Постанова № 38202823, 09.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2014 р. Справа№ 910/9205/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання - Підченко О.Ю.

за участю представників:

від позивача: Бондарчук І.П., посвідчення НОМЕР_1 від 17.10.2012;

від відповідача: Палій Є.В., представник за довіреністю №225-КР-196 від 14.03.2014;

від третьої особи: ОСОБА_5, представник за довіреністю №2851 від 18.06.2013;

Розглянувши апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2013

у справі № 910/9205/13 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5

про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №84/9141 "Про передачу громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 до участі у справі №910/9205/13 залучено ОСОБА_5 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №84/9141 "Про передачу громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1". Стягнуто з Київської міської ради в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 1147,00грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі №910/9205/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Київської міської ради у справі №910/9205/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальської Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 для розгляду апеляційної скарги у справі №910/9205/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 апеляційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 10.10.2013.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2013 розгляд справи було відкладено на 29.10.2013.

Через відділ документального забезпечення суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив задовольнити апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення суду першої інстанції у даній справі без змін.

У судовому засіданні 29.10.2013, судова колегія оголосила перерву до 12.11.2013.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 строк вирішення спору у справі №910/9205/13 продовжено на підставі клопотання представника прокуратури, розгляд справи відкладено на 26.11.2013.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Отрюха Б.В. та Тищенко А.І. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги Київської міської ради у справі №910/9205/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Тищенко О.В. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Тищенко О.В. та ЧорноїЛ.В. апеляційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 04.12.2013.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 розгляд справи №910/9205/13 відкладено на 18.12.2013.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Смірнової Л.Г. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги Київської міської ради у справі №910/9205/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді ТищенкоО.В., суддів Гончарова С.А. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 у складі головуючого судді Тищенко О.В., суддів: ГончароваС.А. та Чорної Л.В. апеляційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.01.2014.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли письмові пояснення у справі.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 у зв'язку з виходом судді Смірнової Л.Г. з відпустки, для розгляду апеляційної скарги Київської міської ради у справі №910/9205/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Гончарова С.А. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів ГончароваС.А. та Чорної Л.В. апеляційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження.

У судовому засіданні 22.01.2014 оголошено перерву до 12.03.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці для розгляду справи №910/9205/13 призначено колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів ГончароваС.А. та Тищенко О.В.

У судовому засіданні 12.03.2014 оголошено перерву до 26.03.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 у зв'язку з перебуванням суддів ТищенкоО.В. та Гончарова С.А. у відпустці для розгляду справи №910/9205/13 призначено колегію суддів у складі головуючого судді СмірновоїЛ.Г., суддів Чорної Л.В. та Шаптали Є.Ю.

В судове засідання 26.03.2014 представники відповідача не з'явились, розгляд справи відкладено на 09.04.2014.

В судове засідання 09.04.2014 з'явились представники прокуратури, відповідача та третьої особи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 №84/9141 «Про передачу громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» затверджено проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки та передано громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,10га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №84/9141 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України. у зв'язку з чим має бути визнано незаконним у судовому порядку та скасовано.

При цьому, прокурор зазначає, що за приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності» право власності на земельні ділянки може бути реалізовано після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку, в той час як державна реєстрація спірної земельної ділянки на час прийняття оспорюваного рішення не здійснювалась.

Також прокурор посилається на відсутність погодженого плану зонування території по АДРЕСА_1, що виключає можливість передачі відповідної земельної ділянки у власність чи користування.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01.01.2013р., визначено, що з дня набрання чинності цим законом землі державної та комунальної власності вважаються розмежованими (далі по тексту - Закон).

Так, відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону, з дня набрання останнім чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користування органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу (землі державної власності).

Аналогічне положення закріплено у ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України.

Оспорюваним рішенням Київради земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону, право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Речові права на земельні ділянки реєструються у Державному реєстрі прав (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Прокурор зазначає, що державна реєстрація земельної ділянки по АДРЕСА_1 Головним управлінням Держземагентства у місті Києві станом на 08.04.2013 не здійснювалась.

Також в матеріалах справи міститься інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна №3069862 станом на 29.04.2013, у якій зазначається про відсутність відомостей про земельну ділянку по АДРЕСА_1, що, зокрема, свідчить про невчинення Київською міською радою державної реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку, відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, Київська міська рада в порушення вимог п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» реалізувала право власності на земельну ділянку комунальної власності до державної реєстрації такого права.

Згідно зі ст.39 Земельного кодексу України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що містобудівна документація є основою для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (ч. 3 ст. 8 зазначеного Закону).

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 18 вказаного вище Закону, план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Частиною 1 ст. 19 Закону передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території (ч. 3 ст. 19 Закону).

Таким чином, вибір земель для містобудівних потреб та надання висновків щодо передачі у власність або користування (оренду) земельних ділянок здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації. Містобудівна документація включає розроблення плану зонування території та детального плану території.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2013 земельна ділянка по АДРЕСА_1 не відноситься до розроблених чи затверджених детальних планів території. План зонування території за вказаною адресою Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) станом на 10.04.2013 не погоджувався.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка набрала чинності з 01.01.2013, у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Натомість, як зазначає прокурор, Київською міською радою передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 за відсутності розробленого та затвердженого у встановленому законом порядку плану зонування території та детального плану території, що є порушенням вимог ст.39 Земельного кодексу України, ст.17 Закону України "Про основи містобудування" та ст. 8, 16, 18,19, 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до приписів ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно зі ст.ст. 142, 143 Основного Закону України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями в межах м.Києва, крім земель, переданих у приватну власність, до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює Київська міська рада.

Відповідно до ст.140 Конституції України місцеві ради самостійно вирішують питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключною компетенцією пленарних засідань сільської, селищної, міської ради є питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Таким чином, Київрада мала весь необхідний об'єм повноважень для прийняття рішення від 28.02.2013 №84/9141, яким ОСОБА_5 було надано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між відповідачем та третьою особою виникли ще у 2008 році.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин) визначались підстави набуття права на землю.

Так, згідно з приписами ч.ч. 2, 3, 4 зазначеної статті, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Пунктом «г» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин) передбачалось, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулювався положеннями ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин).

Відповідно до положень ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на день виникнення правовідносин), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Як встановлено судовою колегією під час розгляду справи та вбачається з матеріалів кадастрової справи, розробка проекту землеустрою щодо відведення третій особі земельної ділянки та отримання необхідних погоджень тривала до 2011 року.

При цьому, Головне управління земельних ресурсів надало свій висновок, яким погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,10га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ще 27.09.2011.

Листом від 03.07.2013 №08/281-1163 постійна комісія Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури повідомила, що спірне рішення Київради ради приймалося у відповідності до процедури, встановленої регламентом Київської міської ради, затвердженим рішенням від 14.07.2011 №383/5770.

Так, вперше проект рішення «Про передачу громадянці ОСОБА_5 і у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» було подано на розгляд пленарного засідання X сесії Київради VI скликання 25.12.2012 року, проте не набрало достатньої кількості голосів.

Відповідно до пункту 15 Регламенту Київської міської ради, якщо проект рішення на пленарному засіданні не прийнято, повторний розгляд такого проекту рішення можливий на наступному пленарному засіданні Київради.

Отже, 28.02.2013 на розгляд XI сесії Київради VI скликання проект рішення «Про передачу громадянці ОСОБА_5 і у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» було повторно подано й прийнято відповідне рішення.

Виходячи з аналізу норм земельного законодавства, прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки у власність громадянину із земель державної і комунальної власності є завершальною стадією відповідного процесу, який є неможливим без подання відповідного клопотання громадянином та виготовлення проекту відведення земельної ділянки, що в обов'язковому порядку передує прийняттю відповідного рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Конституцією України у ст. 58 встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічна норма закріплена в ч. 2 статті 5 Цивільного кодексу України.

Водночас, норми, на які посилається прокурор, як на підставу позовних вимог, були прийняті пізніше, ніж виникли правовідносини між відповідачем та третьою особою, пов'язані з набуттям останньою права власності на земельну ділянку.

Так, норма п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», що передбачає необхідність здійснення державної реєстрації права комунальної власності на відповідну земельну ділянку, а також норма ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка забороняє органам місцевого самоврядування за відсутності плану зонування або детального плану території надавати у власність земельні ділянки, набули чинності 01.01.2013, що не можуть бути застосовані до правовідносин відповідача та третьої особи в силу ст.58 Конституції України та ч.2 ст.5 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені норми чинного законодавства впливають на права та охоронювані законом інтереси громадянина, який, у разі визнання недійсним спірного рішення, зобов'язаний буде вчиняти дії, пов'язані з виконанням зазначених норм.

Крім того, ані Перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», ані Перехідними положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачено, що розроблена й погоджена у встановленому порядку до 01.01.2013 документація із землеустрою, підлягає приведенню у відповідність з зазначеними законодавчими актами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Саме таку позовну заяву було подану у даній справі.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації).У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У даному випадку спірне рішення не стосується суб'єктивних прав і обов'язків прокуратури - позивача у справі, а також з матеріалів справи не вбачається будь-якого порушення прав на захист якого прокурором подано позов.

Колегія суддів зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 N02-5/35 зі змінами).

Прокурор, як позивач не відноситься до тих державних органів, через які держава реалізує повноваження власника земельних ділянок, тому він не має суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів щодо наданої третій особі земельної ділянки. Отже, спірне рішення не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Враховуючи вищевикладене апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Київської міської ради та скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі №910/9205/13 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі №910/9205/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва відмовити повністю.

4. Матеріали справи №910/9205/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Чорна

Є.Ю. Шаптала