Постанова № 38213298, 05.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 р. Справа № 804/916/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріЧмоні А.О. за участю: представників позивача Дмитрієвої В.І., Черчати В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом селянського (фермерського) господарства «Кондратюк» до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов селянського (фермерського) господарства «Кондратюк» до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2013 року №0000012200.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з результатами перевірки, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим позивач вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях. Крім того, внаслідок протиправної бездіяльності податковим органом безпідставно позбавлено платника податків права на звернення до Міністерства доходів і зборів із повторною скаргою на оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Також позивач наголошує, що рішення про проведення позапланової виїзної документальної перевірки з підстав, встановлених підпунктом 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, повинно прийматися виключно вищестоящим органом, яким у даному випадку є ДПС в Дніпропетровській області.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень до суду не надав, представник Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області у судове засідання, призначене на 05 березня 2014 року, не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим судом було ухвалено проводити розгляд справи без участі представника відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31 липня 2013 року Східно-Дніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області прийнято наказ №43 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки селянського (фермерського) господарства «Кондратюк» (надалі С(Ф)Г «Кондратюк») з питань дотримання норм податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року.

На підставі вказаного наказу Східно-Дніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку селянського (фермерського) господарства «Кондратюк», за результатами якої складено акт №62/22/24617604 від 16.08.2013 року.

У пункті 2.5 вказаного акту визначено, що Східно-Дніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області попередньо було проведено перевірку селянського (фермерського) господарства «Кондратюк» (код за ЄДРПОУ 24617604) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, про що складено акт №317/22/24617604 від 05.06.2013 року.

Згідно висновків акту №62/22/24617604 від 16.08.2013 року перевіркою підтверджено порушення, встановлені актом перевірки від 05.06.2013 року №317/22/24617604, та встановлено порушення: пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.пп.7.4.1 та 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.п.198.2, 198.3 та 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по бюджетній декларації на загальну суму 467847,00 грн.; перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість по особовому рахунку платника, що повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року встановлено його заниження на суму 176771,00 грн.; п.2.2, п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637, відсутній запис про надходження готівкових коштів в касовій книзі підприємства за 25.08.2011 року у сумі 98200,00 грн., та яка не була оприбуткована в касовій книзі підприємства.

Східно-Дніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було направлено до позивача із супровідним листом за вих.№3076/10/04-15-22-026 від 17.12.2013 року податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000012200 від 29.11.2013 року, яке винесене на підставі рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №3918/10/04-36-10-04-09 від 15.11.2013 року, та яким збільшено суму грошового зобов'язання С(Ф)Г «Кондратюк» за платежем податок на додану вартість на 719894,75 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається з наказу №43 від 31 липня 2013 року, підставою для проведення перевірки підприємства позивача став підпункт 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України).

У пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року № 34/18772, зазначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З огляду на викладене, суд не вбачає протиправності в діях відповідача щодо призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки, результати якої оформлені актом від 16.08.2013 року №62/22/24617604, оскільки в даному випадку відповідач діяв відповідно до вимог Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Як зазначено в акті перевірки №62/22/24617604 від 16 серпня 2013 року, внаслідок відсутності у позивача документального підтвердження щодо фактичних обсягів вирощеної підприємством сільськогосподарської продукції перевіряючими на підставі пп.20.1.8. п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України використано зовнішні джерела інформації, згідно з якими встановлено завищення податку на додатку вартість у загальній сумі задекларованих обсягів постачання вироблених сільськогосподарських товарів на власних або орендованих основних фондах, всього в сумі 467847,00 грн.

При цьому підпунктом 20.1.8 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлене право контролюючих органів вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Таким чином, наведені норми закону не надають право контролюючому органу використовувати зовнішні джерела інформації як підставу для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно приписів пункту 78.7 статті 78 Податкового кодексу України перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Відповідно до статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покрадений на органи державної податкової служби.

З огляду на викладене, посилання відповідача на зовнішні джерела як на джерело інформації є безпідставним.

Судом встановлено, що позивач в перевіреному періоді здійснював реалізацію власної сільськогосподарської продукції за договірною ціною, визначеною сторонами договору та відповідними цінами, що склалися на ринку на момент продажу такої продукції.

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до змісту пункту 201.4 та пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

В силу пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У пункті 188.1 статті 188 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та у реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Судом встановлено, що позивач нарахував за першою подією виходячи з бази оподаткування (договірна ціна) податкові зобов'язання з операцій постачання сільськогосподарських товарів/послуг (об'єкт оподаткування) за перевірений період та відобразив їх у податкових деклараціях всього у сумі 7205755 грн.

Окремі операції поставки сільськогосподарських товарів (1725,17 тн. соняшнику в 2011 році, 2938,47 тн. пшениці озимої в 2011 році, 237,05 тн. ячменю ярого в 2011 році та 603,18 тн ячменю ярого в 2012 році) перевіряючими виокремлено та відображено у «Зведених даних наведених у таблиці» на сторінках 14-16 акта.

Сума нарахованих позивачем податкових зобов'язань з цих виокремлених операцій постачання сільськогосподарських товарів складає разом 2072097,00 грн., що підтверджується податковими накладними (виписаними у день виникнення податкових зобов'язань), реєстрами виданих податкових накладних продавця, видатковими накладними, що не заперечує відповідач.

У акті №62/22/24617604 від 16 серпня 2013 року зазначено, що перевіркою встановлено відсутність у платника податків первинних документів: акти на оприбуткування поточних біологічних активів рослинництва, оцінених за справедливою вартістю за формою №ПБАСГ-1 з полів врожаю 2010-2013 років; акти на списання поточних біологічних активів рослинництва, оцінених за справедливою вартістю (на початок збирання врожаю) (форма № ПБАСГ-2); книги складського обліку (форма №ВЗСГ-10); товарно-транспортні накладні встановленого зразка на перевезення автомобільним транспортом сільськогосподарської продукції яка була вирощена, з полів через відповідний засіб вимірювання фактичного урожаю (ваги) на тік підприємства; книга вагаря, що підтверджує факт фіксації вантажних автомобілів С(Ф)Г «Кондратюк» зібраного врожаю 2010-2012 років.

Так, Методичні рекомендації щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку довгострокових та поточних біологічних активів в сільськогосподарських підприємствах, які визначають порядок ведення Актів на оприбуткування поточних біологічних активів рослинництва, оцінених за справедливою вартістю за формою №ПБАСГ-1, а також Актів на списання поточних біологічних активів рослинництва, оцінених за справедливою вартістю (на початок збирання врожаю) (форма № ПБАСГ-2), затверджені Наказом Міністерства аграрної політики України від 21.02.2008 року №73, проте не зареєстровані у Міністерстві юстиції України.

Президентом України 03.10.1992 року було прийнято указ «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» №493/92, у пункті 1 якого встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Отже, з огляду на те, що Методичні рекомендації, затверджені Наказом Міністерства аграрної політики України від 21.02.2008 року №73, не були належним чином зареєстровані у Міністерстві юстиції України, то даний акт не носить нормативного характеру і призначений лише для відомчого використання.

Також суд вважає за необхідне наголосити, що у пункті 2 Наказу Міністерства аграрної політики України від 21.02.2008 року №73 визначено, що даний наказ доводиться до відома сільськогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики. Оскільки діяльність позивача не належить до сфери управління Міністерства аграрної політики, то і до підприємства не застосовуються вказані Методичні рекомендації, у зв'язку з чим посилання відповідача на протиправну відсутність Актів на оприбуткування поточних біологічних активів рослинництва, оцінених за справедливою вартістю за формою №ПБАСГ-1, а також Актів на списання поточних біологічних активів рослинництва, оцінених за справедливою вартістю (на початок збирання врожаю) (форма № ПБАСГ-2), є безпідставними.

Аналогічних за змістом висновків суд приходить також щодо відсутності на С(Ф)Г «Кондратюк» Книг складського обліку (форма №ВЗСГ-10).

Судом встановлено, що для відображення збору урожаю зернових С(Ф)Г «Кондратюк» використовує форми первинного обліку: форму з використанням путівки на вивезення продукції з поля та форму з використанням реєстру відправки зерна та іншої продукції з поля, а зібрану сільськогосподарську продукцію враховує на рахунку 27 «Продукція сільського господарства» проведенням з кореспонденцією рахунків: Дт 27 - Кт 23.

Також з акту перевірки №62/22/24617604 від 16 серпня 2013 року вбачається, що відповідач сформував свої висновки про неможливість отримання задекларованої урожайності вирощених сільськогосподарських культур у С(Ф)Г «Кондратюк» у зв'язку з відхиленням даних між середньою статистичною урожайністю по району та урожайністю позивача, а тому податковий орган не вважає сільськогосподарськими товарами умовно виокремлену ним частину вирощеної позивачем с/г-продукції - різницю між виробленою продукцією за даними С(Ф)Г «Кондратюк» та виробленою продукцією за даними АУПР.

Згідно підпункту 72.1.2.3 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування.

Суд зазначає, що на формування врожайності проявляють як позитивний, так і негативний впливи різні фактори: метеорологічний; сорти; оптимальне живлення посівів у період осінньої та під час відновлення весняної вегетації; застосування органічних добрив; мінеральних, оперативність проведення збиральних робіт, оскільки їх затягування призводить до істотної втрати врожаю; вжиття агротехнічних заходів для повноцінної реалізації сортового потенціалу, а тому не відповідність врожайності господарства середнім показникам врожайності по району не спростовує факту обробки позивачем земельних ділянок з вирощуванням і збиранням на них врожаю, що складає виробництво позивачем сільськогосподарської продукції з використанням власних основних фондів, а об'єктом оподаткування є операції С(Ф)Г «Кондратюк» з постачання сільськогосподарських товарів, тобто - передача права на розпоряджання товарами.

Отже суд вважає, що податкова інспекція безпідставно зробила висновок про нереальність здійснення операцій по збору на підставі того, що дані статистичної звітності по врожайності культур у районі нижчі ніж у позивача.

Щодо відсутності первинних документів у С(Ф)Г «Кондратюк», які б підтверджували збирання і перевезення власно виробленої продукції рослинництва врожаю з полів до місць зберігання сільськогосподарської продукції (зерносховищ, елеваторів), суд зазначає, що для обліку врожаю сільськогосподарських культур використовуються єдині форми первинних документів для всіх типів сільськогосподарських підприємств. Урожай зернових культур збирають роздільним або прямим комбайнуванням. Первинний облік зернової продукції одержаної від урожаю, можна здійснювати декількома варіантами.

За першим варіантом обліку одержаної зернової продукції застосовують путівки на вивезення продукції з поля. За другим варіантом використовують Реєстри відправлення зерна та іншої продукції з поля. Бланк форми №77 - «реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля» (сільгоспоблік) затверджено наказом Міністерства сільського господарства СРСР № 260-2 від 24.11.1972 року. За третім варіантом обліку одержаної зернової продукції застосовуються талони і спеціальні реєстри.

Зерно, яке надійшло від комбайнів на тік, у більшості випадків вимагає додаткового сортування та сушіння. Роботи, пов'язані з очищенням зерна оформляють Актом на сортування та сушіння продукції рослинництва, який складають в одному примірнику на кожну партію продукції в присутності агронома. Підписує його завідувач току, бригадир, вагар, агроном господарства. Акт є підставою для оприбуткування очищеного зерна за культурами та сортами, а також відходів, придатних для використання, та списання відходів, які не можна використати, і втрат від усихання зерна.

Очищене зерно відправляється з току на хлібоприймальні пункти або до зерносховища. Зерно або насіння олійних культур і трав, що відправляють на приймальні або заготівельні пункти, оформляється товарно-транспортною накладною, яка складається в трьох примірниках. Перший і другий примірники видають водієві, а третій залишається на місці відправлення.

Після прийняття зерна на заготівельному пункті перший примірник цієї накладної залишається у приймальника як підстава для оприбуткування зерна, а другий примірник з розпискою приймальника повертається водієві, який передає його разом з Дорожнім листом вантажного автомобіля до бухгалтерії господарства.

Якщо зерно відправляється на хлібоприймальний пункт залученим транспортом, то товарно-транспортну накладну виписують у чотирьох примірниках. При цьому третій і четвертий примірники залишаються у водія, один з них повертається в господарство разом з документами на оплату транспортних послуг.

Згідно з підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Відповідно до підпункту 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

За змістом пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника.

Щодо висновків відповідача про нікчемність операцій з поставки згідно акту перевірки №62/22/24617604 від 16.08.2013 року, оскільки операції з поставки за звітні періоди: вересень 2010 року, жовтень 2010 року, грудень 2010 року, травень 2012 року, липень 2012 року порушують статтю 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, видатковими накладними, платіжними дорученнями, регістрами бухгалтерського та податкового обліків, податковими накладними, які містять обов'язкові реквізити, передбачені статтею 201 Податкового кодексу України та відповідають вимогам наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» №969 від 21.12.2010 року, факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей підтверджується накладними вимогами, накладними на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, звітами на списання матеріалів та матеріальними звітами.

Укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, а позиція відповідача про те, що операції з поставки порушують статтю 228 Цивільного кодексу України, не підкріплена належними доказами.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору поставки №1 від 13.01.2010 року ПП «Іліус» поставило фермерському господарству «Кондратюк» дизпаливо в кількості 9810 л на суму 62146,36 грн., в т.ч. ПДВ - 10357,73 грн., та отримало повний розрахунок за поставлений товар. Факт оплати підтверджується банківською випискою з поточного рахунку за 05.10.2010 року. Товар поставлено на підставі видаткової накладної від 27.09.2010 року №53, оплачено згідно рахунків-фактур від 26.09.2010 року №52 та отримано належним чином оформлену податкову накладну на товар від 27.09.2010 року №51. Товар зберігався у позивача на складському приміщенні площею 99,75 кв.м., про що свідчить довідка №15 від 22.10.2013 року, та використаний у власній господарській діяльності С(Ф)Г «Кондратюк».

Дизпаливо списано на заправку сільгосптехніки згідно листів тракториста-машиніста на підготовку ґрунту та посів озимої пшениці під урожай 2011 року на полях №27р., 52, 11, 26, 5, 50, а також для заправки автомобілів на підвоз до цих полів посівної пшениці. Вищевказані поля знаходяться на території Новопавлівської сільської ради.

Оприбуткування товару від ПП «Іліус» відображене у бухгалтерському обліку на рахунках : за дебетом «203» та кредитом «631» на суму 51788,63 грн. Оплата товару відображена на рахунках: за дебетом «631» та кредитом «311» на суму 62146,36 грн. Списання товару відображено у бухгалтерському обліку на рахунках : за дебетом «231» та кредитом «203» на суму 51788,63 грн. Собівартість товару списана на фінансовий результат та відображена у бухгалтерському обліку на рахунках: за дебетом «79» та кредитом «901» на суму 51788,63 грн. Сума ПДВ, сплачена постачальнику у вартості товару, відображена у бухгалтерському обліку на підставі отриманої податкової накладної на рахунках: за дебетом «6412» та кредитом «631» на суму 10357,73 грн.

Операція поставки товару, отриманого від ПП «Іліус», відображена у податковому обліку, а саме: в реєстрі виданих і отриманих податкових накладних за вересень 2010 року у додатку №2 (Розшифровка податкового кредиту) до податкової декларації з ПДВ (скороченої) за вересень 2010 року, по рядку 10.1 декларації, яка подана до ДПІ 19.10.2010 року вх. №16839.

Щодо зменшення податкового кредиту за господарськими операціями поставки за жовтень 2010 року суд зазначає. Відповідно до укладеного договору поставки №1 від 13.01.2010 року ПП «Іліус» поставило фермерському господарству «Кондратюк» дизпаливо в кількості 14715 л на суму 96481,38 грн.,в т.ч. ПДВ - 16080,24 грн., та отримало повний розрахунок за поставлений товар. Факт оплати підтверджується банківською випискою з поточного рахунку за 05.10.2010 року.

Товар поставлено на підставі видаткових накладних від 07.10.2010 року №58, від 16.10.2010 року №63 та від 25.10.2010 року №66, оплачено згідно рахунків-фактур від 07.10.2010 року №57, від 16.10.2010 року №62 та від 25.10.2010 року №65 та отримано належним чином оформлені податкові накладні на товар від 07.10.2010 року №56, від 16.10.2010 року №61 та від 25.10.2010 року №64. Товар зберігався у СФГ «Кондратюк» в складському приміщенні площею 99,75 кв.м., про що свідчить довідка № 15 від 22.10.2013.

Товар використано у власній господарській діяльності С(Ф)Г «Кондратюк». Дизпаливо списано на заправку сільгосптехніки згідно листів тракториста-машиніста на посів озимої пшениці та коткування посівів під урожай 2011 року на полі №52р., 50, 3р, 43, 51р, 27р, 68р, 21, а також для заправки автомобілів на підвоз до цих полів посівної пшениці. Вищевказані поля знаходяться на території Новопавлівської сільської ради.

Оприбуткування товару від ПП «Іліус» відображене у бухгалтерському обліку на рахунках за дебетом «203» та кредитом «631» на суму 80401,14 грн. Оплата товару відображена на рахунках: за дебетом «631» та кредитом «311» на суму 96481,38 грн. Списання товару відображено у бухгалтерському обліку на рахунках: за дебетом «231» та кредитом «203» на суму 80401,14 грн. Собівартість товару списана на фінансовий результат та відображена у бухгалтерському обліку на рахунках: за дебетом «79» та кредитом «901» на суму 80401,14 грн.

Сума ПДВ, сплачена постачальнику у вартості товару, відображена у бухгалтерському обліку на підставі отриманої податкової накладної на рахунках: за дебетом «6412» та кредитом «631» на суму 16080,24 грн.

Операція поставки товару, отриманого від ПП «Іліус», відображена у податковому обліку, а саме: в реєстрі виданих і отриманих податкових накладних за жовтень 2010 року у додатку №2 (Розшифровка податкового кредиту) до податкової декларації з ПДВ (скороченої) за жовтень 2010 року, по рядку 10.1 декларації, яка подана до ДПІ 15.11.2010 року вх. №18758.

З огляду на наявність вищевказаних документів на підтвердження здійснення господарських операцій, у ОДПІ не було підстав вважати правочини з ПП «Іліус» нікчемними.

Позивач виконав вимоги законодавства сплативши податок на додану вартість в ціні товару контрагента, який, в свою чергу, виконав вимоги діючого законодавства видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку. Отримані позивачем від ПП «Іліус» зазначені податкові, видаткові накладні не мають недоліків відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88), які б могли спричинити втрату ними статусу первинного документа.

Висновки податкового органу про нікчемність операцій з поставки по ПП «Іліус», які на його думку вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та порушують публічний порядок не може бути доказом такої нікчемності, а повинно доводитись в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює, в чому саме таке порушення полягає.

Аналізуючи наведене можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд вважає, що особливий режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, встановлений статтею 209 Податкового кодексу України, є податковою пільгою, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), та може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України).

У пункті 209.5 статті 209 Податкового кодексу України визначено, що платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари/послуги в сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку в загальному порядку.

Відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно пункту 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 11, сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України.

Контроль за дотриманням вимог цього Порядку здійснюють органи державної податкової служби (п.5 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках).

Зокрема, відповідно до пункту 30.8 статті 30 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету.

Наведене означає, що законодавець тільки виключно сільськогосподарським товаровиробникам надає таку пільгу, і саме цим платникам податку надається таке право на застосування спеціального режиму.

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України. Відповідно до вказаної норми, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому сільськогосподарськими відповідно до пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними грудами класифікатора видів економічної діяльності).

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів дія цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій належним чином не довів.

Оскільки, вчиняючи оскаржувані дії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити частково та визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.11.2013 № 0000012200.

Водночас, суд не вбачає протиправності у бездіяльності Східно-Дніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області по надсиланню С(Ф)Г «Кондратюк» податкового повідомлення-рішення №0000012200 від 29.11.2013 року, у зв'язку з недоведеністю.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов селянського (фермерського) господарства «Кондратюк» до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.11.2013 року №0000012200.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь селянського (фермерського) господарства «Кондратюк» судові витрати у розмірі 487,2 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 24 березня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко