Постанова № 38213001, 12.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2014 року 15:24 № 826/17890/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Хилі І.В., за участю представників: позивача - Стеценка О.Л.,, відповідача - Івченко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовомДочірнього підприємства «Ф. Формула»доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2013 року № 0004082250, № 0004092250, -На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12 листопада 2013 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Дочірнє підприємство «Ф. Формула» (далі - ДП «Ф. Формула», позивач) з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2013 року № 0004082250, № 0004092250, прийнятих Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ДП «Ф. Формула» правомірно віднесено до складу витрат витрати за господарськими операціями з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та з ТОВ «Акватрейдінг».

На переконання позивача, не відбулось завищення витрат по господарським операціям з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та з ТОВ «Акватрейдінг» у розмірі 8 007 408,00 грн. та заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся на суму 1 751 744,00 грн.

Також, на думку позивача, ним правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість в сумі 1 601 481,00 грн., що стосується господарських взаємовідносин з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та з ТОВ «Акватрейдінг».

Позивач зазначає, що господарські операції між ним та вказаними вище контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими договорами на експедиторське обслуговування, що є чинними, замовленнями, ТТН, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними. Дані договори укладалися з наміром створити правові наслідки.

На період здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Едвертайзінг Консалт», ТОВ «Акватрейдінг», останні були зареєстрованими підприємствами.

На переконання позивача, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки ДП «Ф. Формула», не відповідають дійсності та фактичним обставинам, жодним чином не підтверджені, суперечать первинним документам, що містять відомості про господарські операції, які підтверджують та фіксують факти здійснення операцій між підприємством позивача та ТОВ «Едвертайзінг Консалт», ТОВ «Акватрейдінг».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Контролюючий орган подав заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що оскільки господарські операції між ТОВ «Едвертайзінг Консалт», ТОВ «Акватрейдінг» та позивачем здійснюватись з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту та не мають реального товарного характеру (факту передачі товарів, робіт, послуг від продавця до покупця), останнім неправомірно віднесено до валових витрат та податкового кредиту транспортно-експедиційні послуги, отримані від вищевказаних контрагентів.

За таких обставин, відповідач вважає, що на підставі виявлених порушень, ним правомірно прийняті податкові повідомлення-рішення.

В наданих запереченнях, відповідач просить в задоволенні адміністративного позову відмовити, в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову представник відповідача заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Ф. Формула» (ідентифікаційний код юридичної особи 32112642) зареєстроване Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 23.12.2003 р. за № 10721200000001877. Вказане підприємство розташоване за адресою: 03115, м. Київ, п-т Перемоги, буд. 136, кім. 34 (Виписка з ЄДРЮОФОП серії ААВ № 447375). Фактично суб'єкт господарювання відповідно до договору оренди від 01.02.2013 р. № 73 з ДП «Гарантія-Торг» знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сосюри, 6.

ДП «Ф. Формула» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 30.12.2003 р. за № 3678, на час проведення перевірки та складання акту підприємство перебувало на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100350069 від 06.09.2011 р. ДП «Ф. Формула» є платником податку на додану вартість з 08.10.2002 р. (індивідуальний податковий номер 321126426575).

В період з 20.06.2013 р. по 05.07.2013 р. Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Ф. Формула» (код за ЄДРПОУ 32112642) з питань дотримання вимог правильності обчислення повноти декларування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» (код ЄДРПОУ 36972694) та ТОВ «Акватрейдінг» (код ЄДРПОУ 33883979) за весь період фінансово-господарських взаємовідносин, за результатами якої складено Акт № 12/22-509/32112642 від 12.07.2013 р. (далі - Акт № 12/22-509/32112642).

Вказаною перевіркою встановлено порушення наступних вимог:

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 751 744,00 грн., у тому числі:

за 2010 рік в сумі 41 790,00 грн.;

за 1 квартал 2011 року в сумі 48 452,00 грн.;

за 2 квартал 2011 року в сумі 55 604,00 грн.;

за 2-3 квартали 2011 року в сумі 189 746,00 грн.;

за 2-4 квартали 2011 року в сумі 641 121,00 грн.;

за 1 квартал 2012 року в сумі 378 321,00 грн.;

за 1 півріччя 2012 року в сумі 834 140,00 грн.;

за 3 квартали 2012 року в сумі 913 419,00 грн.;

за 2012 рік в сумі 1 020 381,00 грн.,

- пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами і доповненнями) що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 601 481,00 грн., в тому числі:

за листопад 2010 року на суму 3 347,00 грн.;

за грудень 2010 року на суму 24 017,00 грн.;

за січень 2011 року на суму 13 725,00 грн.;

за лютий 2011 року на суму 9 845,00 грн.;

за березень 2011 року на суму 13 678,00 грн.;

за квітень 2011 року на суму 7 368,00 грн.;

за травень 2011 року на суму 21 925,00 грн.;

за червень 2011 року на суму 18 838,00 грн.;

за липень 2011 року на суму 11 043,00 грн.;

за серпень 2011 року на суму 17 097,00 грн.;

за вересень 2011 року на суму 25 905,00 грн.;

за жовтень 2011 року на суму 172 651,00 грн.;

за листопад 2011 року на суму 94 408,00 грн.;

за грудень 2011 року на суму 170 309,00 грн.;

за січень 2012 року на суму 86 416,00 грн.;

за лютий 2012 року на суму 92 658,00 грн.;

за березень 2012 року на суму 73 133,00 грн.;

за квітень 2012 року на суму 184 238,00 грн.;

за травень 2012 року на суму 236 102,00 грн.;

за червень 2012 року на суму 86 534,00 грн.;

за липень 2012 року на суму 89 484,00 грн.;

за серпень 2012 року на суму 19 095,00 грн.;

за вересень 2012 року на суму 23 003,00 грн.;

за жовтень 2012 року на суму 22 404,00 грн.;

за листопад 2012 року на суму 84 258,00 грн.

22 липня 2013 року позивач до контролюючого органу подав заперечення на Акт № 12/22-509/32112642.

У висновку відповідача, складеного за результатами розгляду заперечень, висновки, викладені в акті № 12/22-509/32112642 залишено без змін.

31 липня 2013 року ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі Акта перевірки № 12/22-509/32112642, прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0004082250, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до п. 123.1 ст. 123, п. 6 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2 017 287,75 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 1 751 744,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 265 543,75 грн.

31 липня 2013 року ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі Акта перевірки № 12/22-509/32112642, прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0004092250, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами і доповненнями) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1 980 507,50 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 1 601 481,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 379 026,50 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, які своїми рішеннями відповідно від 09.10.2013 р. № 5032/10/26-15-10-06-01 та від 31.10.2013 р. № 14368/6/99-99-10-01-15 його скарги залишили без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Незгода з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями відповідача обумовила позивача звернутись до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами Дочірнього підприємства «Ф. Формула», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (далі - Закон № 283/97-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (далі - Положення № 88).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Приписами п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 283/97-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України (в редакції, чинній в момент проведення перевірки) визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

У відповідності до п. п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Також, згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У відповідності до пп. пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Приписами п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з п. п. 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В ході дослідження матеріалів справи встановлено, що висновки акта перевірки позивача ґрунтувалися на дослідженні вилучених органами податкової міліції первинних фінансово-господарських документах по взаємовідносинах з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Акватрейдінг»; листах ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС № № 1296/7/07-1/09, 1298/7/07-1/09 від 16.04.2013 р., № 836 від 04.07.2013 р.; актах ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Едвертайзінг Консалт» (код за ЄДРПОУ 36972694) з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість по придбанні товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників за період з 26.03.2010 р. по 31.12.2012 р. та подальшої їх реалізації підприємствам-покупцям за період з 26.03.2010 р. по 31.12.2012 р.» від 21.03.2013 р. № 1020/22-221-36972694, «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Акватрейдінг» (код за ЄДРПОУ 33883979) з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по придбанні товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. та подальшої їх реалізації підприємствам-покупцям за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.» від 11.04.2013 р. № 1262/22-621-33883979; листі ДП «Ф. Формула» від 26.06.2012 р. № 26/6 з додатками; копії протоколу обшуку від 06.06.2013 р., копії листа від 14.06.2013 р. та копії реєстрів вилучених документів.

Зокрема, контролюючим органом встановлено безтоварність господарських операцій між ДП «Ф. Формула» та ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Акватрейдінг», а також їх здійснення з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту за відсутності реального товарного характеру (факту передачі товарів, робіт, послуг від продавця до покупця), внаслідок чого відповідачем винесено оскаржувані ППР.

Контролюючим органом в підтвердження правомірності винесених ППР надано суду копії вищевказаних листів ГВПМ ДПІ, податкових декларацій на доходи фізичних осіб, податкових декларацій з податку на прибуток підприємств контрагентів позивача та вищевказаних актів про результати проведення позапланових невиїзних перевірок ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Акватрейдінг».

Як вбачається зі змісту актів перевірок контрагентів позивача, такі перевірки проводилися на виконання постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 02.01.2012 р. у кримінальному провадженні № 32012110010000004 та ґрунтувалися на змісті вказаної постанови, висновку органу податкової міліції щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, даних автоматизованих інформаційних систем та вилучених у зазначених підприємств документах.

Також, судом встановлено, СВ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС відносно контрагентів позивача: ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Акватрейдінг» порушена кримінальна справа № 71-00241 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, а відповідно до листа СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за матеріалами акта документальної позапланової виїзної перевірки від 12.07.2013 р. № 12/22-509/32112642 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 32013110080000113 відповідно до якого встановлено, що службові особи ДП «Ф. Формула» при взаємовідносинах з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Акватрейдінг» в період 2010-2012 років занизили податок на прибуток та податок на додану вартість, що по інформації відповідача призвело до фактичного ненадходження до бюджету податків у особливо великих розмірах на загальну суму 3 353 225 грн.

Позивач, посилаючись на реальність виконання укладених договорів з вказаними контрагентами по наданню транспортно-експедиційних послуг та оформлення всіх необхідних документів, подав суду копії платіжних документів.

У той же час ДП «Ф. Формула» не було подано суду первинних фінансово-господарських документів через їх вилучення органами податкової міліції та відмову у їх поверненні позивачу.

З приводу встановлених під час розгляду справи обставин, суд зазначає наступне.

В листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Як було встановлено, відповідачем при складенні акту перевірки за наслідками якого були винесені оскаржувані ППР, використовувалися первинні документи, які були вилучені у позивача і які він був позбавлений можливості надати суду.

За вказаних обставин, суд витребовував у ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві копії таких документів, проте відповідачем їх надано не було, а його обов'язок щодо надання всіх наявних у нього документів та матеріалів залишився невиконаним.

У зв'язку із викладеним, суд вважає недоведеним відповідачем факт відсутності належних документів, які дають позивачу право на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями, які підлягали перевірці.

Що стосується доводів контролюючого органу щодо наявності кримінальних проваджень щодо позивача, його контрагентів суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідних вироків суду відповідачем надано не було, як і не повідомлено про їх існування.

Отже, відповідні доводи та надані на їх підтвердження докази не можуть бути враховані під час розгляду зазначеної адміністративної справи.

Також, не можуть братися до уваги й інші докази відповідача, а саме акти перевірок його контрагентів, оскільки з урахуванням вказаних вище обставин та поданих суду заяв Куниці Ю.М. (директора ТОВ «Акватрейдінг») від 06.03.2014 р. та Куниці Л.А. (директора ТОВ «Едвертайзінг Консалт») від 06.03.2014 р. щодо реальності виконання укладених з позивачем договорів та підписання необхідних первинних документів, відомості, викладені в них, є недоведеними.

Суд звертає увагу, що вказані заяви Куниці Л.А. та Куниці Ю.М. не спростовуються наданими відповідачем копіями протоколів допиту вказаних осіб.

Окрім цього, ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Акватрейдінг» на час здійснення господарських операцій, які досліджувалися перевіркою, були наділені цивільною правосуб'єктністю та зареєстрованими як платники ПДВ.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не доведено, що зміст укладених між позивачем та вказаними контрагентами угод не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Окрім цього, суд зазначає, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та формувати витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції ДП «Ф. Формула» з його контрагентами: ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Акватрейдінг» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності всіх підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних вище операцій.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, збільшення сум грошових зобов'язань за платежами: податок на прибуток та податок на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій було здійснено відповідачем неправомірно, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 31 липня 2013 року № 0004082250, № 0004092250, у зв'язку із чим вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Дочірнього підприємства «Ф. Формула» повністю задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Дочірнього підприємства «Ф. Формула» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31 липня 2013 року № 0004082250, № 0004092250.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на користь Дочірнього підприємства «Ф. Формула» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,80 грн. (чотириста п'ятдесят вісім гривень 80 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17.03.2014 р.