Рішення № 3822508, 09.06.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.09 Справа № 16/48

За позовом Акціонерного комерційного промислово –інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства), м. Київ в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Лисичанськ Луганської області», м. Лисичанськ Луганської області

До Відкритого акціонерного товариства "Автодорожник", м. Луганськ

про стягнення 5490431 грн. 84 коп.

Суддя Шеліхіна Р.М.

При секретарі судового засідання Маценко О.В.

За участю представників сторін:

Від позивача –Шаблієнко В.О., дов. від 13.10.08. №4493,

Гуков К.В., дов. від 21.01.09. №88,

Від відповідача –Фоменко Г.С., дов. від 01.04.09.,

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи: позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 30.07.08. № 178 у сумі 5490431,84грн., у тому числі: борг по кредиту 4400000грн., по відсотках - 212158,69грн. за період з 01.11.08. по 26.02.09., плата за управління кредитом у сумі 10690,76грн. у період з 01.12.08. по 26.02.09., відсотки за неправомірне користування кредитом в сумі 182499,75грн. за період з 01.11.08. по 26.02.09., пеню в сумі 94970,70грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09., інфляційні нарахування в сумі 9866,86грн., штраф в сумі 615000,50грн. за нецільове використання позики на підставі умов пунктів 2.3 та 5.4 вказаного договору (розрахунок на а.с.19).

Також позивачем заявлена вимога про встановлення способу реалізації заставленого майна за договорами застави шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеку»та п.2.ч.1 ст.26 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, та надати право позивачу по продажу предмета застави шляхом укладення договорів купівлі –продажу позивачем з іншою особою –покупцем.

Доповненням до позовної заяви від 16.03.09. №17/313 (а.с.52-53) позивач змінює позов і просить стягнути з відповідача:

заборгованість за кредитним договором від 30.07.08. № 178 у сумі 5479699,14грн., у тому числі: борг по кредиту 4400000грн., по відсотках - 212158,69грн. за період з 01.11.08. по 26.02.09., плату за управління кредитом у сумі 10477,47грн. у період з 01.12.08. по 25.02.09., відсотки за неправомірне користування кредитом в сумі 86419,44грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09., пеню в сумі 100001,54грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09., інфляційні нарахування в сумі 10642грн., штраф в сумі 660000грн. - за несвоєчасне надання інформації відповідачем про ведення господарсько-фінансової діяльності на підставі умов п.4.2.3 та п.5.5 вказаного кредитного договору (розрахунок на а.с.55).

Доповненням до позову від 05.06.09. №17/725 з внесенням змін від 09.06.09., які надані до справи у судовому засіданні 09.06.09. разом з розрахунком грошових вимог, позивач змінює позовні вимоги в частині стягнення штрафу.

Так, позивач відмовляється від стягнення штрафу в сумі 615000,50грн. за нецільове використання позики на підставі умов пунктів 2.3 та 5.4 вказаного договору і зазначає, що він ознайомлений з правовими наслідками відмови від позову.

В порядку ст.22 ГПК України суд приймає відмову позивача від частини позовних вимог - від стягнення штрафу в сумі 615000,50грн. за нецільове використання позики на підставі умов пунктів 2.3 та 5.4 вказаного договору.

Даною ж заявою позивач просить суд стягнути штраф з відповідача в сумі 660000грн. - за несвоєчасне надання інформації відповідачем про ведення господарсько-фінансової діяльності на підставі умов п.4.2.3 та п.5.5 вказаного кредитного договору. Таким чином, позов збільшено та заявлена вимога, яка не була заявлена при зверненні з позовом до суду.

З урахуванням вимог ст.22 ГПК України в частині права позивача на зміну підстав або предмету позову суд залишає без задоволення заяву позивача про стягнення штрафу з відповідача в сумі 660000грн. - за несвоєчасне надання інформації відповідачем про ведення господарсько-фінансової діяльності на підставі умов п.4.2.3 та п.5.5 вказаного кредитного договору, оскільки позивачем змінено і предмет і підставу позову в цій частині, адже правовідносини сторін за договором в сфері нецільового використання кредиту і в сфері ненадання інформації позичальником (відповідачем) про ведення господарської і фінансової діяльності мають різний склад і характер, договором встановлено різну відповідальність за дані порушення і доводитись такі обставини повинні різними засобами. До того ж позивач не позбавлений права звернутись з позовом в загальному порядку з вимогою про стягнення штрафу з відповідача за несвоєчасне надання інформації відповідачем про ведення господарсько-фінансової діяльності.

Таким чином, предметом спору є :

борг по кредиту 4400000грн.,

по відсотках - 212158,69грн. за період з 01.11.08. по 26.02.09.,

плата за управління кредитом у сумі 10477,47грн. у період з 01.12.08. по 25.02.09.,

відсотки за неправомірне користування кредитом в сумі 86419,44грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09.,

пеня в сумі 100001,54грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09.,

інфляційні нарахування в сумі 10642грн.,

вимога про встановлення способу реалізації заставленого майна за договорами застави шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеку», п.2.ч.1 ст.26 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, та надання права позивачу по продажу предмета застави шляхом укладення договорів купівлі –продажу позивачем з іншою особою –покупцем.

Позивач заявою від 05.06.09. №17/724 просить суд забезпечити позов і виконання рішення та накласти арешт на грошові кошти боржника на його рахунках, на товари в обігу, на майнові права з господарських договорів, укладених відповідачем в процесі здійснення своєї господарської діяльності, на автомобільний транспорт та інші оборотні і необоротні активи позивача.

Представник відповідача вимог позивача по суті спору не заперечив, від захисту інтересів відмовився і документів на вимогу ухвали суду не надав, про що зроблено запис у протокол судового засідання від 09.06.09.

Між сторонами у справі укладено кредитний договір від 30.07.08. №178, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит для виробничих потреб та здійснення попередньої оплати за виконані роботи (2.3) шляхом оплати протягом дії договору платіжних документів відповідача з позичкового рахунку відповідно до цільового призначення (п.3.1) у сумі 4460000грн. з відсотковою ставкою у розмірі 20% річних з кінцевим строком повернення остаточного платежу до 27.07.09. Даним договором сторони домовились про погашення позики позичальником у відповідності до встановленого графіку платежів (п.2.2), починаючи з 30.08.08. і до 27.07.09.

На виконання умов вказаного договору позивач надав відповідачеві кредит на суму 4460000грн., сплативши грошові кошти на оплату платіжного доручення відповідача від 30.07.08. №1 (а.с.62) з позичкового рахунку №2062130241374 як передоплату за виконані роботи.

В порушення прийнятих на себе обов’язків позичальник (відповідач) не сплачував у встановлений кредитним договором та графіком погашення кредиту строк щомісячні платежі для повернення позики, окрім часткової сплати кредиту в розмірі 60000грн., у зв’язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду і просить суд достроково стягнути з відповідача борг по кредиту в сумі 4400000грн., по відсотках - 212158,69грн. за період з 01.11.08. по 26.02.09. та плату за управління кредитом у сумі 10477,47грн. за період з 01.12.08. по 25.02.09.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошового обов’язку по поверненню позики та відсотків за користування позикою, до стягнення заявлено пеню по кредиту в сумі 100001,54грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09. на підставі умов п.5.1; 5.3 вказаного договору та інфляційні нарахування в сумі 10642грн. на підставі правил ст.625 ЦК України та умов п.5.2 кредитного договору. Також, за неправомірне користування кредитом до стягнення заявлено відсотки в сумі 86419,44грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09., що передбачено пунктом 3.6 кредитного договору.

В позовній заяві позивач просить суд встановити спосіб реалізації заставленого майна відповідача за договорами застави, які укладені в цілях забезпечення виконання відповідачем своїх обов’язків по поверненню позики, надавши право позивачу самостійно продавати заставлене майно на виконання даного рішення суду. Позов в цій частині мотивовано вимогами ст.38 Закону України «Про іпотеку»та умовами договорів застави, укладеними сторонами спору та доданими до справи.

Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об’єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представників позивача, оцінивши надані ним докази своїх вимог до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, а позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно правил ст.66 ГПК України підставами для забезпечення позову вважаються ті обставини (дії чи бездіяльність), які дозволяють суду зробити висновок про неможливість або утруднення виконання рішення по справі.

Забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття таких заходів може зробити виконання рішення за спором досить трудним або неможливим. Для висновку щодо таких обставин і для прийняття заходів по забезпеченню позову у суду повинні бути докази дій (бездіяльності) відповідача, які б реально свідчили про намір особи вчинити певні дії по відношенню до предмету спору. Підозра, що відповідач реалізує заставлене майно третім особам, на яку посилається заявник у клопотанні, та твердження про неплатоспроможність чи недобросовісність позичальника (відповідача) не є доказом реального наміру відповідача вчинити певні дії по відношенню до предмету спору чи не сплачувати позику за рішенням суду.

Докази відчуження заставленого майна, докази зменшення предмету застави в тому обсязі, в якому обумовлено договорами застави, позивачем не надані. Докази прав власності на транспорт та інші необоротні активи позивач суду не надав.

До того ж більшість предметів майна, на яке позивач просить накласти арешт, є предметом застави згідно з наданими до справи договорами застави, а законом встановлено певні обмеження для відчуження предмету застави без згоди заставодержателя (в даному випадку –позивача).

Крім того, відповідно до п.3 Роз’яснення Вищого господарського суду від 23.08.1994р. №02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За таких підстав у задоволенні заяви від 05.06.09. №17/724 про забезпечення позову суд відмовляє позивачу.

Позов частині встановлення способу реалізації майна суд залишає без задоволення з огляду на такі підстави.

В Законі України «Про заставу»і в ст.572 ЦК України вказано, що кредитор має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна у разі невиконання боржником своїх зобов’язань, забезпечених заставою. Факт невиконання відповідачем своїх обов’язків по поверненню позики встановлено в ході розгляду справи і не заперечений боржником.

Згідно ст.ст.572,585,589 ЦК України у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель (позивач) набуває право звернення стягнення на предмет застави і за рахунок предмета застави позивач має право задовольнити свої вимоги по поверненню позики за кредитним договором.

Для звернення стягнення на заставлене майно позичальник (у разі відсутності згоди на це боржника) має право на звернення з відповідним позовом до суду, а рішення судів в Україні виконує Державна виконавча служба у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження»та інших законодавчих актів. У разі певних застережень в договорі застави заставодержатель (позивач) має право обрати позасудовий порядок реалізації заставленого майна і не звертатись до суду у зв’язку з порушенням своїх інтересів з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно, а самостійно реалізовувати заставлене майно.

Саме такі положення містять в собі надані до справи договори застави (а.с.31-44): кожен з договорів містить посилання на встановлений законодавством порядок звернення стягнення на заставлене по договору майно; окрім договору застави майнових прав від 30.07.08. №180, який передбачає взаємну згоду сторін на реалізацію предмета застави, інші договори передбачають право заставодержателя (позивача) обирати на свій розсуд спосіб для звернення стягнення на заставлене майно у випадках невиконання боржником (відповідачем) своїх обов’язків по поверненню кредиту –в позасудовому порядку або за рішенням господарського суду. При цьому слід вказати, що договори застави містять суперечливості щодо прав позивача на реалізацію предметів застави: наряду з умовою про обмеження дострокової продажі заставленого майна –тільки у разі ліквідації відповідача або порушення у відношенні нього справи про банкрутство –позивачеві (як заставодержателю) надається право звернення стягнення на предмет застави і за часткове невиконання відповідачем умов графіку кредитного договору.

Згідно зі ст.38 Закону України «Про іпотеку», якою встановлено порядок продажу заставленого майна при обранні позивачем позасудового порядку, встановлено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. А договори застави (крім договору застави майнових прав), як було вказано вище, містять положення щодо прав позивача на обрання шляху звернення стягнення на заставлене майно –позасудовий порядок чи за рішенням суду. В даному випадку позивач обрав спосіб судового врегулювання конфлікту і в такому разі звернення стягнення на майно здійснюється за судовим рішенням (виходячи з предмету та підстав заявленого позову) і виконується судове рішення в порядку, встановленому законом.

В статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»вказано, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Стаття 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»встановлює правила реалізації предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону 9пункт 4). У зв’язку з тим, що стаття 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, можна дійти висновку, що сторони до передачі спору на вирішення суду повинні (або мають право) вирішити процедуру реалізації заставленого майна у добровільному порядку, а не у разі виникнення спору у суді.

Відповідно до норми ст.55 Конституції України особа має право на звернення до суду у зв’язку з порушенням її прав та охоронюваних законом інтересів. Як було вказано вище позивач звернувся з даним позовом до суду з приводу порушення його прав на повернення позики і виникнення спору з відповідачем, не скориставшись своїм правом, встановленим у договорах застави у в законах, на самостійну реалізацію заставленого майна, тому застосовувати правила ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»чи правила ст.38 Закону України «Про іпотеку»до правовідносин сторін за справою і встановлювати право позивача на самостійне виконання рішення суду підстави у суду відсутні.

За таких підстав вимоги позову в частині надання права позивачеві самостійно продавати заставлене майно, яке є предметом застави за договорами застави, на підставі вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.25,26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»- слід залишити без задоволення, оскільки вищевказані договори застави, норми ст.38 Закону України «Про іпотеку»та ст.ст.25,26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»передбачають таке право тільки у разі обрання позивачем позасудового порядку реалізації майна, адже законом не встановлено права суду на визначення повноважень та кола осіб в договорах купівлі-продажу заставленого майна, як і не встановлено право кредитора (позивача) самостійно реалізовувати заставлене майно на виконання судового рішення.

Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 615000,50грн. за нецільове використання позики на підставі умов пунктів 2.3 та 5.4 вказаного договору підлягає припиненню на підставі правил п.4ст.80 ГПК України з віднесенням судових витрат в цій частині на позивача.

Позов в частині боргу по кредиту в сумі 4400000грн., по відсотках - 212158,69грн. за період з 01.11.08. по 26.02.09. та плати за управління кредитом у сумі 10477,47грн. за період з 01.12.08. по 25.02.09. слід задовольнити за таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст.526 ЦК України відповідач не має права відмовлятися від виконання умов укладеного з позивачем кредитного договору від 30.07.08. №178, на підставі якого відповідач зобов’язаний повернути позику у відповідності до умов договору (графіку регулярних платежів). Умови укладеного договору є обов’язковими для відповідача і відповідач повинен повернути позивачу кредит у повному обсязі та сплатити відсотки за користування кредитом, відсотки за неправомірне користування кредитом в сумі 86419,44грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09. і плату за управління кредитом у відповідності до вимог закону і укладеного договору.

Згідно ст. 610 Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитний договір від 30.07.08. №178 є обов’язковим для виконання сторонами. Договором про надання кредиту від, укладеним сторонами по справі, визначено порядок виконання відповідачем повернення позики, і зобов’язань по сплаті відсотків, відповідно до ч.1ст.530 ЦК України –визначено строк права вимоги у позивача.

Відповідно до правил ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень до суті спору. Згідно з вимогами ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказами.

Матеріалами справи підтверджено належним чином факт надання відповідачу кредиту за кредитним договором на суму 4460000грн. і заборгованість у розмірі боргу за кредитом –4400000грн., по відсотках - 212158,69грн. за період з 01.11.08. по 26.02.09. та борг з плати за управління кредитом у сумі 10477,47грн. за період з 01.12.08. по 25.02.09.

При розгляді справи суд встановив, що відповідач не виконав свої обов’язки перед позивачем по поверненню позики, сплаті відсотків по кредиту та оплаті за управління кредитом, чим порушив умови укладеного з позивачем кредитного договору від 30.07.08. №178 і вимоги закону.

Правилами ст.ст. 526,629,1054 Цивільного кодексу України і умовами кредитного договору на 30.07.08. №178 встановлено обов’язок відповідача виконувати укладений договір належним чином і обов’язок позичальника (відповідач) відповідати перед кредитором (позивачем) у тому ж обсязі, що і надано кредит, включаючи сплату основного боргу, процентів, плати за управління кредитом, тобто, обов’язок сплатити позику і проценти та плату за управління закон покладає на відповідача. Відсотки за кредитом є основним боргом по кредитному договору.

Обов’язок відповідача сплатити позивачеві відсотки за неправомірне користування кредитом в сумі 86419,44грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09. передбачено умовами кредитного договору від 30.07.08. №178 –пункт 3.6 договору –у разі порушення відповідачем обов’язку по поверненню кредитних коштів.

Законом (ч.2ст.1050 ЦК України) встановлено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином, вимоги позивача про дострокове погашення боргу по кредиту та сплаті грошей за управління кредитом і відсотків за неправомірне користування кредитом слід визнати повністю обґрунтованими вимогами закону і умовами укладеного сторонами кредитного договору від 30.07.08. №178.

Позов в частині заявленої до стягнення пені в сумі 100001,54грн. за період з 01.11.08. по 25.02.09. підлягає задоволенню за таких підстав.

За порушення відповідачем правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, у позивача виникає право на вимогу неустойки на підставі норм ст.ст.230-232 ГК України та умов кредитного договору.

Вимоги позову в частині заявленої до стягнення пені за несвоєчасну сплату позики, відсотків по кредиту та відсотків за неправомірне користування кредитом слід задовольнити, оскільки дані вимоги цілком обґрунтовані умовами укладеного сторонами кредитного договору від 30.07.08. №178, яким встановлено обов’язок відповідача сплатити позивачеві неустойку у вигляді пені за несплату позики, відсотків за користування кредитом та відсотків за неправомірне користування кредитом (пункти 5.1; 5.3) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення грошового зобов’язання. Дана вимога також цілком відповідає вимогам закону –ст.232 ГК України, якою встановлено обов’язок боржника (відповідача) сплатити неустойку у разі порушення грошового зобов’язання. Розмір неустойки та період, визначені позивачем, не суперечать вимогам закону і договору.

Вимоги позову про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 10642грн. цілком обґрунтовані правилом ст.625 ЦК України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Тому позов в ці й частині підлягає до задоволення.

У відповідності до правил ст.49 ГПК України судові витрати покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, ст.55 Конституції України, ст.ст.173,193,230-232 ГК України, ст.ст.1048,1050,1054 ЦК України, ст.38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.25,26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», керуючись ст.ст.22,33,34,44-49, 66, 67,п.4ст.80, ст.ст.82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Автодорожник", м. Луганськ, вул. «Юно-Радіальная», 10, ід. код 13379679 на користь Акціонерного комерційного промислово –інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства), м. Київ, пров. ім. Шевченка, 12, ід. код 00039002 в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Лисичанську", м. Лисичанськ, вул. ім. Малиновського, 5 заборгованість за кредитом у сумі 4400000грн., борг по відсотках в сумі 212158,69грн., плату за управління кредитом в сумі 10477,47грн., відсотки за неправомірне користування кредитом в сумі 86419,44грн., пеню в сумі 100001,54грн., інфляційні нарахування в сумі 10642грн., державне мито в сумі 19890грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 92,04грн. Видати наказ.

3. Припинити провадження у справі в частині штрафу в сумі 615000грн. за нецільове використання кредиту.

4. В решті вимог відмовити.

Рішення підписане 09.06.09.

Суддя Р. Шеліхіна