Рішення № 38219438, 10.04.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 квітня 2014 р. Справа № 902/199/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр - 3000", м.Лубни, Полтавська область

до: Публічного акціонерного товариства "Південьзахідшляхбуд",м.Вінниця

про стягнення 23 129,00 грн. заборгованість за проданий товар

При секретарі судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Довгань Р.Г., довіреність б/н від 31.12.2013 року, паспорт серії СО № 888579, виданий Святошинським РУ ГУМВС України у м. Києві 25.12.2001 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000" до Публічного акціонерного товариства "Південьзахідшляхбуд" про стягнення 23 129 грн., з яких 22 005 грн. 24 коп. боргу та 1 123 грн. 76 коп. пені за період з 16.09.2013 року по 17.02.2014 року в зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 4/12 від 01.04.2012 року.

Ухвалою суду від 21.02.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/199/14 та призначено її до розгляду на 02.04.2014 року.

Ухвалою від 02.04.2014 року розгляд справи відкладено до 10.04.2014 року в зв'язку з неподанням сторонами всіх витребуваних доказів, а також неявкою відповідача.

В засідання суду представник відповідача повторно не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 02.04.2014 року, надіслання якої стверджується реєстром відправки поштової кореспонденції.

Слід зазначити, що про поінформованість відповідача щодо дати, часу та місця судового засідання свідчить також те, що відповідальним працівником суду 07.04.2014 року телефонограмою за № 902/199/14/593/14 було повідомлено бухгалтера відповідача про розгляд справи за участю відповідача, що стверджується відповідною телефонограмою.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду представником позивача подано заяву № 92 від 09.04.2013 року про зменшення розміру позовних вимог згідно якої він просить стягнути з відповідача на його користь 16 961 грн. 74 коп., з яких 16 154 грн. 18 коп. боргу та 807 грн. 56 коп. пені за період з 16.09.2013 року по 17.02.2014 року.

Розглянувши дану заяву позивача, суд прийшов висновку про її прийняття до розгляду як таку, що не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000" (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Південьзахідшляхбуд" (Покупець) укладено договір поставки товару (на умовах відстрочки платежу) № 4/12 за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю Товар (автомобільні запасні частини, мастила, інші комплектуючі для транспортних засобів), найменування, комплектність якого зазначається в Заявці Покупця, яка узгоджується сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного Договору (п.п.1.1, 1.2 Договору) (а.с.11-12, т.1).

Підтвердженням факту узгодження Сторонами асортименту кількості і ціни Товару є прийняття Покупцем Товару по видатковій накладній Постачальника, яка після підписання її обома сторонами має юридичну силу Специфікації і є невід'ємною частиною Договору (п.1.3 Договору).

Сторони домовились, що найменування, асортимент, марка Товару, одиниця виміру, ціна за одиницю Товару, вказується у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору (п.2.1 Договору).

Ціни на Товар у Постачальника встановлюються у гривнях і фіксуються в рахунку-фактурі на дату виставлення рахунку-фактури на кожну окрему партію Товару. Ціна тари (упаковки) включена в ціну Товару (п.3.1. Договору).

Пунктом 3.6 Договору сторони встановили, що оплата Товару Покупцем проводиться в національній валюті України, на умовах відстрочки шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 календарних днів з момент поставки Товару.

Моментом поставки вважається момент підписання представником Покупця видаткової накладної на Товар (п.4.3 Договору).

Зобов'язання Постачальника по поставці Товару вважаються виконаними з моменту передачі Покупцю за видатковою накладною на Товар (п.4.4 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи позивач за період з 26.04.2012 року по 10.10.2013 року поставив відповідачу Товар на умовах договору поставки № 4/12 від 01.04.2012 року на загальну суму 278 089 грн. 94 коп., що стверджується видатковими накладними та довіреностями за вказаний період.

Свідченням того, що Товар по видатковим накладним за період з 26.04.2012 року по 10.10.2013 року поставлявся саме на умовах договору поставки № 4/12 від 01.04.2012 року є посилання на вказаний договір безпосередньо у видаткових накладних.

Також матеріалами справи стверджується, що відповідач за період з 23.05.2012 року по 29.10.2013 року здійснив з позивачем часткові розрахунки за отриманий на умовах договору поставки № 4/12 від 01.04.2012 року Товар в сумі 261 935 грн. 76 коп., з яких 256 084 грн. 70 коп. здійснено як оплата за поставлений Товар на умовах договору поставки № 4/12 від 01.04.2012 року та 5 851 грн. 06 коп. сплачено відповідачем як попередня плата за поставлений товар та зарахована позивачем (за згодою відповідача) як оплата за поставлений Товар по Договору поставки № 4/12 від 01.04.2012 року (а.с.45-141, т.1).

Таким чином, розмір боргу відповідача станом на день розгляду справи в суді становить 16 154 грн. 18 коп. (278 089,94-261 935,76)

Несплата вартості отриманого на умовах договору поставки № 4/12 від 01.04.2012 року по видатковим накладним Товару спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору поставку № 4/12 від 01.04.2012 року між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як встановлено в засіданні суду, відповідач остаточних розрахунків за отриманий Товар не провів, доказів виникнення якихось форс-мажорних обставин, які стали причиною невиконання ним взятого на себе зобов'язання по оплаті отриманого Товару суду не надав та не надіслав, а тому виходячи з встановлених обставин справи і наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 16 154 грн. 18 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені відповідно до п.7.2 Договору в сумі 807 грн. 56 коп. за період з 16.09.2013 року (перший день виникнення прострочення щодо сплати вартості отриманого Товару) по 17.02.2014 року (день визначений позивачем в розрахунку боргу), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось судом, розділом 7 Договору сторони передбачили відповідальність сторін.

Так, п. 7.2 Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати Товару, встановлених умовами Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки в оплаті.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення пені є правомірними, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, зокрема щодо визначення періоду її нарахування, судом не виявлено порушень чинного законодавства, а тому період нарахування з 16.09.2013 року є вірним.

Слід зазначити, що судом при перевірці сум нарахування пені за період визначений позивачем, встановлено, що сума отримана судом є більшою ніж заявлено позивачем до стягнення, а саме 827,88 грн., а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення пені слід задовольнити в сумі заявленій позивачем.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 487 грн. 16 коп. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

10.04.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Південьзахідшляхбуд", вул.40-річчя Перемоги, 27, м.Вінниця, 21036 (ідентифікаційний код - 03449841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000", вул.І.Франка, 1, м.Лубни, Полтавська область, 37500 (ідентифікаційний код - 30568711) - 16 154 грн. 18 коп. - основного боргу, 807 грн. 56 коп. - пені, 1 339 грн. 84 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000", вул.І.Франка, 1, м.Лубни, Полтавська область, 37500 (ідентифікаційний код - 30568711) судовий збір в розмірі 487 грн. 16 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 973 від 14.02.2014 року.

4. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000", вул.І.Франка, 1, м.Лубни, Полтавська область, 37500 (ідентифікаційний код - 30568711) судового збору в розмірі 487 грн. 16 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 973 від 14.02.2014 року. Оригінал платіжного доручення № 973 від 14.02.2014 року знаходиться в матеріалах справи 902/199/14.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 15 квітня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.40-річчя Перемоги, 27, м.Вінниця, 21036.