Ухвала суду № 38202936, 08.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20147/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

08 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Сузір'я» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Сузір'я» (далі - Позивач, ПрАТ «СК «Сузір'я») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2013 року №0000272202 та від 28.11.2013 року №0000391702.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.02.2014 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано доказів нікчемності укладених Позивачем договорів, не спростовано тверджень ПрАТ «СК «Сузір'я» про реальність укладених зі страхувальниками та страховиками договорів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у вересні - листопаді 2013 року працівниками ДПІ у Солом'янському районі було проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ «СК «Сузір'я» з питань дотримання вимог податкового, валютного на іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: ст. ст. 1, 29, 31 Закону України «Про страхування», пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 137.14 ст. 137, пп. 156.1.1 п. 156.1 ст. 156 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 4 596 922,00 грн.; ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства, взаємовідносин із страхувальниками (перелік наводиться в додатку) є нікчемними і в силі ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та спрямовані на надання податкової вигоди для страхувальників на суму 55 105 018,00 грн. (перелік додається) з метою штучного формування валових витрат; пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині несвоєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб у липні 2011 року. Результати перевірки зафіксовані в акті від 11.11.2013 року №2246/26-58-22-02-18/22891956. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: від 28.11.2013 року №0000391702, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, у розмірі 1 098,11 грн.; від 09.12.2013 року №0000272202, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій на загальну суму 5 880 955,00 грн., у тому числі за основним платежем - 4 596 922,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1 284 033,00 грн.

Вирішуючи питання про правомірність податкового повідомлення-рішення від 28.11.2013 року №0000391702, суд першої інстанції вірно зазначив, що підпунктом 168.1.5 пункт 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України доповнено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», який набрав чинності 06.08.2011 року, у зв'язку з чим посилання Відповідача на порушення ПрАТ «СК «Сузір'я» цієї норми ПК України не необґрунтованим.

При цьому судовою колегією враховується, що на момент сплати Позивачем податку з доходів фізичних осіб на дивіденди, тобто станом на 04.07.2011 року, приписами пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України було встановлено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Отже, враховуючи, що ПрАТ «СК «Сузір'я» було 04.07.2011 року було виплачено дивіденди, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових касових ордерів (т. 1 а.с. 150-154), та сплачено податок на доходи фізичних осіб, про що свідчить копія виписки по особовому рахунку (т. 1 а.с. 155), колегія суддів вважає обґрунтованим твердження суду першої інстанції про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2013 року №0000391702.

Щодо висновків Окружного адміністративного суду м. Києва про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09.12.2013 року №0000272202, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, згідно ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, реєстру договорів страхування за 2011 рік (т. 1 а.с. 193-250; т. 2 а.с. 1-14) Позивачем у 2011 році укладено 1268 договорів страхування, а в 2012 році згідно реєстру договір страхування за 2012 рік (т. 2 а.с. 15-77) - 1061 договір страхування з фізичними та юридичними особами.

При цьому, надавши оцінку наявним у матеріалах справи договорам страхування з КП «Бучатепломережа», ТОВ «ВС Енерджі Інтернешнл Україна», ТОВ «Тетрада», ПАТ «КБ «Хрещатик», ПрАТ «УХЛ-МАШ», а також поданим на підтвердження їх реальності платіжних доручень та банківських виписок, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність посилання податкового органу про нікчемність укладених Позивачем з юридичними та фізичними особами договорів, оскільки, як вірно зазначив суд, договори набрали чинності з моменту надходження на рахунок страхувальника страхового платежу. У той час колегією суддів враховується, що доказів невиконання договірних зобов'язань перед страхувальниками Відповідачем надано не було, оскільки відсутність настання страхового (страхових) випадку (випадків) не можу свідчити про нікчемність укладених ПрАТ «СК «Сузір'я» договорів.

Суд першої інстанції, зважаючи на викладене, та враховуючи приписи ч. 14 ст. 30 Закону України «Про старування» вірно наголосив на тому, що у випадку, якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.

Оскільки, як було встановлено судом першої інстанції, станом на 01.01.2011 року ліміт власного утримання за окремим предметом договору страхування у Позивача складав 3 021 400,00 грн., тобто, страхові суми, які перевищували вказаний ліміт, повинні бути перестраховані.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування» перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Вирішуючи питання про реальність укладених Позивачем договорів перестрахування з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ПрАТ «СК «Дніпроінмед», ПАТ «СК «Сяйво» та ТДВ «СК «Відродження України», суд першої інстанції встановив наступне.

Між Позивачем та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» 04.04.2005 року укладено договір про співробітництво в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № 0404/03-СФП (т. 3. а.с. 140-145), предметом якого є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі сторін, що підписала договір, може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених у ліцензіях сторін. Сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування окремо по кожному ризику

Згідно з підпунктом 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 договору № 0404/03-СФП, перестрахувальник зобов'язаний перерахувати перестраховику перестрахувальну премію відповідно до умов конкретного договору перестрахування.

У рамках договору № 0404/03-СФП укладено договір факультативного перестрахування від 18.03.2011 року № 72 (т. 3 а.с. 149-150), за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 2228125,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 136 550,30 грн. (т. 3 а.с. 151).

Між Позивачем та ТДВ «СК «Відродження України» 03.09.2007 року укладено договір про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ВУ- 0903/14 (т. 3 а.с. 131-135), за умовами якого предметом договору є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі сторін, що підписала договір, може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених у ліцензіях сторін. Сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування окремо по кожному ризику.

Згідно з підпунктом 3.2.4 п. 3.2 ст.3 договору № ВУ- 0903/14, перестрахувальник зобов'язаний перерахувати перестраховику перестрахувальну премію відповідно до умов конкретного договору перестрахування.

У рамках договору № ВУ- 0903/14 укладено договір факультативного перестрахування від 18.01.2011 року № 104 (т. 3 а.с. 137-138), за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 3 575 862,07 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 149 391,40 грн. (т. 3 а.с. 139).

Крім того, судом встановлено, що 03.09.2012 року між Позивачем та ТДВ «СК «Рада» укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № РД-0903/01 (т. 3 а.с. 153-157), за умовами якого предметом договору є загальні умови конкретних договорів перестрахування, які сторони мають намір укласти надалі. Кожна зі сторін може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики, відповідно до видів страхування, зазначених у ліцензіях сторін. Сторони можуть укладати договори факультативного перестрахування окремо по кожному ризику.

Згідно з підпунктом 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 договору № РД-0903/01, перестрахувальник зобов'язаний перерахувати перестраховику перестрахувальну премію відповідно до умов конкретного договору перестрахування (ковер-нота, сліпа).

У рамках договору № РД-0903/01 укладені: договір факультативного перестрахування від 26.10.2012 року № 1, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 22 685 800,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 29103,70 грн. (т. 3 а.с. 160-163, 171); договір факультативного перестрахування від 07.11.2012 року № 2, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 56 045 030,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 60 195,03 грн. (т. 3 а.с. 164-167, 172); договір факультативного перестрахування від 06.12.2012 року № 3, за умовами якого перестраховику передано відповідальність загальною вартістю 10 979 181,00 грн. та сплачено перестраховий платіж у розмірі 675 000,05 грн. (т. 3 а.с. 168-169, 173-174).

Договори факультативного перестрахування № 1, № 2 і № 3 зареєстровані 26 26.12.2012 року у Нацкомфінпослуг за № 2313-Р (т. 3 а.с. 152).

На підставі встановлених вище обставин суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 137, 156 ПК України, прийшов до висновку про безпідставність твердження податкового органу про формування Позивачем страхових резервів за рахунок цінних паперів, та правомірність зменшення валових доходів на суму 22 889 719,00 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що Відповідачем не було спростовано твердження Позивача про реальність отримання доходів від страхової діяльності за І квартал 2011 року у розмірі 8 622 695,00 грн., колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість сплати ПрАТ «СК Сузір'я» з вказаної суми у відповідності до вимог положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з вирахуванням сплачених за договорами перестрахування сум.

Щодо сплати податку у 2012 року колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 137.14 ст. 137 ПК України датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку - страховика перед страхувальником за укладеним договором, що випливає з умов договорів страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі (крім довгострокових договорів страхування життя та інших договорів страхування, укладених на строк більше одного року, договорів страхування, укладених відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Згідно пп. 156.1.1 п. 156.1 ст. 156 ПК України до доходів страховика, крім доходів, передбачених статтями 135, 136 цього Кодексу, які визначаються з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею, належать також доходи від страхової діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді: страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування; суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства; інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя; доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті; суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування; частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування; доходів від реалізації права регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки; нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні; суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду; суми винагород, нарахованих страховиком за надання ним послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента; суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх дострокового припинення; винагород та тантьєм (форма винагороди страховика з боку перестраховика) за договорами перестрахування; інших доходів, отриманих страховиком.

Згідно пп. 151.2.1 п. 151.2 ст. 151 ПК України при здійсненні страхової діяльності юридичних осіб - резидентів ставки податку встановлюються у таких розмірах 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхової діяльності, визначеного пунктом 156.1 статті 156 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на те, що, як було встановлено раніше, дохід у розмірі 15 451 623,00 грн. був отриманий Позивачем за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року від страхової діяльності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 09.12.2013 року №0000272202 у ДПІ у Солом'янському районі не було.

Крім того, оцінюючи висновки суду першої інстанції про безпідставність твердження податкового органу про нікчемність укладених Позивачем правочинів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагентів Позивача або Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПрАТ «СК «Сузір'я», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Сузір'я» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.