Ухвала суду № 38211675, 08.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 р. Справа № 175058/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Луцькелектромонтаж-4» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року Приватне підприємство «Луцькелектромонтаж-4»(далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 №№0004932301. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності(нереальності, нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Медео Захід» (далі - ТОВ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Під час проведення перевірки були надані всі належні первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року в справі №2а/0370/2809/12 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у податкових накладених отриманих позивачем вказана номенклатура товару - «електротехнічні матеріали», тоді як у платіжних дорученнях призначення платежу - «за будівельні матеріали». Надані ПП сертифікати відповідності на кабелі силові з пластмасовою ізоляцією видані виробниками з якими ТОВ не мало господарських взаємовідносин. Позивачем не надано документів, які б підтверджували транспортування придбаних товарів, складського обліку, доручень на отримання товару. Контрагент позивача здійснював операції з проведення транзитних фінансових потоків, спрямовані на надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання. Директор ТОВ в період з 23.01.2011 по 30.06.2011 перебував під вартою в СІЗО м.Рівне, що ставить під сумнів фактичність господарських операцій в цей період.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.12.2008, взято на податковий облік у відповідача 18.12.2008, 24.01.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є електромонтажні роботи. ПП має ліцензію на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, зокрема, будівельні та монтажні роботи, монтаж внутрішніх та зовнішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, строком дії з 15.04.2009 по 15.04.2012(а.с.15 т.1, а.с.133-134, 174, 229-239 т.2).

На підставі Акта від 01.06.2012 №1579/22-1/36279978 позапланової виїзної перевірки ПП з питань здійснення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах із ТОВ за період з 2010-2012 роки податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.6 ст.198, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ на загальну суму 56424,39грн, в т.ч. за червень, липень, жовтень, листопад та грудень 2010 року відповідно 1333,33грн, 3666,67грн, 1503грн, 3341,66грн, 1433,33грн, за березень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2011 року відповідно 2500грн, 4500грн, 4516,67грн, 11522,23грн, 4638,33грн, 6754,83грн, 3424,49грн, 4069,85грн та 1520грн, і за січень 2012 року - 1700 грн.

Податковий орган прийшов до висновку, що із врахуванням вимог ч.ч.1, 2 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України правочини укладені між ТОВ та ПП є нікчемними, оскільки фінансово-господарські відносини між ними спрямовані на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту (а.с.14-27 т.1).

18.06.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення №0004932301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 67651,75грн (основний платіж 56424грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 11227,75грн) (а.с.13 т.1).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.39-52 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містилися у Законі України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), який регулював спірні відносини у відповідних періодах до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена: договорами купівлі продажу від 01.06.2010 б/н та 01.03.2011 №27 на постачання електротехнічних матеріалів, видатковими та податковими накладними на кожну партію поставлених товарів, платіжними дорученнями, сертифікатами відповідності на кожну поставлену продукцію (а.с.53-148 т.1, а.с.155-161 т.2).

У власності ОСОБА_1 - єдиного засновника ПП, перебуває легковий автомобіль ВАЗ-2107, яким, за його поясненнями, здійснювалося транспортування придбаних електротехнічних матеріалів, при тому що обоє контрагентів знаходяться в м.Луцьку. (а.с.148, 154 т.2).

Додатково, ПП орендує виробниче нежитлове приміщення площею 320кв.м. в с.Липини Луцького району Волинської області (а.с.135 т.2).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента електротехнічні матеріали використані ним у своїй господарській діяльності - були використані при проведенні електромонтажних робіт на відповідних об'єктах при виконанні договірних зобов'язань позивача перед своїми контрагентами, що підтверджено належними первинними документами (а.с.149-250 т.1, 1-132 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце

ТОВ на час укладення вказаних договорів з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. Крім того, таке належним чином задекларувало податкове зобов'язання з ПДВ у господарських операція з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ результатів його перевірок оформлених Актами від 20.01.2012 №339/23-3/35594018, 14.03.2012 №46/22-3/35594018 та 18.04.2012 №753/23-3/35594018 (а.с.23-24 т.1, 136-139 т.2).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Доказів участі ПП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Як вбачається із висновків Акта від 01.06.2012 №1579/22-1/36279978 відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ТОВ із його постачальниками, які ґрунтувалися на висновках Актів перевірок останнього від 20.01.2012 №339/23-3/35594018, 14.03.2012 №46/22-3/35594018 та 18.04.2012 №753/23-3/35594018, де зроблено висновок, що господарські операції ПП є нереальні(фіктивні).

При цьому відповідні висновки останніх Актів були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із ПП.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності в ПП, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Крім того, слід зазначити, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року, у справі №2а/0370/942/12 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 03.02.2012 №0000632302.

Додатково, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, у справі №2а/0370/1303/12 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 29.03.2012 №0002452301.

Як вбачається із змісту цих судових рішень, скасовані податкові повідомлення-рішення щодо зменшення суми грошового зобов'язання з ПДВ, були прийняті на підставі Актів від 20.01.2012 №339/23-3/35594018 та 14.03.2012 №46/22-3/35594018.

Зокрема ці Акти, якраз і використовувалися ОДПІ при проведенні перевірки позивача і в основному на їх підставі, у відповідній частині, зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Частиною 1 ст.42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст.2, ч.1 ст.6 Закону України «Про попереднє ув'язнення» метою попереднього ув'язнення є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини в кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку. Особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст.12 цього ж Закону особа, взята під варту, має право на побачення з родичами або іншими особами, яке проводиться під контролем адміністрації місця попереднього ув'язнення, а також із захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості, з моменту допуску захисника до участі у справі.

Таким чином, перебування директора ТОВ під вартою у період з 23.01.2011 по 30.06.2011, за великим рахунком не виключало підписання ним підготовлених та укладених договорів, видаткових та податкових накладених, що правильно зауважив суд першої інстанції.

Щодо покликань апелянта на те, що ТОВ не мало господарських взаємовідносин з виробниками кабелів силових з пластмасовою ізоляцією, на які ПП пред'явило сертифікати відповідності, що опосередковано підтверджує безтоварність господарських операцій між ними, то такі є надумані, оскільки не доведено не придбання ТОВ таких товарів в інших осіб (посередників, не виробників).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних відносинах, про наявність недобросовісної взаємопов'язаності позивача та його контрагента, про несумісність предметів спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про фіктивність (нереальність, безтоварність) правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 09 квітня 2014 року.