Ухвала суду № 38225522, 10.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/2419/13ц Головуючий у І інстанції Капшук Л.О.Провадження № 22-ц/780/2464/14 Доповідач у 2 інстанції МельникКатегорія 54 10.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 18 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемного правочину,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2013 року позивач звернувся із вказаним позовом та просив застосувати наслідки нікчемності правочинів - договорів фінансового лізингу № 008347 і № 008351 від 05 квітня 2013 року та стягнути з відповідача сплачені за ними грошові кошти в сумі 75 624,40 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 квітня 2013 року між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» були укладені договір фінансового лізингу № 008347 для придбання трактора та договір фінансового лізингу № 008351 для придбання плуга. Згідно умов цих договорів ним була сплачена комісія за організацію договору та частково сплачений авансовий платіж, але відповідач не передав йому трактор та плуг.

Позивач вказує, що ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» не має ліцензії для надання будь-яких фінансових послуг із залученням фінансових активів від фізичних осіб, договір лізингу щодо транспортного засобу у порушення вимог ст. 799 ЦК України нотаріально не посвідчений, а тому діяльність, якою займається відповідач, на його думку є нечесною та такою, що заборонена Законом України «Про захист прав споживачів», а укладені договори на підставі 220 ЦК України є нікчемними.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 18 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» були укладені договір фінансового лізингу № 008347 та договір фінансового лізингу № 008351.

Відповідно до п. 1.3 договору фінансового лізингу № 008347 лізингодавець зобов'язався придбати предмет лізингу трактор МТЗ 1221.2 та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 1.3 договору фінансового лізингу № 008351, відповідач зобов'язався придбати плуг оборотний PR та передати його у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Пунктами 1.7, 1.8 договорів передбачено, що предмети договору передаються в користування лізингоодержувачеві протягом строку не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору платежами, визначеними в додатку № 1 до договорів. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

05 квітня 2013 року позивач на виконання договору фінансового лізингу № 008347 сплатив відповідачу кошти в сумі 31990,80 грн. та на виконання договору № 008351 - кошти в сумі 5633,60 грн., як комісію за організацію договору.

09 квітня 2013 року позивач сплатив згідно договору № 008347 кошти в сумі 33000,00 грн. та згідно договору № 008351 - кошти в сумі 5000,00 грн., як авансовий платіж.

Судом встановлено, що після вказаних виплат позивач припинив виконувати умови укладених договорів, а трактор та плуг у володіння та користування позивачу не був переданий.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладений договір лізингу відповідає усім вимогам закону, його нотаріальне посвідчення не вимагається, а відповідач мав право на укладення договору, оскільки згідно довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» має право надавати послуги з фінансового лізингу. Крім того, договором передбачено, що комісія за організацію даного договору та 20% від суми авансу за дострокове розірвання договору Лізингоодержувачу не повертається.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Законом України від 02 червня 2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган) (далі Нацкомфінпослуг), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження від 09 жовтня 2012 року № 1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах") (далі Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

З аналізу Ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з п. 1.2 ч. 1 Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

З відповіді Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09.08.2013 року за № 5831/16-8 вбачається, що здійснення діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу не потребує ліцензування.

Відповідно до довідки ФЛ № 1217 від 11.09.2012 року, видану Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» взято на облік як фінансову установу з правом надавати послуги з фінансового лізингу та отримало дозвіл надавати послуги з фінансового лізингу.

Отже, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що для здійснення діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу відповідач не потребує ліцензування, а тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності ліцензії у ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» є необґрунтованими.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом встановлено, що при укладенні договорів фінансового лізингу сторонами дотримано істотні умови, передбачені ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", а саме: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як вбачається з наведеного, законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття "пірамідальна схема" та "придбання товарів у групах". Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови отримання відповідного дозволу та дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності "пірамідальної схеми" згідно з п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" - це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти.

Так, за схемою придбання товарів у групах придбання товарів для кожного споживача (крім останнього) відбувається, у тому числі й за рахунок внесків інших учасників. Різниця між споживачами-учасниками є тільки в часі одержання товару кожним із них, оскільки в кінцевому підсумку товар одержать усі учасники, навіть ті, які фінансово були найменш "активними", за умови виконання ними умов договору.

Отже, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення "пірамідальної схеми".

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів лізингу через їх невідповідність Закону України «Про захист прав споживачів» є обґрунтованими.

Крім того, для віднесення схеми до пірамідальної необхідно врахувати й інші норми чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, оскільки діяльність ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» з адміністрування фінансових коштів підпадає під поняття "фінансова послуга".

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-40цс13, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Також доводи апеляційної скарги про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів лізингу є безпідставними, оскільки у відповідності до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі, а умови щодо обов'язкового нотаріального посвідчення вказана норма не містить та законом не вимагається.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з урахуванням зокрема ст. 19 Закону України «Про захист прав споживача», ст.ст. 1,6 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 203, 215, ЦК України, ст.ст. 212-213 ЦПК, та вважає, що він ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів Апеляційного суду Київської області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 18 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: