок від 10 листопада 1988 року, спадкоємцем якої був її онук ОСОБА_13, мати якого ОСОБА_16 померла ІНФОРМАЦІЯ_5, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

На підставі наведеного, суд вважає, що додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 лютого 2012 року, яке оскаржують з різних підстав позивач ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_8 відповідає вимогам ст.ст.529, 549, 560 ЦК України 1963 року та ним не порушено спадкові права спадкоємців ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_1

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що якщо і були при видачі спірного додаткового свідоцтва порушені чиїсь права, то це б мало розглядатись в сукупності із оцінкою правомірності видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2002 року, яке сторони не оскаржують, а суд керуючись принципом диспозитивності не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Щодо предмету оскарження - житлового будинку, загальною площею 164 кв.м, житловою площею 63,7 кв.м. з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то судом встановлені такі факти та відповідні правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами , 13 березня 1980 року виконавчий комітет Конюшківської сільської ради дозволив ОСОБА_13 будівництво індивідуального житлового будинку з умовою знесення старого будинку та сараю протягом двох місяців після закінчення будівництва, тобто фактично на земельній ділянці, яка була в користуванні колгоспного двору, головою, якого була ОСОБА_12 розпочалось будівництво нового житлового будинку.

З матеріалів справи також вбачається та не заперечується сторонами, що в новому житловому будинку з середини 80-х років проживала велика родина ОСОБА_12.

Факт фактичної побудови нового житлового будинку в середині 80-х років підтвердили в судовому засіданні свідки: ОСОБА_21, ОСОБА_22

Судом встановлено, що право власності на спірний житловий будинок не оформлялось ні за головою колгоспного двору ОСОБА_12, ні за фактичним його забудовником ОСОБА_13

Як вбачається із рішення виконкому Конюшківської сільської ради Рогатинського району №39 від 14 жовтня 1999 року та свідоцтва про право власності від 05 лютого 2000 року право власності на зазначений об'єкт було оформлено лише в 2000 році.

Згідно рішення виконкому сільської ради на підставі якого було видано свідоцтво про право власності , спірний житловий та господарські будинки належать на праві приватної власності в рівних частках ОСОБА_3 та ОСОБА_8.

Рішення виконкому було прийнято тоді коли ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 була неповнолітньою, а тому самостійно без згоди законного представника - матері ОСОБА_3 оформити право власності на нерухоме майно вона не могла.

В подальшому, на підставі договору дарування від 23 квітня 2008 року ОСОБА_3 1/2 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 подарувала ОСОБА_8.

В п. 13 Договору зазначено, що сторони домовились, що дарувальник має право по життєвого проживання та користування даним будинком.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На підставі наведеного, а також з врахуванням пояснень сторін даного правочину, суд вважає, що вимоги закону при укладенні даного договору були дотримані, його зміст не суперечить моральним засадам суспільства.

ОСОБА_3 була повноважним власником подарованої частини майна, її ніхто не змушував до цього, зміст та значення своїх дій вона розуміла. Жодних зауважень з приводу дійсності даного договору від неї не було. Підтримка нею вимоги позивачки ОСОБА_1 щодо визнання цього договору недійсним не ґрунтується на вимог закону, а як вбачається із її пояснень вона бажає , щоб судовим рішенням було проведено повний перерозподіл майна між дочками.

При вирішенні даної позовної вимоги суд також враховує пояснення ОСОБА_8, які підтверджені належними та допустимими доказами про те, що з 2000 року утриманням спірного домоволодіння займалась сім'я (ОСОБА_8) та ОСОБА_3, як співвласниця.

Як підтверджується копіями товарних чеків, видатковими накладними, сім`єю ОСОБА_8 були вкладені значні грошові кошти на ремонтні роботи домоволодіння та прилеглої території , що АДРЕСА_2. Даний факт не заперечувала в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3

Щодо предмету оскарження - земельних ділянок загальною площею 0,3543 га, що в с.Конюшки Рогатинського району , то судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом статті 14 Конституції України, частини 2 статті 373 ЦК України , право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 116 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Частина 1 ст. 155 ЗК України передбачає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до п.»г» частини 3 ст.152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що рішенням третьої сесії шостого скликання Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 16 січня 2011 року « Про передачу земель у власність» затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_8 загальною площею 0,3543 га та передано їй безоплатно у власність дану земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва, з них під будівлями і дворами 0,1628 га, для ведення особистого селянського господарства 0,1915 га.

На підставі даного рішення сільської ради ОСОБА_8 отримала два державні акти на право власності на земельну ділянку.

22 лютого 2012 року ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва, площею 0,1628 га, кадастровий номер 2624483101:01:002:0091, яка розташована АДРЕСА_2, що підтверджується Державним актом серія ЯК №957799 .

Тоді ж ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1915 га, кадастровий номер 2624483101:01:002:0092, яка розташована Івано-Франківська область, Рогатинський район, с.Конюшки, вул. Шевченка, що підтверджується Державним актом серія ЯК №957800.

Однак, як вбачається із довідки виданої виконавчим комітетом Конюшківської сільської ради Рогатинського району за №198 від 07 квітня 2014 року та по господарських книг станом на 1990 р. за господарством , головою, якого була ОСОБА_12 рахувалось 0,46 га землі.

Також з архівного витягу з протоколу №5 засідання виконавчого комітету Конюшківської сільської ради народних депутатів Рогатинського району від 13 березня 1980 року вбачається, що виконком дозволив ОСОБА_13 будівництво індивідуального житлового будинку на зареєстрованій за ним земельній ділянці в с.Конюшки між сусідами ОСОБА_23 та ОСОБА_24

Пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 "Про порядок введення в дію Земельного кодексу України" передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

За змістом п. 6 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563 «Про земельну реформу» вбачається, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право на володіння або користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Проте положення закріплені в пункті 6 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563 «Про земельну реформу» на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

На підставі наведеного, з врахуванням того, що старий житловий будинок згідно свідоцтва про право на спадщину за законом належить в рівних частках ОСОБА_3. ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, а також враховуючи невеликий розмір земельної ділянки, яка прилягає до старого житлового будинку, суд приходить до висновку, що рішення третьої сесії шостого скликання Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 16 січня 2011 року « Про передачу земель у власність» підлягає скасуванню в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1915 га для ведення особистого селянського господарства, а відповідно необхідно визнати недійсним Державний акт серія ЯК №957800 на право власності на земельну ділянку площею 0,1915 га.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Однак, Законом України ««Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір такого відшкодування обмежено. Згідно статті 1 названого Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді

Судові витрати позивача ОСОБА_1 складаються із витрат по оплаті судового збору в розмірі 214,60 грн. та 107,30 грн., витрат на право допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

З врахуванням вимог ч.1 ст.88 ЦПК України та названого вище Закону компенсації підлягає 107,30 грн. судового збору та 1 300,00 грн. витрат за надання правової допомоги.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,88,209,213,215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, виконавчого комітету Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області про визнання недійсними рішень Конюшківської сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсним договору дарування житлового будинку, скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку майна колгоспного двору задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення третьої сесії шостого скликання Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області від 16 січня 2011 року « Про передачу земель у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1915 га для ведення особистого селянського господарства .

Визнати недійсним Державний акт серія ЯК №957800 на право власності на земельну ділянку площею 0,1915 га кадастровий номер 2624483101:01:002:0092 для ведення особистого селянського господарства на території Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області, виданий ОСОБА_8 на підставі рішення третьої сесії шостого скликання Конюшківської сільської ради від 16 січня 2011 року « Про передачу земель у власність».

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8, виконавчого комітету Конюшківської сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 107,30 грн. судового збору та 1 300,00 грн. витрат за надання правової допомоги.

В задоволені позовної заяви ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на ? частини домоволодіння відмовити .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано - Франківського апеляційного суду через Рогатинський районний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: Р.Г. Могила