Рішення № 38225819, 08.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/951/14 08.04.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд»

про стягнення 16 205, 83 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мельник Д.М. за довіреністю № 22 від 11.12.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - позивач) в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд» (далі - відповідач) про стягнення 16 205, 83 грн., в тому числі 15 485, 79 грн. пені, 508, 62 грн. 3 % річних та 211, 42 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки, він здійснив передоплату продукції, яка мала бути поставлена відповідачем, проте як останній не виконав вчасно взятих на себе зобов'язань та поставив позивачу замовлений товар із порушенням встановлених Договором строків, у зв'язку з чим позивач вирішив застосувати до відповідача визначений Договором захід відповідальності у формі неустойки, а також нарахував на суму попередньої плати відсотки за ставкою, визначеною ст. 625 ЦК України, та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. порушено провадження у справі № 910/951/14, розгляд справи призначено на 18.02.2014 р.

14.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 18.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/951/14 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/951/14 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. справу № 910/951/14 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/951/14 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.

08.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що директор підприємства перебуває у відпустці.

Представник відповідача в судове засідання 08.04.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 08.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2013 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 22-04-2013/16-М/291-22, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити покупцю модеми передачі даних, призначені для обміну даними між реєстраторами розрахункових операцій (далі - РРО) та віддаленим сервером обробки інформації до Державної податкової служби України (далі - продукція), а покупець зобов'язався прийняти продукцію та сплатити постачальнику її вартість.

Згідно з п. 1.3. Договору ціна на продукцію включає вартість тари, пакування, маркування та вартість послуг з підключення модему передачі даних до РРО.

У відповідності до п. 3.1. Договору, продукція постачається на умовах СРТ (Інкотремс-2010) на склад покупця: м. Полтава, вул. Яківчанська, 7, протягом 45 календарних днів з дня оплати, але не пізніше 21 червня 2013 р.

Згідно з п 4.1. Договору покупець на підставі виписаного постачальником рахунку здійснює попередню оплату за продукцію, що поставляється за цим Договором, на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % її вартості в термін не пізніше 2-х банківських днів з дати підписання цього Договору.

Відповідно до п. 9.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за ним, але не пізніше 31.12.2013 р.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він на підставі виставленого відповідачем рахунку № СФ-0000175 від 23.04.2013 р. перерахував 23.04.2013 р. 46 018, 00 грн. в оплату замовленої продукції, що підтверджується платіжним дорученням № 4058 від 23.04.2013 р.

Оскільки відповідач в строк, обумовлений Договором, не поставив позивачу відповідний товар, останній звернувся до відповідача з листом за № 62-22 від 06.06.2013 р., яким просив в найкоротший термін виконати зобов'язання та поставити продукцію.

Крім того, позивач вказує на те, що він звертався до відповідача з претензією № 9 від 19.07.2013 р. та вимагає сплатити пеню, нараховану за прострочення зобов'язання з поставки.

23.08.2013 р. відповідач поставив частину продукції - модеми передачі даних ХМ-01.01(ХМ-02) в кількості 10 шт. на суму 12 110, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000150 від 23.08.2013 р.

22.10.2013 р. позивач Листом за № 01-1568-юр звернувся до відповідача з претензією про повернення сплачених в якості попередньої оплати коштів, вказуючи на поставку продукції не у повному обсязі, та вимагав сплатити нараховану пеню.

28.11.2013 р. відповідач поставив позивачу решту продукції - модеми передачі даних ХМ-01.01(ХМ-02) в кількості 5 шт. та модем ХМ-02 (GSM/GPRS) на суму 33 908, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000280 від 28.11.2013 р.

Зважаючи на те, що відповідач допустив прострочення взятих на себе зобов'язань, позивач вирішив звернутись до нього з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним позивачу обумовленого Договором товару в строки, погоджені між сторонами, а відповідно позивач має право на нарахування відповідачу визначених Договором штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Пунктом 5.3. Договору його сторони визначили, що у випадку поставки продукції з порушенням строку, визначеного в п. 3.1. Договору, або поставки в неповному обсязі постачальник за вимогою покупця сплачує пеню в розмірі 0, 25 % від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч. 3 ст. 549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування неустойки надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивач нарахував відповідачу 15 485, 79 грн. пені з 22.06.2013 р. по 28.11.2013 р., розрахунок якої є невірним, оскільки позивач невірно визначає періоди розрахунку та крім того нараховує пеню в тому числі на вартість непоставленого товару з урахуванням нарахованих на неї інфляційних втрат.

Суд звертає увагу на те, що день поставки відповідної частини продукції є днем припинення зобов'язання в цій частині, а тому відповідна дата не може бути також врахована як складова строку прострочення зобов'язання з поставки в такій частині.

Так, пеня як різновид неустойки нараховується за період прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Такий період характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.

У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій припиняє таке зобов'язання (ст. 599 ЦК України).

Отже, нарахування позивачем пені з розрахунку вартості непоставленої продукції в сумі 46 018, 00 грн. в тому числі за 23.08.2013 р., коли відповідач здійснив частково поставку на суму 12 110, 00 грн., та на решту вартості продукції (з урахування інфляції) за 28.11.2013 р., коли відповідач остаточно виконав свої зобов'язання, є неправомірним.

Також, суд звертає увагу на те, що ні чинним законодавством, ні укладеним між сторонами Договором, не передбачено можливості нарахування пені на суму вартості непоставленого товару, перераховану з урахуванням її інфляційного збільшення.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

В даному випадку, зобов'язання відповідача перед позивачем не є грошовим, а отже, позивач не лише невірно нарахував пеню, але й необґрунтовано заявляє вимоги про стягнення інфляційних втрат.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до вірного розрахунку пені її розмір має складати 15 355,48 грн., проте як у стягненні інфляційних втрат необхідно відмовити.

У свою чергу, оцінюючи позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих позивачем з розрахунку 3 % річних, суд звертає увагу на наступне.

Так, дійсно, частиною 3 статті 693 ЦК України визначено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В даному випадку укладеним між сторонами Договором не було передбачено розміру відповідних процентів, у зв'язку з чим позивач вирішив використати ставку, визначену приписами статті 625 ЦК України.

Водночас, відповідно до п. п. 6.1. - 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» наголошується, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Однак, як зазначалось вище, порушене відповідачем зобов'язання не є грошовим, а тому позивачем неправомірно застосовано до спірних правовідносин приписи ст. 625 ЦК України, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо поставки замовленого позивачем товару у визначені укладеним між сторонами Договором строки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експотрейд» (01103, місто Київ, Печерський район, вулиця Кіквідзе, будинок 11; код ЄДРПОУ 30304680) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, місто Київ, Шевченківський район, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (36000, Полтавська область, місто Полтава, Октябрський район, вулиця Жовтнева, будинок 33; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 01186975) 15 355 (п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят п'ять) грн. 48 коп. пені та 1 731 (одну тисячу сімсот тридцять одну) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака