Ухвала суду № 38211837, 18.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2014 р. м. Київ К/9991/31847/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року

у справі № 2-а-14568/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВП»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВП» (далі - ТОВ «АВП»; позивач) до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова; відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002142302/0 від 02 листопада 2010 року та № 0002152302/0 від 02 листопада 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «АВП» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «АВП» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 4418/23-212/32032630 від 24 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002142302/0 від 02 листопада 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 730 820,30 грн. (591 598,00 грн. - основний платіж, 139 222,30 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0002152302/0 від 02 листопада 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 709 918,50 грн. (473 279,00 грн. - основний платіж, 236 639,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами, укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроімпульс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго-Ван», Товариством з обмеженою відповідальністю «Днепр Строй Сити», Приватним підприємством «Донтехкомплект», Товариством з обмеженою відповідальністю «Авістапромторг», з підстав їх нікчемності.

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірного формування ТОВ «АВП» даних податкового обліку за спірними господарськими операціями, контролюючий орган посилався на дані бази «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» та вказував, що постачальниками товариства не відображено в поданій податковій звітності суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за проведеними з позивачем операціями, у контрагентів ТОВ «АВП» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, за юридичною адресою постачальники не перебувають.

Крім того, відповідач наголошував на ненаданні платником податків транспортної та супроводжувальної документації на підтвердження реальності спірних поставок.

Задовольняючи адміністративний позов в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне здійснення спірних господарських операцій підтверджується належним чином складеними видатковими та податковими накладними, банківськими виписками.

Придбаний позивачем товар (електрообладнання та кабельно-дротова продукція) в подальшому використовувався товариством у власній господарській діяльності, а саме - реалізовувався третім особам, про що свідчать долучені ТОВ «АВП» до матеріалів справи первинні бухгалтерські та розрахункові документи. Частина товару, що не була реалізована на момент проведення перевірки, продовжувала зберігатись на складі позивача, що, зокрема, підтверджується здійсненою контролюючим органом інвентаризацією товарно-матеріальних цінностей.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати постачальниками податків до бюджету, від перебування контрагентів за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями контрагентів, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Енерго-Ван», ТОВ «Днепр Строй Сити», ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Що ж стосується доводів відповідача про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання ТОВ «АВП» транспортної документації, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли їх до уваги, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваній ситуації, ненадання транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.