Рішення № 38211399, 08.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2014 р.Справа № 916/430/14

За позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

про стягнення 1659,40 грн.

Суддя Гут С.Ф.

В судовому засіданні приймали участь

Від позивача: Брушньовська І.І., довіреність №01-36/28 від 09.01.2014р.;

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, в якій просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 1659,40грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.14р. порушено провадження у справі №916/430/14.

Позивач надав клопотання (вх.ГСОО№7579/14 від 25.03.2014р.) відповідно до якого просить суд залучити до матеріалів справи оригінал витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців щодо відповідача.

Надане клопотання судом розглянуто, задоволено та залучено до матеріалів.

Відповідач в судові засідання не з'являвся, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судових засідань (відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.11р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом), а саме, за його юридичною адресою, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позов не надав, своє право на захист не використав, у зв'язку з чим справа розглядається по наявним в ній матеріалам у порядку ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

01.10.2003р. між Приморською районною адміністрацією м. Одеси (Орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №25/ж/4, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 3,0кв.м, 1 поверху, за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.2 цей договір діє з 01.10.2003р. по 01.10.2004р.

Відповідно до п.2 ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" термін дії договору неодноразово було продовжено в тому числі і до 01.10.2010 р.

Згідно рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 р. № 56-V «Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси» повноваження по виконанню функцій орендодавця були покладені на Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Відповідно до Положення «Про департамент комунальної власності Одеської міської ради», яке затверджене рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011р. №384- V, Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Позивач) є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Згідно п.п.2.2, 2.4 договору, за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 9,79грн. з урахуванням податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату.

Згідно з п.4.7 даного договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язався у 15-ти денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Відповідно до пункту 4.10 договору, у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, Орендар сплачує Орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщення.

Згідно п.5.1 договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки у відповідності з чинним законодавством. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

Відповідно до п.5.2 цього договору, за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Враховуючи порушення орендарем порядку внесення плати за користування приміщенням, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулось до суду з позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.07.2010 р. у справі № 12/81-10-2591 було виселено Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на користь Представництва по управлінню комунальною власністю, а також стягнено заборгованість з орендної плати та пені.

Згідно акту державного виконавця від 19.02.2013р. Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 було виселено з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

03.12.2013р. позивач звернувся на адресу Орендаря з претензією №01-13/9707, згідно якої запропонувало в строк до 25.12.13р. оплатити неустойку у сумі 1659,40грн. за період з 01.06.10р. по 19.02.13р.

Не отримавши відповіді на надіслану претензію, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області із даним позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 заборгованості з неустойки у розмірі 1659,40грн. за період з 01.06.10р. по 19.02.13р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (зі змінами та доповненнями) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так Департаментом комунальної власності Одеської міської ради нараховано неустойку у розмірі 1659,40грн. за час прострочення повернення приміщення, а саме з 01.06.10р. по 19.02.13р., яка була розрахована шляхом нарахування подвійної плати кожний місяць, з урахуванням індексу інфляції (що встановлено умовами п. 2.2 договору відповідно до якого розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України).

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст. 231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України і вказаний висновок не суперечить висновку Вищого господарського суду України щодо неможливості застосування спеціальної позовної давності до цієї штрафної санкції, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин (Інформаційний лист ВГСУ від 29.05.12 р. №01-06/735/2012), оскільки такий висновок ВГС України ґрунтується на неможливості її ототожнення із неустойкою, передбаченою п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

У даному ж випадку неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України підпадає під визначення ст. 230 ГК України, як окремого виду штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг", з огляду на визначення цих понять Податковим кодексом України, за яким:

- постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 ПКУ);

- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 ПКУ).

Згідно з п. 1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією.

Аналогічної правової позиції з аналогічних спірних правовідношень щодо нарахування ПДВ на штрафні санкції, дотримується і Державна податкова адміністрація України в листі №15098/10/15-0217 від 28.04.11р. „Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість штрафних санкцій та пені", в листі від 25.07.2001р. №9049/7/16-1277 "Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки"; а також Вищий господарський суд України (постанова від 14.03.13 р. по справі №5017/1355/2012).

Так, судом встановлений факт неповернення Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 не житлового приміщення першого поверху, загальною площею 3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.,а лише 19.02.13р. Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_2 було виселено, що підтверджується актом державного виконавця.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість у розмірі 276,58грн., а тому з відповідача відповідно із ч.2 ст. 785 ЦК України підлягає стягненню неустойка у розмірі 1382,82грн. за період з 01.06.10р. по 19.02.13р.

Аналогічну правову позицію про відсутність підстав для включення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради податку на додану вартість до складу неустойки, викладено в постанові ОАГС від 26.09.2013р. по справі №916/76313, залишеною без змін постановою ВГСУ від 21.11.2013р. по справі №916/763/13.

Враховуючи вищезазначені обставини справи та перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку неустойки, позовна вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 підлягає задоволенню в частині стягнення неустойки у розмірі 1382,82грн. без врахування податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу неустойки.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 1522,48грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р37326027001909 в ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку у розмірі 1382(одна тисяча триста вісімдесят дві)грн.82коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 1522(одну п'ятсот двадцять дві)грн. 48коп.

3.В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 14.04.2014р.

Суддя Гут С.Ф.