Постанова № 38223646, 10.04.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2014 р.Справа № 916/3424/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Савицького Я.Ф., Колоколова С.І.

(склад судової колегії сформовано відповідно до розпорядження № 332 від 17.03.2014 року)

при секретарі судового засідання Будному О.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 10.04.2014 р.:

від позивача: Хомяков С.М., за довіреністю;

від відповідача: Мілошевич А.С., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпродукт»

на рішення господарського суду Одеської області від 10.02.2014 року

по справі № 916/3424/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпродукт»

про стягнення 50419,91 грн.

У судовому засіданні 10.04.2014 р. згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (позивач, ТОВ «Кримська водочна компанія») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпродукт» (відповідач, ТОВ «Юніпродукт») про стягнення 50419,91 грн., з яких: 35000,00 грн. - сума основного боргу, 14977,86 грн. - неустойка, 302,05 грн. - 3 % річних, 140,00 грн. - компенсація від інфляції за час позадоговірного користування коштами, посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 000204 від 12.11.2012 р., а саме несплату в повному обсязі вартості поставленого позивачем товару, що стало підставою для нарахування неустойки, трьох процентів річних та компенсації від інфляції.

В правове обґрунтування позову ТОВ «Кримська водочна компанія» послалось на ст. ст. 193, 197, 230-232, 229 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 549-552, 610, 623-625 Цивільного кодексу України та на умови вказаного договору поставки.

30.12.13 р. на виконання ухвали суду від 12.12.13 р., позивач надав уточнення до позову, в якому визначив вид неустойки відповідно до пунктів 4.1 - 4.3 договору поставки № 000204 від 12.11.2012 р., зазначивши про стягнення пені у сумі 1308,90 грн. та штрафу у сумі 13668,96 грн.

Ухвалою від 06.02.2014 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України повернуто зустрічну позовну заяву ТОВ «Юніпродукт» до ТОВ «Кримська водочна компанія» про визнання договору недійсним.

10.02.2014 року ТОВ «Юніпродукт» звернулось до господарського суду з заявою про призначення почеркознавчої та судово-технічної експертизи, в задоволенні якої судом відмовлено, про що зазначено в рішенні суду від 10.02.2014 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.02.2014 р. у справі № 916/3424/13 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Юніпродукт» на користь ТОВ «Кримська водочна компанія» 35000,00 грн. заборгованості, 1308,90 грн. пені, 13668,00 грн. штрафу, 302,05 грн. три проценти річних, 140,00 грн. інфляційних збитків, 1720,50 грн. судового збору, 1 547,43 судових витрат.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог та доведеністю належними доказами, наявними в матеріалах справи, з посиланням на норми діючого законодавства, що регулюють правовідносини в сфері господарських зобов'язань, зокрема поставки.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2014 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України повернуто без розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Юніпродукт» на ухвалу господарського суду від 06.02.2014 року.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України повернуто без розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Юніпродукт» на рішення господарського суду від 10.02.2014 року.

Усунувши недоліки, ТОВ «Юніпродукт» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яку повернуто ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.12.2013 р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Виправивши вказані у вищезазначеній ухвалі недоліки, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду від 10.02.2014 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі скаржник наводить, зокрема, наступні доводи:

- судом не взято до уваги, що товар за видатковими накладними РН-26-025682 від 12.08.2013 року та № РН-26-026073 від 14.08.2013 року від імені ТОВ «Юніпродукт» отримано особами, які не є матеріально-відповідальними на здійснення такої дії, оскільки підписи, що містяться в наведених накладних, не співпадають з підписами уповноваженої особи на отримання товару від ТОВ «Юніпродукт»;

- судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судово-технічної експертизи з приводу твердження представника відповідача у судових засіданнях про справжність відбитків печатки філії відповідача на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, оскільки представник ТОВ «Юніпродукт» таких пояснень не надавав;

- акти взаєморозрахунків між сторонами за договором поставки № 000204 від 12.11.2012 р. підписані Ігрушиним Ю.Г. з перевищенням повноважень директора, оскільки строк дії довіреності на вчинення дій від імені ТОВ «Юніпродукт» сплинув 27.09.2013 року;

- при зверненні ТОВ «Юніпродукт» в межах справи № 916/3424/13 з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 06.02.2014 року про повернення зустрічного позову про визнання договору поставки недійсним судом безпідставно не зупинено провадження у справі у відповідності до ст. 79 ГПК України, не направлено справу до Одеського апеляційного господарського суду, натомість прийнято рішення від 10.02.2014 року;

- при прийнятті оскаржуваного рішення від 10.02.2014 р. судом безпідставно стягнуто з відповідача 1547,43грн. судових витрат за прибуття представника ТОВ «Кримська водочна компанія» в судові засідання з м. Києва, оскільки у позивача також є філія в м. Одесі. Крім цього, з наданих суду копії залізничних білетів не вбачається, що проїзд здійснено саме представником ТОВ «Кримська водочна компанія».

03.04.2014 року, через канцелярію суду апеляційної інстанції ТОВ «Кримська водочна компанія» надало заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказує, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, тому просить залишити рішення суду без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

03.04.2014 року через канцелярію суду надійшло також клопотання ТОВ «Кримська водочна компанія» про стягнення з відповідача судових витрат в сумі 209,03 грн. у відповідності до ст. 49 ГПК України, затрачених позивачем у зв'язку з відрядженням його представника у судове засідання суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні 03.02.2014 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та заявив клопотання про призначення у справі № 916/3424/13 судово-технічної експертизи для встановлення факту належності печатки саме філії «Юніпродукт Алкоінвест» ТОВ «Юніпродукт» на видаткових накладних № РН-26-025682 від 12.08.2013 р., № РН-26-026073 від 14.08.2013 р.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 12.11.2013 р. між ТОВ «Кримська водочна компанія» (постачальник) та ТОВ «Юніпродукт» (покупець) укладено договір поставки №000204, відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує алкогольні та безалкогольні напої, далі по тексту іменуються як продукція та/або товар, в асортименті, партіями згідно накладних, на умовах цього договору. Погоджена сторонами кількість, асортимент і ціна партії продукції вказується в видаткових (товарних чи товарно-транспортних) накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, що продається за цим договором, вказуються в додатковій угоді (додатку/специфікації до цього договору) або можуть узгоджуватися сторонами при підписанні накладної (їх) і вказується в ній (них). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місце і термін поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами цього договору після підписання повноважними представниками сторін (що мають довіреність на отримання/передачу товарно-матеріальних цінностей) накладної (їх). Продукція поставляється партіями. Партією продукції є продукція, зазначена в одній видатковій накладній (ТТН).

Пунктом 2.8. договору встановлено, що покупець зобов'язується оплатити кожну придбану за цим договором партію продукції не пізніше 7 календарних днів з моменту її передачі.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що у разі недотримання термінів оплати продукції, зазначених у п.п.2.8. цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення. У разі якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів, покупець, крім того, зобов'язаний виплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року. Термін дії цього договору автоматично продовжується на додаткові однорічні строки у разі, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення чергового терміну дії договору, жодна із сторін не повідомила іншу письмово про свій намір припинити подальшу співпрацю (п.7.1. договору).

Виконуючи умови договору поставки №000204 від 12.11.2013 р., позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 68344,80 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-26-025682 від 12.08.2013р. на суму 41 535,60 грн. та № РН-26-026073 від 14.08.2013р. на суму 26 809,20 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідачем, в свою чергу, вартість отриманого товару оплачено частково, що зумовило утворення боргу у розмірі 35 000,00 грн.

25.09.2013р. відповідач звернувся до позивача з листом №09/01-13, гарантуючи погашення заборгованості в розмірі 75 671,62 грн. в строк до 15.10.2013р. (а.с. 14).

В якості доказу визнання відповідачем суми боргу у розмірі 35000,00 грн. позивачем подано до матеріалів справи копію акту звірки взаєморозрахунків від 18.11.2013 року, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками (а.с. 16).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона - продавець зобов'язується передати майно (товар) у власність другої сторони - покупця, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів погашення відповідачем основного боргу в сумі 35000,00 грн. відповідачем не надано.

Розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність та підтвердженість матеріалами справи позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 35000,00 грн.

Щодо доводів скаржника про те, що підписи на накладних РН-26-025682 від 12.08.2013 року та № РН-26-026073 від 14.08.2013 року не співпадають з підписами уповноваженої особи на отримання товару від ТОВ «Юніпродукт», то вони спростовуються наступним.

Відповідно до частини 3 пункту 13 наказу Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99, «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей. При укладанні сторонами договору поставки № 000204 від 12.11.2013 р. сторони узгодили, що відпуск товару здійснюється за зразками штампів/печаток (пункти 2.10, 2.11), які і містяться на накладних.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) с грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, яка розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає відшкодуванню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також: три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Перевіривши надану господарським судом оцінку позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 1308,90 грн., штрафу у сумі 13668,96 грн., 302,05 грн. - 3 % річних, 140,00 грн. - інфляційних втрат, судова колегія цілком погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в цій частині позову.

Доводи скаржника про те, що акти взаєморозрахунків між сторонами за договором поставки № 000204 від 12.11.2012 р. підписані Ігрушиним Ю.Г. з перевищенням повноважень директора, оскільки строк дії довіреності на вчинення дій від імені ТОВ «Юніпродукт» сплинув 27.09.2013 року, спростовуються умовами пунктів 2.10, 2.11 договору поставки № 000204 від 12.11.2013 р.

Стосовно тверджень скаржника про не зупинення судом першої інстанції провадження у справі у зв'язку з подачею ТОВ «Юніпродукт» в межах справи № 916/3424/13 апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення зустрічної позовної заяви, суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що у відповідності до частини 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Подання ТОВ «Юніпродукт» вказаної апеляційної скарги не свідчить про неможливість розгляду господарським судом Одеської області справи по суті.

Як вказувалось раніше, ТОВ «Юніпродукт» не погодилось з висновком суду першої інстанції щодо стягнення судових витрат у розумінні ст. 49 ГПК України в сумі 1547,53 грн., проте судова колегія вказує про законність та обґрунтованість такого висновку суду, оскільки у відповідності до пункту першого постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

З урахуванням наведеного також підлягає задоволенню клопотання представника ТОВ «Кримська водочна компанія» про стягнення з ТОВ «Юніпродукт» судових витрат в сумі 209,03 грн. у відповідності до ст. 49 ГПК України, затрачених позивачем у зв'язку з відрядженням його представника у судове засідання суду апеляційної інстанції.

Клопотання відповідача про призначення у справі судової технічної експертизи відхиляється як безпідставне.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду від 10.02.2014 року прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни або скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 10.02.2014 р. по справі № 916/3424/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпродукт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» 209,03 грн. судових витрат.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати наказ з зазначенням відповідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст складено та підписано 14.04.2014 року.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: С.І. Колоколов