Постанова № 38203013, 08.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17754/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних виробів» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (далі - Позивач, ТОВ «ФБП») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ в Оболонському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2013 року №0008912202 та №0008922202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем необґрунтовано сформовано податковий кредит та валові витрати на підставі безоплатно отриманих від ТОВ «Круп'яний дім» товарів, а також документально не підтверджено господарські відносини з ФОП ОСОБА_2, що свідчить про порушення податкового законодавства. Крім того, суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджується правомірність формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками господарських відносин з ТОВ «ТД «Лудер», ТОВ «ТД «ФБП» та ТОВ «Лана Групп».

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у вересні 2013 року працівниками ДПІ в Оболонському районі було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ФБП» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, п. 44.1 ст. 44, пп.пп. 14.1.11, 14.1.27, 14.1.36, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1 129 582,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 427 179,00 грн.. Результати перевірки зафіксовані в акті від 07.10.2013 року №567/26-54-22-02-10/34514827. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 28.10.2013 року винесені податкові повідомлення-рішення: форми «Р» №0008912202, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 565 927,50 грн., у тому числі за основним платежем - 427 179,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 138 748,50 грн.; форми «Р» №0008922202, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 288 334,75 грн., у тому числі за основним платежем - 1 129 582,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 158 752,00 грн.

Вирішуючи питання про правомірність формування Позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, судом першої інстанції встановлено, що у період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року на підставі цивільно-правових угод ТОВ «ФБП» мало господарській відносини з ТОВ «Круп'яний Дім», ТОВ «Лана Групп», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «ТД «ФБП».

Надаючи оцінку реальності господарських операцій по кожному з контрагентів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як було зазначена в акті перевірки (т. 1 а.с. 21) та було встановлено судом першої інстанції, станом на 31.12.2013 року Позивач мав кредиторську заборгованість перед ТОВ «Круп'яний дім» дім за поставлені у 2010 - 2011 роках сировину та матеріали згідно договору купівлі-продажу від 01.12.2010 року №83.

Судом першої інстанції було встановлено, що 01.11.2011 року між ТОВ «Таймінг груп» (Продавець) та ТОВ «ФБП» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу векселів №Д81/0111/005, на виконання якого Продавцем було передано Покупцю 4 простих векселя (т. 1 а.с. 140-143), номінальна вартість яких відповідала вартості угоди - 1 200 000,00 грн. Факт придбання векселів підтверджується, поряд з іншим, актом прийому-передачі векселів (т. 1 а.с. 137), оборотно-сальдовою відомістю (т. 1 а.с. 138), карткою рахунку :611 (т. 1 а.с. 139), банківські виписки (т. 6 а.с. 209-218) У подальшому вказані векселі були передані ТОВ «Круп'яний дім» в рахунок погашення зобов'язань за договором №83 від 01.12.2010 року, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2011 року між ТОВ «ФБП» та ТОВ «Круп'яний дім» (т. 6 а.с. 119).

Зазначені обставини, на думку суду першої інстанції, свідчать про безоплатність отримання Позивачем від ТОВ «Круп'яний дім» товару на суму 1 200 000,00 грн., однак з такими висновками колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.202 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Приписи пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу визначають, що ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З наведеного випливає, що однією з основних ознак договору купівлі-продажу є його оплатність, тобто обов'язок покупця сплатити за прийнятий товар певну грошову суму, яка становить ціну договору.

При цьому приписи ЦК України не обмежують суб'єктів господарювання у формі здійснення такої оплати.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя.

Приписи ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в України» визначають, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів та фінансових казначейських векселів.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні» платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» за видачу векселя без наявності грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги або без визначення у відповідному договорі умови проведення розрахунків із застосуванням векселів чи із зазначенням суми платежу за векселем, що є більшою від суми зобов'язань трасата перед трасантом або векселедавця перед особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, на юридичну особу - векселедавця накладається штраф.

Тобто, з наведеного випливає, що Позивач, придбавши за договором №Д81/0111/005 від 01.11.2011 року прості векселі, виписані ТОВ «Круп'яний дім», у розумінні ЦК України та ПК України погасив кредиторську заборгованість перед своїм контрагентом на суму 1 200 000,00 грн., що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції про безоплатність отримання ТОВ «ФБП» товару від ТОВ «Круп'яний дім» на вказану суму. Вказане вище також спростовує посилання Окружного адміністративного суду м. Києва на те, що факт пов'язаності Позивача з ТОВ «Круп'яний дім» вплинуло на розрахунки між контрагентами, оскільки, як було встановлено раніше, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт оплати ТОВ «ФБП» за договором від 01.12.2010 року №83.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо безтоварності господарських операцій з ФОП ОСОБА_2, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ФБП» (Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір про надання транспортних послуг №39 від 01.07.2011 року, за умовами якого Виконавець зобов'язується надати Замовникові транспортні послуги, пов'язані з обслуговуванням вантажів Замовника, а Замовник зобов'язується надавати замовлення на виконання послуг, відповідно до умов дійсного Договору, приймати та своєчасно сплачувати надані послуги.

Факт виконання зазначеного договору, на думку суду, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (т. 1 а.с. 157-243; т. 2 а.с. 1-157), реєстру документів за 01.07.2011 рок по 31.08.2012 року (т. 2 а.с. 158-160), актів здачі-прийняття виконаних робіт (послуг) та рахунків-фактури (т. 2 а.с. 161-250; т. 3 а.с. 1-203; т. 4 а.с. 3-202), банківських виписок (т. 6 а.с. 209-218).

При цьому, посилання суду першої інстанції на відсутність у контрагента Позивача необхідного для виконання договірних зобов'язань майна спростовується, на думку колегії суддів, наявними у матеріалах справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 144-148). Крім того, аналіз наявних у матеріалах справи копій актів здачі-прийняття робіт свідчить про виконання ФОП ОСОБА_2 своїх зобов'язань навіть в один і той же день різними транспортними засобами, що свідчить про необґрунтованість твердження податкового органу про невідповідність здійснення господарських відносин реальному часу.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про відсутність підтвердження факту реальності господарських операцій Позивача з ТОВ «Торговий дім «ФБП» та ТОВ «Лана Групп», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Між Позивачем (Замовник) та ТОВ «ТД «ФБП» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 03.01.2012 року №031, за умовами якого Виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню Замовнику послуг з передпродажної підготовки товару Замовника (що включають в себе, але не обмежуються): послуги з сортування, групового упакування, пакетування та стікерування товару; послуги з підготовки товару до відвантаження, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцю надані послуги на умовах, передбачених даним договором.

Виконання договірних зобов'язань, на думку колегії суддів, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 91, 94, 97, 98, 100), рахунків-фактури (т. 1 а.с. 92, 95, 98, 101), податкових накладних (т. 1 а.с. 90, 93, 96, 99). При цьому, матеріалами справи, зокрема, копіями трудових книжок та наказів (т. 6 а.с. 127-185), спростовується твердження податкового органу про відсутність у ТОВ «ТД «ФБП» трудовий ресурсів для виконання договірних зобов'язань перед Позивачем.

Судом апеляційної інстанції поряд з іншим встановлено, що між ТОВ «Лана Групп» (Виконавець) та ТОВ «ФБП» (Замовник) укладено договір №12-ТР від 17.09.2012 року про надання послуг з підготовки та організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, за умовами якого Виконавець бере на себе зобов'язання за обумовлену плату здійснювати для Замовника організацію експедиційних послуг та послуг з організації транспортних вантажних перевезень вантажів Замовника, а Замовник належним чином повинен прийняти та оплатити надані послуги Виконавця.

Факт надання послуг за вказаним договором, на думку колегії суддів, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів приймання-здачі робіт (послуг) (т. 1 а.с. 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131), податкових накладних (т. 1 а.с. 106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 130, 132), а також платіжним дорученням (т. 5 а.с. 192) та договором №31/1 від 31.01.2013 року відступлення права вимоги (цесії), згідно якого ТОВ «Лана Груп» (Цемент) відступає ТОВ «Арді Буд» (Цесіонарій), а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цементові, і стає кредитором за Договором №12-ТР від 17.09.2012 року між Цементом та ТОВ «ФБК», оплата якого підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (т. 5 а.с. 193-207). При цьому, вищевказаним спростовується висновок суду першої інстанції про безтоварність господарських операцій з ТОВ «Лана Групп», оскільки зі змісту постанови суду не вбачається, що Окружний адміністративний суд м. Києва надавав оцінку зазначеним документам.

На підставі встановлених вище обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність належним чином оформлених первинних документів, оскільки, як було встановлено раніше, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується товарність та оплатність господарських операцій за укладеними між контрагентами договорами, а факту підписання їх невідомими особами встановлено не було.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених з ФОП ОСОБА_2, ТОВ «ТД «ФБП», ТОВ «Лана Групп» договорів, а також оплатність договору з ТОВ «Круп'яний дім».

Крім того, відсутність товарно-транспортних накладних як підстава для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування валових витрат і податкового кредиту з ПДВ колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи Податкового кодексу не передбачено, що у випадку, якщо платник податку врахував вартість отриманих, але не оплачених товарів (робіт, послуг) у складі валових витрат, то у випадку визнання кредиторської заборгованості безнадійної здійснюється зменшення витрат на зазначену суму.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених з ФОП ОСОБА_2, ТОВ «ТД «ФБП», ТОВ «Лана Групп» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів та відсутність підстав для твердження про заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів та неправомірності формування Позивачем валових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2013 року №0008922202.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських відносин з ФОП ОСОБА_2, ТОВ «ТД «ФБП», ТОВ «Лана Групп», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ФОП ОСОБА_2, ТОВ «ТД «ФБП», ТОВ «Лана Групп» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ ФБП» у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагентів Позивача або Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «ФБП», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, посилання податкового органу на використання у ході перевірки Позивача акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «ФБП» колегія суддів оцінює критично, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати винесені Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 28 жовтня 2013 року №0008912202 та №0008922202.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.