Рішення № 38218371, 01.04.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів : Мельника Ю.М.,Шеремет А.М.

секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку "Трансбанк", Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" про встановлення майнового права на квартиру, визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження та виключення з державного реєстру іпотек запису про передачу в іпотеку.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до АКБ "Трансбанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк" про встановлення майнового права на квартиру, визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження та виключення з державного реєстру іпотек запису про передачу в іпотеку - відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки якого не відповідають обставинам справи. Судом не враховано, що відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 190, 321, 328 ЦК України позивач являється власником майнових прав на квартиру АДРЕСА_1. Суд безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про майнове право на квартиру.

Вказує, що майнові права на відповідну квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку, відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, а відтак ТОВ "ІБК Сібінвестград" неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права.

У відповідності ст. 331 ЦК України до введення об'єкта будівництва в експлуатацію право власності на нього не виникло, а тому ТОВ "ІБК Сібінвестград" не мало права передавати його в іпотеку. Зазначає, що договір іпотеки від 06 червня 2008 року не відповідає вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним. Договір іпотеки є недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки укладений з порушенням вимог ст. 5 Закону України "Про іпотеку", яка була чинною на момент його укладання.

Вважає, що на час укладання договору відступлення, майнові права на передану в іпотеку квартиру належали ОСОБА_1 на підставі договорів, свідоцтва та у зв'язку з повною оплатою вартості цієї квартири. Зміст оспорюваного договору відступлення суперечить чинному на момент його укладання законодавству, порушує права позивача як інвестора та володільця предмета іпотеки в частині зазначеної квартири. Договір іпотеки базується на недійсному договорі іпотеки від 18 грудня 2007 року укладеному між ТОВ "ІБК Сібінвестград" і АКБ "Трансбанк", а тому на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним.

Як наслідок визнання недійсним договору іпотеки від 18 грудня 2007 року підлягає скасуванню заборона відчуження даної квартири та підлягає виключенню щодо неї з Державного реєстру іпотек запис про передачу в іпотеку майнових прав на нерухоме майно, а також виключенню із згаданого реєстру запис про передачу в іпотеку, як об'єкту обтяження, спірної квартири.

Стверджує, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання майнового права на квартиру, оскільки всі докази у справі свідчать, що ОСОБА_1 повністю оплатила вартість спірної квартири.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

У судовому засіданні представник апелянта, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надала пояснення в межах її доводів.

Представник ПАТ "Державний експортно-імпортний банк", заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликався на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про відмову в визнані за ОСОБА_1 100 % майнових прав на об'єкт будівництва - житловий комплекс за будівельною адресою АДРЕСА_1 загальною площею 42, 25 кв.м., що розташована на третьому поверсі не ґрунтуються на вимогах закону та наявним доказах в справі, окрім того, з приводу даних вимог судом першої інстанції взагалі не наведено доводів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття прав власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.177 ЦК України, до об'єктів цивільних прав відносять речі, в тому числі майнові права та інше.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України закріплено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що після сплати ОСОБА_1 майнових прав на спірну квартиру та виконання останньою договору від 11 лютого 2008 року про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» № 81/1-ФФБ позивачка стала власником 100 % майнових прав на вказану однокімнатну квартиру, що не суперечить пп. 4 п. 2.1.1. укладеного між позивачкою та АКБ «ТрансБанк». На підтвердження такого права позивачки остання 11 лютого 2008 року отримала свідоцтво № 811-ФФБ про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» / а.с. 11-12/.

За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права на майнові права на об'єкт будівництва - житловий комплекс за будівельною адресою АДРЕСА_1 загальною площею 42, 25 кв.м., що розташована на третьому поверсі є законними та обґрунтованими, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зазначених вимог підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Разом з цим, колегія суддів вважає в решті рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АК банку "Трансбанк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк" про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження та виключення з державного реєстру іпотек запису про передачу в іпотеку, суд першої інстанції виходив зі встановлених обставин того, що, оскільки на момент укладення договору від 11 лютого 2008 року про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» № 81/1-ФФБ, та видачі свідоцтва № 811-ФФБ про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» від тої ж дати, майнові права на спірну квартиру вже були обтяжені іпотекою, тому права позивачки при укладені договору не порушувалися, тому і відсутні правові підстави для визнання недійсним укладеного за кредитним договорм між ТОВ «ІБК «Сібінвестград» та АКБ «Трансбанк» договору іпотеки від 18 грудня 2007 року за реєстровим № 339 на майнові права на нерухоме майно житловий комплекс за будівельною адресою АДРЕСА_1 загальною площею 42, 25 кв.м., що розташована на третьому поверсі.

Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви та доводи з якими погоджується і колегія суддів, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства та відповідають встановленим обставинам відповідно до наданих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що 30 жовтня 2007 року між АКБ «Трансбанк» як Управителем фонду фінансування будівництва виду «А» та ТОВ "Рівненський молодіжний житловий комплекс" як забудовником був укладений генеральний договір № 1, за яким АКБ «Трансбанк» зобов'язалося створити ФФБ та замовити забудовнику збудувати згідно затвердженого проекту об'єкт будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 в складі першого пускового комплексу другої черги будівництва мікрорайону МЖК на вул. Гагаріна у м. Рівному проектно-кошторисною вартістю 30103213 грн. із запланованим згідно попереднього обсягу замовлення розміром ФФБ у сумі 32143250 грн., ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування довірителям ФФБ у встановлені строки та на умовах, визначених цим договором та правилами ФФБ, а забудовник зобов'язався збудувати, ввести в експлуатацію та передати об'єкти інвестування довірителям ФФБ у встановлені строки і на умовах, визначених цим договором та правилами ФФБ.

11 лютого 2008 року між АКБ «Трансбанк» та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» було укладено кредитний договір № 2202, відповідно до якого банк надав цьому ТОВ кредит у розмірі 179305,46 грн. під 20 % річних з кінцевим терміном повернення 10 лютого 2009 року (а. с. 67-73).

В цей же день між АКБ «Трансбанк» і ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 2202 укладено договір іпотеки, за яким ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» передало банку в іпотеку майнові права на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 38-43).

Факт перебування майнових прав на спірну квартиру в іпотеці АКБ «Трансбанк» не завадив останньому 11 лютого 2008 року укласти з ОСОБА_1 договір № 81/1-ФФБ про участь позивача у фонді фінансування будівництва виду «А», а саме: будинку АДРЕСА_1 в складі першого пускового комплексу другої черги будівництва мікрорайону МЖК на вул. Гагаріна у м. Рівному (а. с. 6-10),

Відповідно до виданого управителем (АКБ «Трансбанк») 11 лютого 2008 року свідоцтва № 81/1-ФФБ про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» житлового будинку АДРЕСА_1 в складі першого пускового комплексу другої черги будівництва мікрорайону МЖК на вул. Гагаріна у м. Рівному за позивачкою ОСОБА_1 після сплати неї акційної вартості об'єкта інвестування було закріплено сам об'єкт інвестування - спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, майнові права на яку з 18 грудня 2007 року ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» були передані в іпотеку АКБ «Трансбанк» (а. с. 38-42).

Наведені вище обставини свідчать про узгодженість дій АКБ «Трансбанк» як іпотекодержателя та ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» як іпотекодавця стосовно позивачки ОСОБА_1 (ст. 9 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, позивач, сплативши акційну вартість майнових прав на спірну квартиру АДРЕСА_1, набула майнові права на це приміщення вже після того, як вони (майнові права) були передані в іпотеку банку, у зв'язку з чим вже перебували під обтяженням.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як убачається з матеріалів справи, позивач не був стороною договору іпотеки від 18 грудня 2007 року, який з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 2168 від 18 грудня 2007 року уклали між собою АКБ «Трансбанк» і ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» щодо майнових прав на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а тому, на думку апеляційного суду, відсутні підстави вважати, що на момент його укладення якимось чином були порушені права позивачки, що набула майнові права на цю квартиру пізніше.

Як, наслідок, правильними є і висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог про припинення управління майном управителя АКБ «Трансбанк», про скасування заборони на відчуження спірної однокімнатної квартири та про виключення записів з державного реєстру іпотек, як такі, що є похідними від позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки від 18 грудня 2007 року недійсним.

Що ж стосується наступного відступлення у 2009 році АКБ «Трансбанк» на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» прав за іпотечним договором одночасно із відступленням права вимоги за основним зобов'язанням, то вони, на переконання колегії суддів, повністю відповідають вимогам ст. 24 Закону України «Про іпотеку», у зв'язку з чим підстав визнавати такі відступлення недійсними у справі немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства /ст. 11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом /ст.60 ЦПК/ покладено на сторони.

Таким чином, будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу, які є належними і допустимими та достатніми, та які спростовують висновки суду, не надано.

Поскільки доводи апеляційної скарги висновків суду в зазначеній частині не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині про визнання договору іпотеки недійсним, скасування заборони на відчуження та виключення з державного реєстру іпотек запису про передачу в іпотеку.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2014 року в частині відмови з задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майнового права на об'єкт будівництва - житловий комплекс за будівельною адресою АДРЕСА_1 загальною площею 42, 25 кв.м., що розташована на третьому поверсі.

Визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт будівництва - житловий комплекс за будівельною адресою АДРЕСА_1загальною площею 42, 25 кв.м., що розташована на третьому поверсі.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : Ю.М. Мельник

А.М. Шеремет