Постанова № 38206281, 07.04.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

07 квітня 2014 р. справа №820/3531/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Біленського О.О.

при секретарі судового засідання Рябченко Є.А.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А-4104 про стягнення грошової компенсації та речового майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А-4104 (далі-відповідач), в якому просив визнати дії командування військової частини А-4104 м. Чугуїв Харківської області протиправними, стягнути з Військової частини А-4104 грошову компенсацію за речове майно, нараховане до березня 2000 року, яке ОСОБА_2 не отримав під час звільнення, в сумі 26,90 грн., зобов'язати Військову частину А-4104 видати ОСОБА_2 належне до видачі після березня 2000 року речове майно в натурі (розмір зимової форми одягу - 52, літньої форми одягу - 50, взуття - 42, сорочки - 42, головного убору - 59) на суму 5263,49 грн., згідно довідки на виплату грошової компенсації від 13.02.2014 року, а в разі відсутності його вартість стягнути з військової частини А-4104 на користь ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проходив військову службу у військовій частині А-4104 м. Чугуїв Харківської області на посаді старшого інструктора рятувальної групи, наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №104-пм від 25 серпня 2011 року був звільнений у запас за пунктом «б» частини шостої (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу відповідно до пункту "б" ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та виключений зі списків особового складу військової частини наказом командира військової частини А-4104 №171 від 07.09.2011 року. На час звільнення з військової служби відповідачем не було виплачено ОСОБА_2 грошову компенсацію за не отримане речове майно нараховане до березня 2000 року на суму - 26,9 грн. та після березня 2000 року на суму - 5263,49 грн.. З огляду на викладені у позові факти вважає, що позов підлягає задоволенню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав на підставі викладених у позові фактів та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. За таких умов, відповідно до ст.128 КАС України, враховуючи повторну неявку представника відповідача в судове засідання без поважних причин та без повідомлення про причини неявки, виходячи з рівності сторін в адміністративному судочинстві, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів без участі представника відповідача.

Представник відповідача до початку судового засідання через канцелярію Харківського окружного адміністративного суду надав заперечення проти адміністративного позову, згідно яких визнав позовні вимоги позивача щодо отримання ним грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 року, у розмірі 26,90 грн. та видати належне до видачі після березня 2000 року речове майно в натурі на суму - 5263,49 грн., в іншій частині позов не визнав, оскільки діючим законодавством на час виникнення спірних правовідносин право на таку компенсацію (вартість предметів) передбачено не було.

Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом командира військової частини А4104 (по стройовій частині) №171 від 07.09.2011 року прапорщика ОСОБА_2, старшого інструктора рятувальної групи, ВОС-212746Д, який звільнений наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №104-пм від 25 серпня 2011 року у запас за пунктом «б» частини шостої (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу відповідно до пункту "б" ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Чугуївського ОРВК Харківської області.

В матеріалах справи міститься відповідь військової частини А-4104 №7 від 13.02.2014 року на запит адвоката ОСОБА_3 відповідно до якої, начальник речової служби військової частини А-4104 надає інформацію, що при звільнені в запас ОСОБА_2 була нарахована компенсація за не отримане речове майно у сумі до березня 2000 року - 26,90 грн., після березня 2000 року - 5263,49 грн., на загальну суму 5290,39 грн. Також повідомлено, що станом на 18.02.2014 року не має можливості розрахувати ОСОБА_2 в зв'язку з повною відсутністю будь-якого речового майна на складі частини.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України №2011-XII (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону України №2011-XII було зупинено Законом України від 17 лютого 2000 року №1459 -III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

З огляду на наведене, суд вважає, що зазначеною нормою було зупинено саме право позивача на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна.

Під час розгляду справи з матеріалів справи та пояснень представника позивача, судом встановлено, що позивач, під час проходження військової служби, жодним чином не виявив бажання одержати за рахунок держави грошову компенсацію замість речового майна.

Суд зазначає, що тільки при наявності звернення військовослужбовця з метою одержання за рахунок держави грошової компенсації замість речового майна та відповідної відмови у її наданні, може йти мова про порушення права на отримання такої грошової компенсації.

З огляду на той факт, що 11.03.2000 року дію частини 2 статті 9 вказаного Закону України №2011-XII було зупинено, позивач своєчасно не звертався щодо реалізації свого права, отже останній втратив право на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 року у розмірі - 26,90 грн..

При цьому, суд зазначає, що право позивача на отримання безпосередньо речового майна порушено не було та ОСОБА_2 має право звернутись до відповідача з метою отримання належному йому речового майна, а тому вимога про стягнення з Військової частини А-4104 грошової компенсацію за речове майно, нараховане ОСОБА_2 до березня 2000 року в сумі - 26,90 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог, про зобов'язання Військової частини А-4104 видати ОСОБА_2 належне до видачі після березня 2000 року речове майно в натурі на суму 5263,49 грн., згідно довідки на виплату грошової компенсації від 13.02.2014 року, а в разі відсутності його вартість стягнути з військової частини А-4104 на користь ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

На виконання вимог Закону України №2011-XII, Кабінетом Міністрів України 22.07.1998 року було прийнято постанову №1135 "Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час", яка діяла до 28.10.2004 року.

Порядок забезпечення військовослужбовців речовим майном на момент звільнення Позивача з військової служби у запас здійснювалося на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004 року №1444 (далі - Постанова №1444).

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року", який набрав чинності 11 березня 2000 року, зупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.

Законом України від 3 листопада 2006 року №328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Суд зазначає, що відповідно до п.27 Постанови №1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Отже, суд вважає, що вказаною Постановою №1444 визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було зупинено Законом України №1459-III від 17.02.2000 року "Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів".

Частиною 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, на момент звернення позивача для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України №2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Постанови №1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону України №2011-XII.

Відповідно до ч.2 ст.161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до постанови Верховного суду України від 04.12.2012 року за реєстровим номером 28332532 в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлено: «що у зв'язку з прийняттям Закону України №1459-III, який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону України №2011-XII щодо права осіб звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за не отримане речове майно. Таким чином, у позивача, який звільнився з військової служби в березні 2008 року, відсутнє право на одержання грошової компенсації за не отримане речове майно».

Також, слід зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України при вирішенні спорів цієї категорії, зокрема у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 року № 21-345а12 та від 19.03.2013 року № 21-38а13.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач з березня 2000 року по день звільнення - 07.09.2011 року, не набув права на отримання грошової компенсації замість не отриманого речового майна, та має право отримати речове майно, яке не отримав під час звільнення.

Окрім цього, суд зазначає, що вимога про стягнення військової частини А 4104 на користь ОСОБА_2 вартості речового майна в разі його відсутності містить у собі посилання на певну умову, яка на думку позивача, повинна буде відбутися в майбутньому.

Однак, відповідно до положень ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З огляду на те, що вказана позовна вимога спрямована на майбутнє, та відсутність факту порушення прав позивача, суд відмовляє в задоволенні вказаної вимоги.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання Військової частини А-4104 видати ОСОБА_2 належне до видачі після березня 2000 року речове майно в натурі на суму 5263,49 грн., згідно довідки на виплату грошової компенсації від 13.02.2014 року, в іншій частині щодо стягнення вартості речового майна у разі його відсутності слід відмовити.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправними дій командування військової частини А-4104 м. Чугуїв Харківської області щодо невидачі ОСОБА_2 речового майна в натурі після березня 2000 року по час звільнення та зобов'язання Військової частини А-4104 видати ОСОБА_2 належне до видачі після березня 2000 року речове майно в натурі на суму 5263,49 грн., в іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини А-4104 про стягнення грошової компенсації та речового майна - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії командування військової частини А-4104 м. Чугуїв Харківської області щодо невидачі ОСОБА_2 речового майна в натурі після березня 2000 року по час звільнення.

Зобов'язати Військову частину А-4104 (вул. Харківська, б. 163, м. Чугуїв, Харківська область, 63501, код 07785381) видати ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) належне до видачі після березня 2000 року речове майно в натурі на суму 5263,49 грн..

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 14.04.2014 року.

Суддя Біленський О.О.