Ухвала суду № 38218970, 03.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19496/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т. І. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

03 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Парінова А. Б., Губської О. А.

при секретарі: Тур В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2013 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про прийняття рішення про знищення персональних даних про позивача з бази персональних даних, а саме з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2013 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2012 року у справі №3-1412/2496/12 за наслідками розгляду матеріалів, які надійшли від управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Миколаївській області, ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєне ним корупційне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Примусове виконання постанови Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2012 року здійснювалось Центральним відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, постановами якого від 28 листопада 2012 року закінчено виконавче провадження.

Відповідно до вказаних постанов боржником рішення виконано фактично згідно квитанцій № № 246, 140 від 25.10.2012 р.

Оскільки позивач протягом встановленого статтею 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення строку не вчинив нового адміністративного проступку та вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню, - з метою вилучення відомостей з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне правопорушення звернувся до Міністерства юстиції України з відповідною заявою від 21 жовтня 2013 року.

У відповідь на звернення позивача від 21 жовтня 2013 року Міністерство юстиції України листом від 26 листопада 2013 року №К-16901/11 надало інформацію, в якій звернуло увагу на виключний перелік підстав для вилучення з Реєстру відомостей про осіб, які вчинили корупційні діяння, визначений п. 2. 8 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 січня 2012 року за №39/5. Крім того, у листі повідомлено, що наявність даних про особу в Реєстрі не має жодних обов'язкових правових наслідків та не впливає на статус особи, яка вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

З огляду на те, що з дня закінчення виконання стягнення минуло більше року, позивач вважає, що внесені до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення відомості про нього підлягають вилученню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI (далі - Закон № 3206) відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Згідно ст. 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

У відповідності з положеннями статті 21 Закону № 3206, наказом Міністерства юстиції України від 11 січня 2012 року №39/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 січня 2012 року за №28/20341 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення (далі - Положення).

Пунктом 1.3 Положення передбачено, що Реєстр ведеться з метою: забезпечення єдиного обліку осіб, які вчинили корупційні правопорушення; забезпечення в установленому порядку проведення спеціальної перевірки відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; аналізу відомостей про осіб, які вчинили корупційні правопорушення, з метою визначення сфер державної політики та посад, пов'язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, з найбільшими корупційними ризиками; забезпечення проведення звірки переліку осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені з посад у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення, в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 2.8 Положення підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне правопорушення, є ухвала суду про скасування вироку, винесення виправдувального вироку, відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, а також наказ про скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення.

Вказаний перелік є вичерпним.

Як вбачається з наведених правових норм, відомості про вчинення особою корупційного діяння, незважаючи на те, була піддана ця особа адміністративному стягненню чи ні, за умови наявності вини особи у вчиненному корупційному діянні підлягають внесенню до Реєстру з метою, в тому числі, визначення сфер державної політики та посад, пов'язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, з найбільшими корупційними ризиками.

З огляду на те, що постанова Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2012 року про притягнення до адміністративної відповідальності позивача не скасована, позивач вважається таким, що вчинив корупційне діяння у вигляді адміністративного правопорушення.

Інших підстав для вилучення з Реєстру відомостей про таку особу крім скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення діючим законодавством не передбачено.

Стосовно застосування до спірних правовідносин ст. 39 КУпАП колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 35 КУпАП обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнається повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Так Кодексом в особливій частині передбачаються види санкцій за вчинення конкретних адміністративних правопорушень. Повторне протягом року вчинення порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, є обтяжуючою обставиною, і за таке правопорушення норми КУпАП передбачають більш сувору санкцію.

З огляду на вищенаведені норми, колегія суддів приходить до висновку, що положення ст. 39 КУпАП є визначальними при визначенні для особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, виду покарання, але виходячи з суті створення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, не можуть слугувати підставою для вилучення вказаної інформації з цього Реєстру з метою уникнення в майбутньому інформаційної необізнаності зацікавлених органів та осіб щодо схильності особи до вчинення корупційних діянь.

Так відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону № 3206 спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), зокрема щодо факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення.

Відповідно до ч. 5 Порядку проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Указом Президента України від 25 січня 2012 року № 33/2012 (далі - Порядок), у разі ненадання кандидатом згоди спеціальна перевірка стосовно нього не проводиться і питання щодо його призначення або підготовки подання для призначення на відповідну посаду не розглядається

Ця норма пов'язує право на проведення спеціальної перевірки з Законом України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI (далі Закон № 2297).

Так позивач зазначає, що всупереч нормам даного Закону він згоди на обробку своїх персональних даних не давав, а тому і відомості щодо нього не могли бути включені до жодного з реєстрів.

Натомість, колегія суддів зазначає, що відповідно ч. 5 ст. 6 Закону № 2297 обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Якщо у першому випадку, згода позивача на обробку персональних даних є необов'язковою і тягне за собою лише юридичні наслідки у вигляді відмови у призначенні на відповідні посади, то в випадку, що передував виникненню спірних правовідносин, підставою для обробки персональних даних є дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень у відповідності до ст. 11 Закону № 2297.

Відповідно до п. 2.1 Розділу ІІ Положення внесенню до Реєстру підлягають відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, крім відомостей про особовий склад органів, що провадять оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність.

Згідно п. 2.7 Розділу ІІ Положення реєстратор зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня включення до Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне правопорушення, повідомити таку особу про її права, визначені Законом України "Про захист персональних даних".

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону № 2297 суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

3) на доступ до своїх персональних даних;

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

5) пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого, або до суду;

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм правом пред'явлення вимоги щодо знищення своїх персональних даних відповідачем.

Натомість, ні в порядку пред'явлення вимоги, ні в судовому порядку оброблення своїх персональних даних з порушенням закону чи їх недостовірність не довів.

Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що його персональні дані підлягають знищенню у разі закінчення строку їх зберігання, колегією суддів не приймаються з огляду на те, що п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону № 2297 стосується видалення або знищення персональних даних у разі закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб'єкта персональних даних на обробку цих даних або законом.

Натомість, спеціальним законом який передбачає необхідність внесення відповідних відомостей про особу до бази даних є Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» з метою проведення спеціальних перевірок.

Строк зберігання персональних даних цим Законом не визначено, а тому твердження позивача про закінчення цього строку є безпідставними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позиції суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2013 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя А. Б. ПаріновСуддя О. А. Губська (Повний текст ухвали виготовлено 08.04.2014 року)

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Губська О.А.

Парінов А.Б.