Постанова № 38225928, 08.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2014 р. Справа№ 910/1361/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадукт" на рішення господарського суду м. Києва від 10.04.2013р.

у справі № 910/1361/13 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадукт"

про стягнення 23 102 560,88 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадукт" (далі - ТОВ "Віадукт", відповідач) про стягнення 23102560,88грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № LC2350-04/08 (з відповідними змінами).

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" та ТОВ "Віадукт" було укладено договір фінансового лізингу № LC2350-04/08 від 07.04.2008 р. Спір виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по внесенню лізингових платежів згідно договору фінансового лізингу, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 23102560,88 грн. за період з березня 2010 р. по жовтень 2012 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 23102560,88 грн. та судовий збір у розмірі 68820,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Віадукт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та припинити провадження у справі за відсутністю предмету спору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставин справи, зокрема, не дослідив, що вказана заборгованість відповідача не підтверджена належними та допустимими доказами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 року по справі № 910/1361/13 прийнято апеляційну скаргу ТОВ "Віадукт" до провадження та призначено до розгляду на 04.06.2013 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався, також оголошувалися перерви на підставі ст. 77 ГПК України.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013р. призначено судову економічну експертизу по справі, провадження по справі зупинено до закінчення експертних досліджень і отримання судом висновків експертів.

17.02.2014р. до Київського апеляційного господарського суду надійшов висновок експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи № 9105/9106/13-45 від 10.02.2014р., через що було поновлено апеляційне провадження по справі.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. у зв'язку з перебуванням головуючого судді Коротун О.М. на лікарняному, справу № 910/1361/13 передано для вирішення питання щодо поновлення апеляційного провадження наступному складу суду: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А., яка прийняла справу до свого провадження та поновила апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014р. у зв'язку із виходом головуючого судді Коротун О.М. з лікарняного, враховуючи перебування судді Гончарова С.А. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Іоннікова І.А., яка прийняла справу до свого провадження ухвалою від 11.03.2014 та призначила судове засідання на 08.04.2014.

Представник позивача у судове засідання 08.04.2014р. не з'явився, через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, яке мотивував зайнятістю всіх представників в інших судових процесах, проте ніяких доказів, в обґрунтування своїх доводів, до клопотання не надав. Таким чином, зважаючи на значний час перебування даної справи в провадженні суду апеляційної інстанції, а також відсутність підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги, клопотання позивача не підлягає задоволенню.

Представник відповідача у судове засідання 08.04.2014р. також не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № 0411605270255 про вручення 24.03.2014р. відповідачу копії вищезазначеної ухвали.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на значний час перебування справи в суді апеляційної інстанції, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені учасниками апеляційного провадження частково, з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї та додаткових пояснень сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07.04.2008р. між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець за умовами договору) та ТОВ "Віадукт" (лізингоодержувач за умовами договору) було укладено договір фінансового лізингу №L2350-04/08 (далі - договір), за умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються у специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Додатком №2 до договору сторонами було погоджено найменування, кількість та вартість об'єкту лізингу.

Згідно із п. 1.2 договору строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток №1 до договору) (далі - "графік"), та не може бути менше одного року.

Місцевим судом правомірно встановлено, що додатком №1 до договору сторонами було погоджено графік лізингових платежів.

Згідно з п. 3.2 договору після проведення фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачу вартість предмета лізингу може бути збільшена, якщо на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмета лізингу лізингодавець оплатив його суму, яка перевищує загальну вартість предмета лізингу на момент укладення договору (вказану в п. 3.1 цього договору). В цьому випадку лізингодавець складає новий графік з розрахунку на перший робочий день першого лізингового періоду та направляє його лізингоодержувачу. Змінений за правилами цього пункту графік приймається до виконання лізингоодержувачем у безспірному порядку.

Додатком № 4 до договору сторони погодили загальні умови фінансового лізингу.

Так, на виконання умов вищезазначеного договору, лізингодавець придбав предмет лізингу за договором постачання та передав у тимчасове володіння лізингоодержувачу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 27.06.2008 р.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечувалося, що 01.07.2008 року сторони уклали угоду про внесення змін до договору. У пункті 1 даної угоди зазначено, що у зв'язку з із зменшенням вартості предмету лізингу за контрактом від 07.04.2008 р. № L2350-04/08 та на підставі п. 3.2. договору фінансового лізингу № L2350-04/08 від 07.04.2008 р. сторони вирішили внести зміни до п. 1.3. розділу 3 "Вартість предмета лізингу", виклавши його в наступній редакції: "Вартість предмета лізингу становить 23464109,58 грн". Та, відповідно, внесли зміни до графіку платежів, виклавши його в новій редакції.

Також правомірним є висновок суду першої інстанції стосовно того, що 27.08.2009р. сторони уклали угоду про внесення змін до договору фінансового лізингу № L2350-04/08 від 07.04.2008 р., у зв'язку з наявністю у лізингоодержувача простроченої заборгованості за договором фінансового лізингу № L2350-04/08 від 07.04.2008 р. у розмірі 5008602,47 грн., на підставі рахунку-фактури № L2350-04/08/7 від 02.01.09., рахунку-фактури № L2350-04/08/8 від 02.02.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/9 від 02.03.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/10 від 01.04.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/11 від 05.05.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/12 від 01.06.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/13 від 01.07.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/14 від 03.08.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/р3 від 25.05.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/р4 від 11.06.09, рахунку-фактури № L2350-04/08/р5 від 10.07.09, рахунку-фактури № L 2350-04/08/р6 від 07.08.09, та враховуючи, що лізингоодержувачем було виявлено бажання здійснити реструктуризацію цієї заборгованості, сторони дійшли згоди внести зміни до договору на наступних умовах: реструктуризація заборгованості лізингоодержувача згідно графіку в сумі 16883934,82 грн. здійснюється шляхом збільшення такої заборгованості лізингоодержувача, яка є базою розрахунку лізингових платежів, на суму заборгованості за простроченими рахунками в сумі згідно п. 1. цієї угоди.

Подальше нарахування лізингових платежів за користування предметом лізингу здійснюється, виходячи з такої переоціненої заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем в сумі 21892537,29 грн.

Отже, в цій частині судом приймаються доводи позивача про те, що відповідач фактично частково підтвердив існуючу заборгованість, а позивач погодився на її реструктуризацію.

На підставі ч. 2. ст. 524 Цивільного кодексу України Сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти Долар США.

Сторони також обумовили, що сума заборгованості, зазначена в п. 1. цієї угоди, розраховується у грошовому еквіваленті іноземної валюти за курсами на дати виставлення рахунків-фактур на сплату поточних лізингових платежів, зазначених в п. 1 цієї угоди.

Сума заборгованості зі сплати вартості предмета лізингу згідно графіку, зазначена в п.п.1.1, цієї угоди розраховується у грошовому еквіваленті іноземної валюти за курсом 4,71537 гривень за 1 Долар США.

База для розрахунку лізингових платежів у грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 4231821,61 доларів США.

В подальшому сторони укладали угоди про внесення змін до договору фінансового лізингу № L2350-04/08 від 07.04.2008 р. у зв'язку з заборгованістю лізингоодержувача, зокрема: угода від 12.04.2010 р, угода від 30.11.2010 р. та угода від 23.02.2011 р. Умовами зазначених додаткових угод сторонами корегувалися графіки погашення заборгованості.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що відповідно до п. 1.5. договору у новій редакції від 27.08.2009 р. (далі - договір від 27.08.2009 р.), строк лізингу складається з періодів лізингу у кількості 43 місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього.

Згідно з п. 2.1. договору від 27.08.2009 р. вартість предмета лізингу на момент підписання цього договору становить 23464109,58 грн. (в тому числі ПДВ 20%) і підлягає остаточному погашенню після передачі предмета лізингу лізингоодержувачу та здійснення всіх розрахунків за договором купівлі-продажу.

Отже, сторони погодили, що заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем виникає в момент здійснення лізингодавцем будь-яких платежів на виконання цього договору в сумі, що перевищує розмір фактично сплаченого лізингоодержувачем авансового лізингового платежу, розрахованого за правилами цього розділу, по відношенню до фактично сплачених лізингодавцем платежів (п. 3.1 договору від 27.08.2009 р.).

За умовами п. 4.1. договору від 27.08.2009 р, лізингоодержувач за цим договором сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу та поточні лізингові платежі.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов договору належним чином не виконав свої зобов'язання, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 23102560,88 грн. за наступними рахунками-фактурами: LC2350-04/08/7 від 01.03.2010 р., LC2350-04/08/9 від 05.05.2010 р., № LC2350-04/08/11-004 від 01.07.2010 р., LC2350-04/08/12-005 від 02.08.2010р., № LC2500-04/08/13-007 від 01.09.2010 р., LC2350-04/08/16-013 від 01.12.2010 р., LC2350-04/08/ev-015 від 12.01.2011 р., LC2350-04/08/21-027 від 04.05.2011 р., LC2350-04/08/22-030 від 01.06.2011 р., LC2350-04/08/24-035 від 01.08.2011 р., LC2350-04/08/25-037 від 01.09.2011 р., LC2350-04/08/26-039 від 03.10.2011 р., LC2350-04/08/27-040 від 01.11.2011 р., LC2350-04/08/28-042 від 01.12.2011 р., LC2350-04/08/29-044 від 03.01.2012 р., LC2350-04/08/30-046 від 01.02.2012 р., LC2350-04/08/31-048 від 01.03.2012 р., LC2350-04/08/32-050 від 02.04.2012 р., LC2350-04/08/33-052 від 03.05.2012 р., LC2350-04/08/34-054 від 01.06.2012 р., LC2350-04/08/35-056 від 02.07.2012 р., LC2350-04/08/36-058 від 01.08.2012 р., LC2350-04/08/37-060 від 03.09.2012 р., LC2350-04/08/38-062 від 01.10.2012 р. (т. 1, а/с 42-65, далі - рахунки-фактури). Усі рахунки-фактури підписані лише з боку позивача, а також скріплені його печаткою.

Так, суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що розмір заявленої заборгованості за договором фінансового лізингу № LC2350-04/08 р. у сумі 23102560,88 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (рахунками-фактурами) та не погашений відповідачем, через що позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення з ТОВ "Віадукт" зазначеної суми задовольнив повністю.

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого суду стосовно задоволення позовних вимог в повному обсязі, з врахуванням наступного.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач надавав письмові пояснення стосовно структури заборгованості та її складових частин.

Так, з матеріалів справи вбачається, що при формуванні вищезазначених рахунків-фактур (як доказів заборгованості) на загальну суму 23102560,88 грн. позивачем були враховані наступні складові по кожному окремому періоду:

- відшкодування частини вартості предмету лізингу;

- комісія лізингодавця без ПДВ;

- комісія лізингодавця з ПДВ (перевищення подвійної облікової ставки НБУ);

- погашення частини відстрочення комісії, додаткових витрат лізингодавця;

- компенсація витрат лізингодавця по страхуванню предмету лізингу.

Позивач неодноразово зазначав, що сума заборгованості є обґрунтованою та відповідає умовам договору, зокрема, посилаючись на положення, передбачені розділами 4, 5, 8 договору.

Так, розділом 8 договору від 27.08.2009 р сторони погодили, що цей договір є новою редакцією договору L2350-04/08, укладеного 07.04.2008р., а тому з дня підписання цього договору сторонами, договірні відносини сторін за договором L2350-04/08 від 07.04.2008р., погоджують свою дію, а договір застосовується у новій редакції і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором.

Строк цього договору є відмінним від строку лізингу та складається з наступних періодів:

- період фінансування (проміжок часу з моменту підписання цього договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за правилами цього договору),

- строк лізингу (період з дня настання першого періоду лізингу до дати викупу предмета лізингу, а у разі його повернення або вилучення до першого числа місяця, який слідує за місяцем, в якому мало місце повернення (вилучення).

За умовами п. 4.1. договору від 27.08.2009 р, лізингоодержувач за цим договором сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу та поточні лізингові платежі.

Пунктом 4.2 договору від 27.08.2009 р. встановлено, що лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання цього договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю за правилами цього договору за ставкою LIBOR 1M плюс 9,016554 % від всієї суми заборгованості, визначеної у п. 3.1. договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу, крім того ПДВ.

У відповідності до п. 4.3 договору від 27.08.2009 р, лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складається з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця.

За правилами п. 4.4 договору від 27.08.2009 р. розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2 цього договору, від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку (додаток 1 до договору). Розрахована таким чином сума комісії перераховується у гривні за Курсом продажу з дотриманням умов частини другої цього пункту. Комісія лізингодавця розрахована у гривнях, не може бути менше різниці між поточним лізинговим платежем у гривні та граничною сумою, яка ставиться в погашення заборгованості лізингоодержувача згідно даних колонки "С" Графіку (додаток 1 до договору).

Згідно з п. 4.5 договору від 27.08.2009 р. перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється лізингодавцем за Курсом продажу плюс ставка збору до Пенсійного фонду з купівлі іноземної валюти, що діє на момент виставлення рахунку, та комісія ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця за адресою в мережі Інтернет: http://www.rla.com.ua.

Оплата всіх платежів здійснюється в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця (п. 4.6 договору від 27.08.2009 р.).

Пунктом 4.8 договору від 27.08.2009 р. передбачено, що всі додаткові послуги, визначені в загальних умовах, а також ті, які не визначені цим договором та необхідність в яких може виникнути у лізингоодержувача, оплачуються лізингоодержувачем окремо за тарифами лізингодавця, розміщеними на офіційному сайті лізингодавця за адресою в мережі Інтернет: http://www.rla.com.ua.

Згідно з п.п. 5.3., 5.4. загальних умов (додаток №4 до договору від 27.08.2009 р.), лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі у новій редакції електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. При цьому, у разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно. В цьому випадку лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця (п.5.3, п.5.4 загальних умов).

Враховуючи великий обсяг розрахунків, їх арифметичну та логічну складність, виходячи з наданих позивачем пояснень, судом апеляційної інстанції було призначено у справі судово-економічну експертизу, проведення якої було доручено Київському інституту науково-дослідних експертиз.

На вирішення експертизи судом були поставлені питання стосовно правильності та правомірності відповідних нарахувань, зокрема, чи підтверджуються суми, зазначені в рахунках-фактурах первинними бухгалтерськими документами; яка сума коштів сплачена ТОВ "Віадукт" на користь ТОВ "Райффайзен Банк Аваль" на виконання умов договорів фінансового лізингу № LC2350-04/08 від 07.04.2008 р. та № LC2350-04/08 від 27.08.2009 р. та угодами про внесення змін вказаних договорів фінансового лізингу (з наступними змінами та доповненнями) за рахунками-фактурами, зазначеними у позовній заяві, в тому числі за пенею та додатковими витратами; чи вірно визначений курс LIBOR 1М в рахунках фактурах та розрахунках лізингових платежів з посиланням на розрахунки та чи підтверджується він документально, на кожен день у визначеному позивачем розмірі, тощо.

У висновку експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи від 10.02.2014р. № 9105/9106/13-45 (який приймається та досліджується судом апеляційної інстанції в якості належного та допустимого доказу в розумінні ст. ст. 32, 34, 36, 41, 43 ГПК України, далі - висновок експертів) встановлено, що підтвердити правильність та правомірність нарахувань сум, зазначених у рахунках-фактурах, не видається за можливе, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, а в матеріалах справи відсутні та умовами договорів не передбачено складання актів надання послуг фінансового лізингу.

Крім того, у висновку зазначено, що згідно платіжних доручень за період з 30.12.2009 по 09.12.2011 ТОВ «Віадукт» перераховано на рахунок ТОВ «Райффазен Лізинг Аваль» грошові кошти в загальному розмірі 12274862,28 грн., однак визначити, що більша частина сплачених грошові коштів, сплачена саме згідно вищезазначених рахунків-фактур не видається за можливе, так як не в кожному платіжному дорученні в призначенні платежу зазначено, за яким саме рахунком-фактурою сплачено грошові кошти. Разом з цим, цільовим призначенням платіжних доручень: № № 349, 162, 153, 158, 198, 240, 271, 346, 444, 798 є погашення заборгованості за договором, яка виникла до 01.03.2010р. (тобто, за період, який не є предметом даного позову).

В свою чергу, у додатку № 4 «Загальні умови фінансового лізингу» до договору зазначено, що додаткові послуги лізингодавця (які були враховані при формуванні рахунків-фактур) розміщені на офіційному сайті лізингодавця за адресою http://www.rla.com.ua.

Так, стосовно нарахування інших витрат (окрім відшкодування частини вартості предмету лізингу) експертами зазначено, що умовами договору передбачено витрати лізингодавця, в тому числі інші витрати, понесені останнім у зв'язку з придбанням та митним оформленням предмету лізингу, проте не визначено, на яких підставах та на які суми нараховуються додаткові витрати, якими первинними документами вони мають бути підтверджені. При цьому, у рахунках-фактурах не зазначено, які саме додаткові витрати та у якому розмірі включені до загальної суми заборгованості.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів та обґрунтованих пояснень позивача стосовно того, які саме додаткові витрати були визначені в рахунках - фактурах, яким чином встановлювався їх обсяг та порядок надання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову в частині стягнення сум, нарахованих за додаткові витрати лізингодавця, оскільки позивач не надав обґрунтованих пояснень та доказів на їх фактичне підтвердження, стосовно зазначених витрат, а відтак включення їх до рахунків-фактур відбулося без достатньої правової підстави.

Щодо питання про правильність нарахування основних лізингових платежів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до положень договору поточний лізинговий платіж у грошовому еквіваленті іноземної валюти розраховується за формулою: (заборгованість лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти на початок відповідного періоду лізингу (відповідно до даних колонки «В» Графіку)*ставка договору (LIBOR 1М плюс 9,016554%)/12/100%.

Розмір поточного лізингового платежу у грошовому еквіваленті іноземної валюти за відповідний період лізингу становить: заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем у грошовому еквіваленті іноземної валюти (колонка «В» Графіку розрахунку заборгованості) * (ставка договору + LIBOR 1М)/12/100%+ Частина лізингового платежу, яка зменшує заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем у грошовому еквіваленті іноземної валюти (колонка «О» Графіку розрахунку заборгованості).

Стосовно поставленого на вирішення судової експертизи питання про визначення курсу LIBOR 1М при розрахунках лізингових платежів, експертами було зазначено, що дане питання не відноситься до завдань судово-економічної експертизи.

В свою чергу, в матеріалах справи (т. 2, а/с 97-98) міститься інформація щодо коефіцієнтів ставок міжнародного грошового ринку (зокрема, ставки LIBOR 1М), за період з 27.09.2007р. по 30.05.2012р., з якої вбачається правильність застосування даного коефіцієнту в розрахунках позивача.

Розділом 2 договору від 27.08.2009р. сторони передбачили, що перерахунок поточного лізингового платежу у грошовому еквіваленті іноземної валюти в національну валюту здійснюються за формулою (поточний лізинговий платіж у грошовому еквіваленті іноземної валюти)*курс продажу)*(1+(ставка збору до пенсійного фонду + комісія банку з купівлі валюти)/100%)).

Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (з відповідними змінами від 27.04.2010р.) з 01.07.2010р. було скасовано збір до пенсійного фонду при здійсненні валютних операцій. При цьому, до скасування зазначеного збору, його ставка становила 0,5%. Як вбачається з розрахунку позивача (т. 1, а/с 179) застосування ставки збору до пенсійного фонду при перерахунку поточних платежів у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснювалося ним лише при формуванні рахунків - фактур за березень та травень 2010 року, а починаючи з липня 2010 року, застосовувався нульовий коефіцієнт даного значення, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. В зв'язку з чим, доводи апелянта в цій частині спростовуються встановленим.

Судом апеляційної інстанції також перевірено правильність визначення позивачем курсу продажу валюти при обчисленні розмірів поточних лізингових платежів за заявлені періоди та встановлено відповідність застосованого позивачем курсу офіційним даним Національного банку України.

Враховуючи правильність визначення та застосування усіх складових коефіцієнтів вищезазначеної формули, а також перевіривши арифметичну обґрунтованість розрахунку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначений розрахунок (за заявлені позивачем періоди) в частині визначення розміру поточного лізингового платежу у національній валюті України, є вірним, відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Відтак, твердження апелянта про неправомірність застосування та неправильність визначення відповідних коефіцієнтів ставок (таких як ставка збору до пенсійного фонду та LIBOR 1М) при здійсненні розрахунків поточних лізингових платежів, не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для скасування рішення в цій частині через необґрунтованість.

Крім того, суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача стосовно того, що відповідно до п. 6.1.3. Загальних умов фінансового лізингу та п. 3.2.2. Закону України «Про податок на додану вартість» лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у разі перевищення розміру комісії лізингодавця за договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення.

Розмір комісії лізингодавця. яка не є об'єктом оподаткування ПДВ, розраховується за формулою: (подвійна облікова ставка НБУ/100%)*(фактична кількість днів у місяці/365)*вартість предмета лізингу (при розрахунку комісії, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, у відповідності із листом Державної податкової адміністрації у місті Києві №755/10/31-106 від 28.09.2006 року).

Обґрунтованими є доводи позивача стосовно того, що у березні 2010 року, вересня 2010 року та грудні 2010 року, комісія лізингодавця перевищувала подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за договором, розраховану від вартості предмета лізингу, а відтак комісія у складі лізингового платежу була збільшена на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рахунки-фактури, сформовані позивачем за період з березня 2010 р. по жовтень 2012 р. містять як обґрунтовані нарахування (такі, які підлягають стягненню з відповідача), так і необґрунтовані вимоги (в задоволенні яких слід відмовити через недостатність доказів та неможливість встановлення правомірності їх обчислення), зокрема:

Рахунки-фактури LC2350-04/08/7 від 01.03.2010 р. на суму 1041177,82 грн., LC2350-04/08/9 від 05.05.2010 р. на суму 219665,97 грн., LC2350-04/08/11-004 від 01.07.2010 р. на суму 219604,70 грн., LC2350-04/08/12-005 від 02.08.2010р. на суму 218456,78 грн., LC2350-04/08/13-007 від 01.09.2010 р. на суму 1169482,38 грн. є повністю правомірними, оскільки з зазначеними в них розмірами заборгованості (в тому числі з заборгованістю по сплаті додаткових платежів) погодився відповідач, що підтверджується підписанням сторонами угоди від 30.09.2010р. про внесення змін до договору фінансового лізингу № LC2350-04/08 (т. 1, а/с 39).

Кінцевий строк сплати заборгованості за вказаними рахунками-фактурами визначений 31.07.2011р. та 30.08.2011р. відповідно.

Згідно платіжного доручення № 795 від 09.08.2010р. (т. 2, а/с 16) відповідачем було сплачено позивачу 219665,97 грн. з цільовим призначенням «згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/9 від 05.05.2010». Таким чином, заборгованість, що була нарахована згідно зазначеного рахунку-фактури погашена відповідачем в повному обсязі та своєчасно, а відтак не підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до платіжних доручень № 796 від 09.08.2010р. (т. 2, а/с 18) та № 1074 від 15.09.2010р. (т. 2, а/с 19) відповідачем було сплачено позивачу 219604,70 грн. з цільовим призначенням - «оплата комісії згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/10-002 від 01.07.2010». Таким чином, заборгованість, яка була нарахована згідно зазначеного рахунку-фактури погашена відповідачем в повному обсязі та своєчасно, а відтак не підлягає стягненню в судовому порядку.

Згідно платіжного доручення № 1078 від 15.09.2010р. (т. 2, а/с 20) відповідачем було сплачено позивачу 218456,78 грн. з цільовим призначенням - «згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/12-005 від 02.08.2010». Таким чином, заборгованість, яка була нарахована згідно зазначеного рахунку-фактури погашена відповідачем в повному обсязі та своєчасно, а відтак не підлягає стягненню в судовому порядку.

Доказом часткової сплати заборгованості за рахунком-фактурою LC2350-04/08/13-007 від 01.09.2010 р., є платіжне доручення № 1295 (т. 2, а/с 22), у цільовому призначенні якого міститься посилання на часткове погашення комісії за зазначеним рахунком-фактурою на суму 184313,29 грн.

Враховуючи, що загальна сума рахунку-фактури LC2350-04/08/13-007 від 01.09.2010 р. становить 1169482,38 грн., з урахуванням її часткового погашення у розмірі 184313,29 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за вказаним рахунком-фактурою розмір непогашеної заборгованості становить 985169,09 грн., оскільки належних доказів погашення зазначеного боргу відповідачем надано не було.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи (т. 2, а/с 21) міститься платіжне доручення № 1199, цільовим призначенням якого є - «оплата комісії лізингодавця частково за 09/2010 згідно умов договору», проте, враховуючи відсутність посилання на будь-який розрахунковий документ, суд не може дійти безпосереднього висновку стосовно того, яку саме заборгованість було погашено цим платіжним дорученням та відповідно до якого рахунку-фактури відбулася сплата.

Таким чином, з вищенаведених рахунків-фактур, суми яких були погоджені сторонами в угоді від 30.09.2010р. про внесення змін до договору, непогашеними з боку відповідача залишилася заборгованість у розмірі 1041177,82 грн. згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/7 від 01.03.2010 р., а також заборгованість у розмірі 985169,09 грн. згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/13-007 від 01.09.2010 р., оскільки погашення зазначених сум не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Заборгованість за іншими рахунками-фактурами (які визначені позивачем як підстава для стягнення заборгованості у даній справі) не були погоджені сторонами в додаткових угодах, а також не підписані з боку відповідача, а відтак підстави їх формування, складові та зміст перевіряються судом апеляційної інстанції на відповідність вимогам законодавства та умовам договору.

Перевіривши правильність формування рахунку-фактури LC2350-04/08/16-013 від 01.12.2010 р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про його необґрунтованість в частині включення заборгованості з найменуванням: «погашення частини відстроченої комісії та додаткових витрат лізингодавця без ПДВ», на суму 79652,11 грн., оскільки, як було встановлено вище, з наявних в матеріалах справи доказів неможливо дійти беззаперечного висновку про те, які саме додаткові витрати лізингодавця включені до зазначеного розрахункового документу, порядок та обсяг їх надання, а відтак суд не може перевірити правильність такого нарахування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування суми у розмірі 1071182,44 грн. за зазначеним рахунком - фактурою (яка складається з: відшкодування частини вартості предмету лізингу, комісії лізингодавця без ПДВ та комісії лізингодавця з ПДВ), оскільки зазначені відшкодування передбачені умовами договору та, як було встановлено вище, їх арифметична правильність, логічність, а також порядок нарахування відповідає вимогам чинного законодавства та укладеного сторонами договору.

У рахунок - фактуру LC2350-04/08/ev-015 від 12.01.2011 р. позивачем включені лише додаткові витрати з ПДВ (компенсація витрат по страхуванню предмету лізингу на суму 63345,29 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність зазначеного рахунку - фактури, оскільки відповідні витрати по страхуванню предмету лізингу підтверджені договором страхування № 112116-10-10-01 від 01.10.2010р. (т. 1, а/с 182).

Так, в зазначеному договорі страхування (п. 10.1) визначено, що сплата страхового платежу здійснюється чотирма платежами в різні строки.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується той факт, що відповідачем були відшкодовані витрати лізингодавця по страхуванню предмету лізингу (перший страховий платіж), відповідно до рахунку - фактури LC2350-04/08/ev-010 від 11.10.2010 р. (т. 2, а/с 24). Однак доказів оплати рахунку - фактури LC2350-04/08/ev-015 від 12.01.2011 р., яким було передбачено відшкодування витрат лізингодавця по страхуванню предмету лізингу (другий страховий платіж) відповідачем надано не було, а відтак сума у розмірі 63345,29 грн., яка зазначена у рахунку - фактурі LC2350-04/08/ev-015 від 12.01.2011 р., є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідні нарахування з назвою «відшкодування додаткових витрат лізингодавця» містяться в кожному рахунку - фактурі, сформованому з 04.05.2011р. по 01.10.2012р. Враховуючи недоведеність позивачем правомірності нарахування зазначених додаткових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про правомірність формування рахунків - фактур лише в частині невідшкодованої вартості предмету лізингу та комісії лізингодавця.

Так, зробивши перевірку арифметичної правильності розрахунків позивача та відповідних нарахувань при формуванні цих розрахункових документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими та доведеними є наступні суми:

рахунок - фактура LC2350-04/08/21-027 від 04.05.2011 р. - 1001100,24 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 4995012,64 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/22-030 від 01.06.2011 р. - 1004557,26 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 492969,66 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/24-035 від 01.08.2011 р. - 990419,64 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 478832,04 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/25-037 від 01.09.2011 р. - 1819842,70 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 1023175,11 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 796667,59 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/26-039 від 03.10.2011 р. - 1806375,91 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 1023175,11 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 783200,80 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/27-040 від 01.11.2011 р. - 956805,00 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 445217,40 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/28-042 від 01.12.2011 р. - 951670,23 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 440082,63 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/29-044 від 03.01.2012 р. - 944868,70 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,56 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 433281,14 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/30-046 від 01.02.2012 р. - 937439,77 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 425852,17 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/31-048 від 01.03.2012 р. - 929719,45 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,56 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 418131,89 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/32-050 від 02.04.2012 р. - 922770,55 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 411182,95 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/33-052 від 03.05.2012 р. - 916190,35 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,56 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 404332,79 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/34-054 від 01.06.2012 р. - 909164,09 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 397576,49 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/35-056 від 02.07.2012 р. - 902128,31 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,56 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 390540,75 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/36-058 від 01.08.2012 р. - 894977,40 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,60 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 383389,80 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/37-060 від 03.09.2012 р. - 887939,17 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,56 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 376351,61 грн.);

рахунок - фактура LC2350-04/08/38-062 від 01.10.2012 р. - 880791,19 грн. (з яких: відшкодування частини вартості предмета лізингу - 511587,56 грн., комісія лізингодавця без ПДВ - 369203,59 грн.).

Таким чином, загальна сума правомірних нарахувань, визначених позивачем в рахунках - фактурах, сформованих за період з 04.05.2011р. по 01.10.2012р. складає 17656759,96 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон) встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Такий саме обов'язок сторони обумовили у п. 8.1.4. договору в новій редакції.

Частина 2 ст. 1 Закону передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, визначеному договором.

Враховуючи той факт, що строк виконання лізингоодержувачем грошового зобов'язання, який сторони передбачили в договорі, вже настав, зважаючи на той факт, що докази, наявні в матеріалах справи свідчать лише про часткове виконання відповідачем обов'язку по сплаті лізингових та інших договірних платежів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість суми існуючої (непогашеної відповідачем) заборгованості у розмірі 20817634,60 грн., яка складається з: 1041177,82 грн. - заборгованість згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/7 від 01.03.2010 р., 985169,09 грн. - заборгованість згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/13-007 від 01.09.2010 р., 1071182,44 грн. - заборгованість згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/16-013 від 01.12.2010 р., 63345,29 грн. - заборгованість згідно рахунку-фактури LC2350-04/08/ev-015 від 12.01.2011 р., 17656759,96 грн. - заборгованість згідно рахунків-фактур LC2350-04/08/21-027 від 04.05.2011 р., LC2350-04/08/22-030 від 01.06.2011 р., LC2350-04/08/24-035 від 01.08.2011 р., LC2350-04/08/25-037 від 01.09.2011 р., LC2350-04/08/26-039 від 03.10.2011 р., LC2350-04/08/27-040 від 01.11.2011 р., LC2350-04/08/28-042 від 01.12.2011 р., LC2350-04/08/29-044 від 03.01.2012 р., LC2350-04/08/30-046 від 01.02.2012 р., LC2350-04/08/31-048 від 01.03.2012 р., LC2350-04/08/32-050 від 02.04.2012 р., LC2350-04/08/33-052 від 03.05.2012 р., LC2350-04/08/34-054 від 01.06.2012 р., LC2350-04/08/35-056 від 02.07.2012 р., LC2350-04/08/36-058 від 01.08.2012 р., LC2350-04/08/37-060 від 03.09.2012 р., LC2350-04/08/38-062 від 01.10.2012 р.

Таким чином, апеляційна скарга ТОВ "Віадукт" підлягає частковому задоволенню, оскільки при перевірці рішення по даній справі було встановлено, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги на суму 2284926,28 грн. (23102560,88 грн. - 20817634,60 грн.), оскільки не дослідив, що частина позовних вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат лізингодавця, є необґрунтованою та недоведеною, як було вищевстановлено в постанові, а також не встановив факту часткового погашення відповідачем заявленої до стягнення заборгованості по рахункам-фактурам LC2350-04/08/9 від 05.05.2010 р., LC2350-04/08/11-004 від 01.07.2010 р., LC2350-04/08/12-005 від 02.08.2010р., LC2350-04/08/13-007 від 01.09.2010 р.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2284926,28 грн., з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, з відповідним перерозподілом судових витрат.

Керуючись статтями 32-34, 36, 41, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадукт" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2013р. у справі № 910/1361/13 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Києва від 10.04.2013р. у справі № 910/1361/13 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2284926,28 грн., (з перерозподілом судових витрат), з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2013р. у справі № 910/1361/13 в частині стягнення 20817634,60 грн. заборгованості залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадукт" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 60, ідентифікаційний код 35402276), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, проспект Московський, 9, корп. 5, ідентифікаційний код 34480657) 62013,45 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, проспект Московський, 9, корп. 5, ідентифікаційний код 34480657) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадукт" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 60, ідентифікаційний код 35402276) 3403,27 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/1361/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.А. Іоннікова