Ухвала суду № 38231540, 09.04.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М.

Суддя-доповідач:Одемчук Є.В.

УХВАЛА

іменем України

"09" квітня 2014 р. Справа № 806/245/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Одемчука Є.В.

суддів: Бучик А.Ю.

Майора Г.І.,

при секретарі Городнюк В. М. ,

за участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" лютого 2014 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Салікс" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року ПП "Салікс" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 17 січня 2014 року №0000062202 та №0000072202.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000062202 від 17 січня 2014 року та податкове повідомлення-рішення форми "В4" №0000072202 від 17 січня 2014 року, прийняті Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області відносно Приватного підприємства "Салікс".

Не погоджуючись з даною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийнятого рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

В період з 18 грудня 2013 року до 24 грудня 2013 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2013 року.

За результатами вказаної перевірки, складено акт №4258/22-02/37221119/0100 від 30 грудня 2013 року, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень 2013 року на суму 118789 грн. 00 коп.

На підставі результатів вказаної перевірки 17.01.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14773,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000072202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106971,00 грн.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що 1 січня 2011 року між позивачем (Депонент) та ПП «Українська дистрибуційна система» (Виконавець) укладено договір відповідального зберігання б/н..

Відповідно до пункту 1.1 договору Депонент передає, а Виконавець приймає на відповідальне зберігання будівельно-оздоблювальні матеріали.

Відповідно до пункту 1.2 договору Депонент передає майно Виконавцю згідно до акту прийому-передачі, накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до актів про передачу, прибуткових накладних, акту контрольної перевірки інвентаризації та довіреностей ПП «Салікс» 25 та 30 вересня 2013 року передало будівельно-оздоблювальні матеріали на відповідальне зберігання ПП «Українська дистрибуційна система».

Згідно з актом про повернення будівельно-оздоблювальних матеріалів від 31 жовтня 2013 року ПП «Салікс» забрало передане 25 та 30 вересня 2013 року майно.

У жовтні 2013 року ПП «Салікс» подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2013 року, у якій позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2013 року становить 11818,00 грн.

У листопаді 2013 року ПП «Салікс» подано уточнену декларацію за вересень 2013 року, в якій було зменшено податкове зобов'язання на суму 118789,00 грн., в результаті чого виникло від'ємне значення в розмірі 106971,00 грн.

Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість підприємством був поданий у зв'язку з необхідністю виправити самостійно виявлену помилку у декларації за вересень 2013 року по тій причині, що до декларації з податку на додану вартість за вересень було помилково включено товар, який було передано на відповідальне зберігання згідно договору.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

Згідно з абзацом 1 пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Кодекс).

Так, згідно п. 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Отже, у разі ввезення товарів на митну територію України до податкового кредиту звітного періоду включається сплачена сума податку на додану вартість, визначена виходячи з митної вартості з урахуванням мита та акцизного податку.

У матеріалах справи містяться вантажно-митні декларації, що підтверджують імпорт товарів та податкові накладні, що підтверджують надання послуг на підставі яких підприємством було сформовано податковий кредит в сумі 118789,00 грн.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку.

Посилання відповідача на пункт 198.4 статті 198 Податкового кодексу України є безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Судом встановлено, що придбаний позивачем товар не призначався для використання в операціях, що звільнені від оподаткування, а тому висновок податкового органу про формування податкового кредиту у наступному звітному періоді та за рахунок передачі товару на відповідальне зберігання є безпідставним.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" лютого 2014 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Є.В.Одемчук

судді: (підпис) А.Ю.Бучик

(підпис) Г.І. Майор

З оригіналом згідно: суддя _______ Є.В.Одемчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "09" квітня 2014 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Приватне підприємство "Салікс" Площа польова,13 кв.66,м.Житомир,10009

3- відповідачу/відповідачам: Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014

4-третій особі: - ,