Рішення № 38202218, 14.04.2014, Придніпровський районний суд м. Черкас

Провадження №2/711/632/14

Справа № 711/379/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року Придніпровський районний суд

м. Черкаси

В складі: головуючого - судді Колода Л.Д.

При секретарі Бойко Ю.О.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту», третя особа ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі , зобов»язання не чинити перешкоди під час виконання обов»язків ректора університету, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оплату листків непрацездатності , видачу дублікату трудової книжки без запису про звільнення ,-

В с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 20.01.2014 року звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту», третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення власника про звільнення з роботи та зобов»язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що з 2009 року вона працювала у TOB ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту» на посаді ректора.

Позивач 21.12.2013 року мала намір з 10.30 в університеті переглянути документи помічника ректора ОСОБА_3, що знаходилися на зберіганні в її сейфі, у зв'язку із звільненням останньої з роботи. Приблизно о 10 годині 21.12.2013 року їй зателефонувала ОСОБА_3 та повідомила, що охороні університету надано розпорядження не пропускати на робочі місця її - ректора університету та помічника ОСОБА_3 ОСОБА_3 отримала інформацію від охоронців, що в ніч з 20 на 21 грудня група осіб, під керівництвом Аблязова Дениса Едуардовича (віце-президента університету) та в присутності заступника ректора з АГР Андреева В.М. зайшла в університет, проникла в її кабінет, кабінет помічника ректора, планово-економічного відділу, відділу кадрів, бухгалтерії та ін., зламавши замки на вхідних дверях, оскільки ключів від дверей . У вказаних приміщеннях відбувався обшук та, напевно, було вилучено речі та документи, скопійовано та вилучено інформацію з комп'ютера, замінено замки в дверях або самі двері, а всі ключі від нових замків залишилися у Аблязова Д.Е.

З 21.12.2013 року кабінет позивача був у вільному доступі для осіб (Аблязов Д.Е., ОСОБА_6 та інші), які активно проводили обшук всіх речей (документів, інформації в ПК, власних наукових розробок, статей, персональних документів та ін.) без юридичних підстав, та без її присутності. З метою отримати пояснення, позивач намагалася переговорити із ОСОБА_2, проте він на телефонні дзвінки не відповідав. Навпаки, з його телефонного номера на її адресу почали надходити CMC повідомлення образливого та погрозливого характеру. Пізніше позивач з'ясувала, що ОСОБА_2 дозволив обшук вказаних вище приміщень.

Під тиском вказаних вище обставин, не маючи пояснень ОСОБА_2 щодо даної ситуації, але враховуючи його поведінку та CMC повідомлення образливого та погрозливого характеру. Враховуючи незаконний обшук приміщень університету, принизливого ставлення до неї, як до ректора університету, неможливістю виконувати свої трудові обов'язки, позивач опинилася у важкому психічно-емоційному стані та 21.12.2013 року написала заяву про звільнення за власним бажанням з 23.12.2013 року, яку передала начальнику відділу кадрів Підопригора О.М. Після чого у неї погіршився стан здоров'я та самопочуття, а 23.12.2013 року на вулиці вона втратила свідомість, впала, травмувавши ногу, у зв'язку із чим потрапила в лікарню.

23.12.2013 року на засіданні розширеного ректорату президент ОСОБА_2 проінформував працівників, що позивач не працює в університеті. Однак перед засіданням ректорату їй не було надано інформації щодо звільнення, не було надано наказ про звільнення з посади ректора для ознайомлення із ним і підпису, не надано копію наказу, та не ініційована процедура передачі справ, згідно номенклатури справ ректора.

Позивачу 24.12.2013 року стало відомо, що за відсутності ОСОБА_3, матеріально - відповідальної особи, було зламано її сейф, в якому зберігались документи суворої звітності (дипломи), особисті документи ректора, перелік документації та номенклатура справ, які знаходяться в кабінеті ректора, інша документація, а також особисті грошові кошти. Враховуючи вказану вище інформацію, а також те, що після багатоденного обшуку та доступу до кабінету і речей невідомо яких осіб, позивач не може відповідати за збереження університетської документації, власних документів та грошових коштів, своїх особистих речей. У зв'язку із цим, знаходячись у стані стійкого та важкого емоційного пригнічення, позивач 26.12.2013 року повторно відправила заяву про звільнення з посади з 23.12.2013 року рекомендованим листом на адресу відповідача.

Згодом, трохи заспокоївшись, проконсультувавшись з адвокатом, позивач дійшла висновку про те, що їй було штучно створено умови для звільнення та на неї вчинявся психологічний тиск, за яких позивач була вимушена написати заяву про звільнення з роботи. Оскільки з нею контракт не укладався, вона була прийнята на роботу на підставі трудового договору на невизначений строк. Тому керуючись ч.2 ст. 38 КЗпП України, 27.12.2013 року позивач подала Цибенко Л. (секретар ОСОБА_2, зав. канцелярією) заяву про те, що має намір працювати надалі і подану нею заяву про звільнення просила вважати не поданою. Копію такої заяви також направила поштою рекомендованим листом (квитанція від 27.12.2013, № 0393). ЦибенкоЛ. пред'явила для ознайомлення копію протоколу засновника університету №7 від 23.12.2013 року про звільнення з посади ректора, підписаного власником університету ОСОБА_2 На зазначеній копії позивач написала про свою незгоду із рішенням засновника та про намір продовжувати далі роботу. Позивач отримала копію протоколу №7 із зауваженнями на ньому та знято вказані події на відео мобільного телефону.

Позивач 30.12.2013 року мала намір вийти на роботу. Близько 9 годині 30.12.2013 року зайшла в університет і вже на вході охорона університету повідомила , що є розпорядження ОСОБА_2 не пропускати її до університету. Позивач пред'явила охороні перепустку про те, що вона є ректором СУЕМ і пройшла на другий поверх у супроводі охоронця, який наполягав щоб вона покинула приміщення. На другому адміністративному поверсі на цей час були присутні: Андреев В.М.(заступник ректора по АГР), Савченко С.О. (проректор з НДР), Шульга В.І. (зав кафедрою економічної кібернетики). Кабінет позивача був опечатаний, зазначена дата 27.12.2013 року , хоча в її розпорядженні є відеозйомка про перебування в кабінеті сторонніх осіб і 28.12.2013 року .

На звернення позивача до заступника з АГР Андреева В.М. відкрити кабінет, отримала пояснення, що ключі знаходяться весь цей час у Аблязова Дениса Едуардовича (віце- президента університету). Про неможливість потрапити на власне робоче місце позивач склала акт в довільній формі.

У зв'язку з відсутністю робочого місця, позивач , як голова Спецради, разом з заступником д.е.н. Сергеевой JI.H. розташувалась в коридорі другого поверху на місцях для відвідувачів і почали опрацьовувати питання підготовки та проведення засідання ради, яке призначене на 23.01.2014 року.

Близько 10 години на роботу прийшли ОСОБА_2, Аблязов Д.Е., Цибенко JT.O., ОСОБА_12, ОСОБА_6 Одразу з вхідних дверей ОСОБА_2 почав з образ і криків на охоронця з вимогою негайно вишвирнути позивача з будівлі СУЕМ. Після відмови охоронця застосувати фізичну силу, ОСОБА_2 підійшов до неї з образливими словами і намагався вдарити по обличчю, кидав роздрукованими дисертаціями аспірантів, які розглядались нею для проведення захисту.

Після цього з'явився озброєний наряд ДСО, дільничний інспектор міліції, слідчо - оперативна група Придніпровського РВ УМВС України, які вимагали, щоб вона покинула приміщення університету. На її звернення допомогти пройти в робочий кабінет уваги не зверталось.

31 грудня 2013 року позивача знову охорона не пропустила на робоче місце. Створені штучно умови постійного психологічного тиску, приниження честі та гідності, яких позивач зазнала від ОСОБА_2 30.12.2013 року, призвели до погіршення її стану здоров»я. На даний час лікарняний з 23 по 27 грудня, та з 2 січня по день звернення до суду.

В січні 2014 року позивач отримала лист від відповідача від 02.01.2014 року за №01 про те, що вона звільнена протоколом засновника №7 та указом №174-к, та може забрати свою трудову книжку. Позивач вважає, що такий лист свідчить про незаконне звільнення з посади, оскільки 27.12.2013 року вона повідомляла про повернення на роботу.

Крім цього позивач бажає повідомити суд про те, що мотивами звільнення було те, що при перевірці, чи навчалася в університеті ОСОБА_14, вона провела перевірку та встановила, що така особа не навчалася та диплом їй не видавався, а Аблязов Д.Е. попросив не піднімати з вище вказаного приводу шуму та пообіцяв, що вони власними силами розберуться, чому виникла зазначена ситуація, а потім нададуть відповідь. З цього приводу позивач звернулася із заявою в прокуратуру.

Позивач вважає, що у відповідності до ст. 39 ЗУ «Про вищу освіту» керівник вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації призначається на посаду на умовах конкурсу, який станом на день подання заяви про повернення на роботу від 27.12.2013 року не проведено та не призначено. Тому вважає, що повинна надалі виконувати обов'язки ректора університету, а її безпосередній роботодавець (власник СУЕМ ОСОБА_2) зобов'язаний не чинити перешкод у доступі на робоче місце.

У відповідності до ч.1 ст. 39 Закону України «Про вищу освіту», «керівник вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації може бути звільнений з посади власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) на підставах, визначених трудовим законодавством, а також за порушення статуту вищого навчального закладу та умов контракту.». Контракт з позивачем не укладався. Тому позивач вважає, що вона прийнята на роботу на умовах трудового договору на невизначений строк на загальних умовах. Вважає, що на правовідносини між нею та відповідачем розповсюджуються норми КЗпП України.

У відповідності до ч.2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. У заяві про звільнення з посади позивач вказала, що припиняє роботу на посаді ректора з 23.12.2013 року. Позивач 23.12.2013 року потрапила в лікарню і перебувала на лікуванні по 27.12.2013 року, про що свідчить листок непрацездатності.

В грудні 2013 року позивач та всі працівники університету написали заяви про надання відпусток за власний рахунок на час з 30 грудня 2013 року по 17 січня 2014 року. Позивач 30 та 31 грудня 2013 року не змогла потрапити на робоче місце. З 2 січня 2013 року їй знову відкрили лікарняний. На день подання позову вона знаходиться на лікарняному.

Позивач вважає, що її останній робочий день так і не пройшов, отже вона має залишатися на роботі. А оскільки вона подала заяву про те, що заяву про звільнення з роботи за власним бажанням вважати не поданою, та зазначено, що вона має намір вийти на роботу з 30.12.2013 року, до 27.12.2013 року їй не повернуто трудову книжку, не надано копію наказу про звільнення, не прийнято на її робоче місце нового ректора, вважає, що залишається керівником університету та перебуває з ним у трудових відносинах.

В зв»язку з цим просила постановити рішення, яким визнати незаконним звільнення з роботи з посади ректора вищого навчального закладу «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до наказу про звільнення за №174-к та протоколу засновника «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» за №7 від 23.12.2013 року. Зобов'язати вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю не чинити перешкод під час виконання ОСОБА_1 обов'язків ректора «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту».

В ході розгляду справи по суті позивач неодноразово збільшувала свої позовні вимоги Позивач 28.01.2014 року звернулася до суду із заявою про збільшення позовних вимог, які мотивувала наступним. Оскільки трудовий контракт з нею , як з керівником вищого навчального закладу, не укладено, то вважає, що працює на умовах трудового договору на невизначений строк. У заяві про звільнення з посади позивач вказала , що припиняє роботу на посаді ректора з 23.12.2013 року.

У відповідності до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.93 р. № 58, днем звільнення вважається останній день роботи. Тобто, 23.12.2013 року мав стати останнім робочим днем на посаді ректора університету.

У відповідності до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, «власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримиі видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку; встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.»

Позивач 23.12.2013 року потрапила в лікарню і перебувала на лікуванні по 27.12.2013 року, про що свідчить листок непрацездатності. 27.12.2013 року подала заяву про те, щоб заяву про звільнення з роботи за власним бажанням вважати не поданою, та зазначила, що має намір вийти на роботу з 30.12.2013 року. До 27.12.2013 року відповідач не видав трудову книжку, не надав копію наказу про звільнення та не прийняв на посаду ректора нового ректора, не проведено з нею розрахунку у зв'язку із звільненням. Крім цього позивач з'являлася в університет 27, 30,31 грудня 2013 року. В жодний із цих днів трудову книжку та наказ про звільнення їй видали.

Рішення власника університету ОСОБА_2 про звільнення з роботи було прийнято під час перебування позивача на лікарняному. Отримавши заяву про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, університет або його власник, мав би звільнити позивача з роботи у відповідності до приписів частини 1 статті 49-2 КЗпП України, тобто мав попередити її про наступне вивільнення персонально не пізніше ніж за два місяці до дня звільнення.

В день звільнення позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності. Лист із повідомленням про звільнення з посади ректора та пропозицією отримати трудову книжку нею був отриманий 14.01.2014 року, під час знаходження на лікарняному.

У відповідності до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, «якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки». Власник університету ОСОБА_2 не направив позивачу 23.12.2013 року повідомлення (пропозицію) про отримання трудової книжки та звільнення з роботи з 23.12.2013 року, натомість направив таке повідомлення значно пізніше - 08.01.2014 року, що підтверджується штампом поштового відділення на конверті.

У відповідності до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, новою датою звільнення мало б бути 08.01.2014 року - дата направлення повідомлення від роботодавця. Позивач вважає, що повідомлення про звільнення є незаконним, оскільки 27.12.2013 року вона відкликала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 23.12.2013 року, а тому власник мав діяти у відповідності до частини 1 статті 49-2 КЗпП України. Крім того, з 02.01.2014 року позивач перебуває на лікарняному.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Таким чином, розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, було проведено з ініціативи власника університету у період перебування на лікарняному, тобто з порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а також без попередження про наступне звільнення за два місяці до такого звільнення, тобто з порушенням вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В зв»язку з цим просила постановити рішення, яким поновити її на посаді ректора вищого навчального закладу «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю з 23.12.2013 року.

Позивач ОСОБА_1 12.02.2014 року подала заяву про збільшення позовних вимог , які мотивувала наступним. Після подання позову про поновлення на роботі та заяви про збільшення позовних вимог, позивачу стало відомо про те, що замість неї на посаду тимчасово виконуючого обов'язки ректора було призначено з 26.12.2013 року ОСОБА_6. На запит адвоката до реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції про надання інформації про внесення змін до ЄДР юридичних осіб про керівника університету, 10.02.2014 року було отримано витяг із ЄДР, з якого вбачається, що державною реєстраційною службою Черкаського міського управління юстиції 27.12.2013 року було внесено до ЄДР запис за № 10261070069002105, відповідно до якого керівником університету призначено ОСОБА_6.

Крім того, позивач нещодавно отримала поштою трудову книжку, в якій мається запис про звільнення з посади ректора університету за власним бажанням. Вважає, що даний запис має бути визнаним судом недійсним. У відповідності до ч.1 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту», ректор університету є безпосереднім керівником навчального закладу та здійснює управління його діяльністю. У відповідності до приписів ч.2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» до Єдиного державного реєстру включаються відомості про юридичну особу, зокрема відомості про органи управління юридичної особи із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові, дати обрання (призначення) та реєстраційних номерів облікових карток платників податків фізичних осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи. Виконання службових обов'язків керівником юридичної особи поставлено в залежність від наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про те, що ця особа є керівником юридичної особи.

Виходячи зі змісту ст. 24 КЗпП України, поновлення керівника на посаді можливо шляхом видання роботодавцем наказу про прийняття на посаду, а виходячи з положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» поновлення на посаді керівника юридичної особи можливе у випадку внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру.

Керуючись ст. ст. 27, 31 ЦПК України позивач вважає за доцільне заявити вимогу про зобов'язання реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про зміну керівника Університету. А оскільки вирішуючи таку вимогу суд, вирішує питання про права та обов'язки третьої особи - реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, між реєстраційною службою та позивачем не має спору, то дана реєстраційна служба має бути залучена до розгляду даної судової справи в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

Суд поновлює працівника на роботі з дати незаконного звільнення з роботи. Від так, запис в Єдиному державному реєстрі за № 10261070069002105 від 27.12.2013 року підлягає скасуванню, як внесений на підставі незаконного рішення про звільнення керівника з посади. Зазначене вбачається з положень ч.1 та ч.2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відповідно до яких при зміні відомостей про юридичну особу, пов'язану із зміною її керівника, в державну реєстраційну службу надаються реєстраційна картка, примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) розпорядчого документа про їх призначення.

Щодо визнання недійсним запису в трудовій книжці , то випадку визнання незаконним звільнення з роботи, рішення власника про звільнення буде не чинним, а від так запис про звільнення в трудовій книжці має бути визнано недійсним.

В зв»язку з цим просила постановити рішення, яким визнати незаконним звільнення з посади ректора вищого навчального закладу «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до наказу про звільнення за №174-к та протоколу засновника «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» за №7 від 23.12.2013 року. Зобов'язати вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю не чинити перешкод під час виконання ОСОБА_1 обов'язків ректора «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту». Поновити ОСОБА_1 на посаді ректора вищого навчального закладу «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю з 23.12.2013 року. Зобов'язати реєстраційну службу Черкаського міського управління юстиції Черкаської області скасувати запис №10261070069002105 від 27.12.2013 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про внесення відомостей про зміну керівника вищого навчального закладу «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 14204539). Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботу з 23.12.2013 року та зобов'язання реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Черкаської області скасувати запис №10261070069002105 від 27.12.2013 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про внесення відомостей про зміну керівника вищого навчального закладу «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 14204539). Визнати недійсним запис в трудовій книжці ОСОБА_1 за №38 від 23.12.2013 року про звільнення її з посади ректора TOB ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки і менеджменту» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_1 20.02.2014 року черговий раз збільшила свої позовні вимоги та просила зобов»язати відповідача видати дублікат трудової книжки, стягнути з відповідача на її користь компенсацію за вимушений прогул в сумі 4 230 грн. 72 коп., оплату листків непрацездатності в сумі 26 239 грн., а всього 30 469 грн. 74 коп.

Позивач 20.02.2014 року подала суду заяву про залишення позову без розгляду в частині вимог про зобов'язання реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Черкаської області скасувати запис №10261070069002105 від 27.12.2013 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про внесення відомостей про зміну керівника вищого навчального закладу «Східноєвропейського університету економіки і менеджменту» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 14204539).

Ухвалою суду від 07 березня 2014 року вищевказані позовні вимоги залишені без розгляду.

Позивач ОСОБА_1 07.04.2014 року подала заяву про збільшення позовних вимог та просила постановити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь компенсацію за вимушений прогул в сумі 25 250 грн.., оплату листків непрацездатності в сумі 26 239 грн. 02 коп., а всього 51 489 грн.07 коп.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги, просила позов задовольнити повністю та пояснила, що вона працювала у відповідача на посаді ректора. Поскільки 21.012.2013 року її не допускали на робоче місце охоронники, а ОСОБА_2 надсилав смс повідомлення образливого змісту, вона під психологічним тиском подала заяву про звільнення з роботи, виготовила наказ № 174-к від 23.12.2013 року та власноручного його підписала. Заяву та наказ вона передала в канцелярію. В січні 2014 року поштою вона отримала лист від відповідача від 02.01.2014 року №01, в якому вказано, що протоколом засновника №7 на указом №174-к вона звільнена з посади ректора. Своє звільнення вважає незаконним, так як в день звільнення 23.12.2013 року потрапила на стаціонарне лікування, мається листом непрацездатності, а 27.12.2013 року подала заяву про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням та просила допустити її на робоче місце 30.12.2013 року. Також в заяві просила надати ключі від вхідних дверей кабінету та код доступу на поверх. При врученні копії протоколу №7 від 23 грудня 2013 року , 27.12.2013 року вона вказала свої зауваження до нього. Коли вона 30.12.2013 року прибула на робоче місце, то охорона її не допустила в робочий кабінет і вона в присутності свідків склала акт про те, що не може потрапити на робоче місце, всі ключі від кабінетів знаходяться у ректора, табличка з прізвищем ректора знята, кабінет опечатано. Поскільки позивач подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, потім відкликала заяву, тому вважає своє звільнення з роботи незаконним та просила постановити рішення, яким визнати наказ про звільнення з роботи законним , поновити її на роботі на посаді ректора TOB ВНЗ «Східноєвропейський університет економіки і менеджменту», зобов»язати відповідача не чинити їй перешкод під час виконання обов»язків ректора, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, оплату листків непрацездатності , видати дублікат трудової книжки.

Представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту по довіреності Шульгін Є.Г. в судовому засіданні позов не визнав, підтримав заперечення на позов та просив в позові відмовити.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання на неодноразові виклики до суду не з»явився, надіслав заяву, в якій просить справу розглядати в його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін , дослідивши письмові матеріали справи, в результаті всебічного , повного та об"єктивного їх дослідження, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що позивач

ОСОБА_1 15.12.2009 року на підставі протоколу № 5 від 15.12.2009 року Ради засновників та Наказу № 87-к від 15.12.2009 року була прийнята на посаду ректора TOB Вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки і менеджменту».

Позивач ОСОБА_1 21.12.2013 року подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Доводи позивача про те, що вищевказану заяву вона змушена була подати під психологічним тиском, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. День подачі заяви був вихідним - субота. Після розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.012.2013 року (вх. №743 від 23.12.2013 року) на підставі протоколу № 7 від 23.12.2013 року, протоколу № 7/1 від 23.12.2013 року зборів учасників університету, наказу № 174-к від 23.12.2013 року, наказу № 174/1-к від 23.12.2013 року ОСОБА_1 була звільнено з посади ректора університету з 23.12.2013 року .

Станом на 23.12.2013 року єдиним власником та учасником, який володіє 100% Статутного капіталу університету був третя особа ОСОБА_2, що підтверджується змінами до статуту університету, затвердженими протоколом № 1 від 18.01.2012 року зборів учасників університету та які зареєстровані виконавчим комітетом Черкаської міської ради 24.01.2012 року, номер запису 10261050059002105.

Позивач 23.12.2013 року на роботу не з»явилася. Її доводи про те, що відповідачем порушено порядок звільнення її з роботи , не можуть стати підставою для задоволення позову. Судом встановлено, що заява б/н від 21.12.2013 року (вх. № 743 від 23.12.2013 року) ОСОБА_1 та наказ № 174-к від 23.12.2013 року були передані позивачем начальнику відділу кадрів університету Підопригорі Олені Михайлівні, яка надала зазначену заяву для реєстрації вхідної кореспонденції секретарю Цибенко Людмилі Олексіївні 23.12.2013 року, про що останньою було зроблено на ній відповідний штамп із зазначенням вхідного номеру - 743, та дати отримання - 23.12.2013 року. Після цього заява про звільнення з роботи за власним бажанням б/н від 21.12.2013 року (вх. № 743 від 23.12.2013 року) та наказ № 174-к від 23.12.2013 року були передані ОСОБА_2 Після їх отримання ОСОБА_2 прийняв рішення, які оформлені протоколом № 7 від 23.12.2013 року, про: погодження звернення ОСОБА_1 та видання наказу про її відсторонення від виконання обов'язків ректора до завершення роботи комісії з передачі матеріальних цінностей ; утворення комісії по перевірці та передачі цінностей ; залишення виконання обов'язків ректора за собою. Враховуючи, що ОСОБА_1 зранку 23.12.2013 року не вийшла на роботу, тому ОСОБА_2 прийняв рішення, яке оформлене протоколом № 7/1 від 23.12.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади ректора університету за власним бажанням з 23.12.2013 року, ст. 38 КЗпП України.

На підставі вищевказаного ОСОБА_2 здійснив відмітку в наказі № 174-к від 23.12.2013 року про його погодження. При цьому наказ № 174-к від 23.12.2013 року був підписаний власноручно ОСОБА_1 Крім цього на підставі зазначеного ОСОБА_2 продублював свої попередні рішення та видав наказ № 174/1-к від 23.12.2013 року. Про скасування вищевказаного наказу позивач вимог не подавала, а вийти за межі позову суд не вправі. Крім цього не зрозумілими є доводи позивача про скасування наказу про звільнення №174-к від 23.12.2013 року, так як наказ підписаний нею власноручно і не зрозуміло, що перешкоджало їй наказ змінити чи скасувати.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 прийняла рішення про своє звільнення ще 21.12.2013 року про що написала заяву б/н від 21.12.2013 року (вх. № 743 від 23.12.2013 року) та виготовила наказ № 174-к від 23.12.2013 року. Крім того вона 23.12.2013 року не вийшла на роботу, а це свідчить про її волевиявлення не приступати до роботи.

Позивачем не надано суду переконливих доказів того, що на неї здійснювався психологічний тиск. З тексту позову слідує, що про всі обставини, які вона повідомляє у якості тиску на неї, позивач дізналася від бувшого помічника ректора ОСОБА_3, з якою вона начебто повинна була о 10 годині 21.12.2013 року переглянути документи, які знаходилися на її зберіганні в сейфі, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_3 з роботи. При цьому позивач ОСОБА_1 21.12.2013 року особисто не приходила до університету для з'ясування обставин, про які начебто їй повідомила ОСОБА_3 Крім цього 12.12.2013 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_1 із заявою про її звільнення з посади помічника ректора за угодою сторін 20.12.2013 року. Наказом від 20.12.2013 року № 172-к, позивач видала наказ про звільнення ОСОБА_3 з посади помічника ректора за угодою сторін, пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Судом встановлено, що крім заяви б/н від 21.12.2013 року (вх. № 743 від 23.12.2013 року), позивач ОСОБА_1 повторно надала університету заяву б/н від 21.12.2013 року (вх. № 02 від 02.01.2014 року) про припинення нею 23.12.2013 року роботи на посаді ректора університету за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

Сам по собі факт знаходження відповідача на лікарняному, не може розглядатись судом як продовження роботи, оскільки позивач ні 23.12.2013 року ні в інший день не повідомила відповідача про намір продовжувати роботу. І тільки 27.12.2013 року подала заяву, що вікликає заяву про звільнення з роботи за власним бажання. Вказана заява не може розглядатись як продовження трудових відносин, оскільки на день звільнення , відповідач не мав доказів того, що позивач знаходиться на лікуванні. Тому суд вважає, що лікування позивача не покладало на відповідача будь-яких обмежень що о її звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що вказані ОСОБА_1 в позовній заяві обставини не є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт тиску на неї з боку ОСОБА_2

Згідно ст. 38 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору , укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. В даному випадку позивач таку заяву подала , а також сама видала наказ про звільнення.

Доводи позивача про те, що вона була звільнена з роботи під час хвороби, а тому підлягає поновленню на роботі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Про існування листка непрацездатності відповідач дізнався 08.01.2014 року отримавши від ОСОБА_1 лист від 31.12.2013 року разом з його копією, який був зареєстрований в університеті 08.01.2014 року за вх. № 16. Оригінал листа непрацездатності ОСОБА_1 університету не надала, про що повідомила в судовому засіданні. Як вбачається з листка непрацездатності, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні з 23.12.2013 року до 27.12.2013 року та була звільнена від роботи з 23.12.2013 року до 27.12.2013 року, однак листок непрацездатності був виданий їй лікувальною установою 30.12.2013 року. З метою перевірки факту перебування позивача на стаціонарному лікуванні в лікарні та факту видачі листка непрацездатності, відповідач звернувся до КЗ «Третя черкаська міська лікарня швидко медичної допомоги» з відповідним листом від 06.03.2014 року № 115 . На лист від 06.03.2014 року № 115 університет отримав лист-відповідь від 06.03.2014 року № 593, в якому було зазначено наступне: «Листок непрацездатності є дублікатом замість втраченого ОСОБА_1 первісного листка непрацездатності; ОСОБА_1 поступила на лікування 24.12.2014 року, а не 23.12.2013 року, як це помилково вказано в листку непрацездатності у якості дати початку терміну її непрацездатності; в листку непрацездатності термін непрацездатності був помилково вказаний „23.12.2013 - 27.12.2013" через те, що так було виписано в довідці з місця роботи. Як доказ цієї обставини лікарня надала відповідачу копію листа від 30.12.2013 року № 139/1, який підписаний головним бухгалтером університету ОСОБА_17 (однак такий лист ОСОБА_17 не підписувала, що підтверджується її Пояснювальною запискою від 28.03.2014 року та витягом з журналу вихідної кореспонденції за 30.12.2013 року).

Згідно з п. 1.1. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року № 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. За таких обставин є очевидним, що листок непрацездатності не є доказом того, що ОСОБА_1 23.12.2013 року була тимчасово непрацездатною, так як 23.12.2013 року у якості дати початку непрацездатності було вказано лікарнею помилково.

Доводи позивача про те, що згідно виписки з історії хвороби, вона поступила на лікування саме 23.12.2013 року не може стати підставою для задоволення позову, так як виписка з історії хвороби не є документом суворої звітності, не має серії та номера, а листок непрацездатності є документом суворої звітності, а ньому вказано початок лікування з 24.12.2013 року.

Доводи позивача про те, що її звільнення 23.12.2013 року було здійснено з порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України суд вважає неспроможними.

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Однак ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням з 23.12.2013 року, ст. 38 КЗпП України, а не з ініціативи власника. Тому підстав для задоволення позову в частині поновлення на роботі немає.

Поскільки немає підстав для поновлення на роботі, то відсутні підстави і для задоволення вимог в частині зобов»язання відповідача не чинити перешкод під час виконання обов»язків ректора. Суд може поновити оспорюване чи порушене право.

Що ж стосується позовних вимог про видачу дублікату трудової книжки то згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена Наказом від 29.07.1993 року № 58 Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з п. 4.2. Інструкції № 58 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

23.12.2013 року, тобто в день звільнення, позивач ОСОБА_1 була відсутня на роботі, що підтверджується актом від 23.12.2013 року „Про відсутність на роботі". Відповідачем 23.12.2013 року на ім'я ОСОБА_1 було направлено лист № 592 з повідомленням про її звільнення та необхідність отримання нею своєї трудової книжки. Відповідачем 27.12.2013 року був складений акт про те, що ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з протоколом № 7/1 від 23.12.2013 року зборів учасників університету, наказом № 174-к від 23.12.2013 року, наказом № 174/1-к від 23.12.2013 року, а також від отримання трудової книжки.

Листом від 02.01.2014 року (вих. № 1) університет повторно повідомив ОСОБА_1 про її звільнення та необхідність отримання трудової книжки та коштів. Листом від 16.01.2014 року (вих. № 19) університет черговий раз повідомив ОСОБА_1 про необхідність отримання трудової книжки та коштів. Відповідач 03.02.2014 року отримав від ОСОБА_1 лист від 28.01.2014 року, в якому вона просила вислати на її адресу трудову книжку цінним листом з описом. Відповідач 06.02.2014 року надіслав на ім'я ОСОБА_1 її трудову книжку, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (дата подання 06.02.2014 року) та описом зі штампом поштового відправлення 06.02.2014 року.

Вищевикладене свідчить про те, що 23.12.2013 року університет не мав можливості видати ОСОБА_1 трудову книжку у зв'язку з відсутністю її на роботі. Трудова книжка була надіслана ОСОБА_1 поштою у відповідності до п. 4.2. Інструкції № 58 після отримання від неї письмового дозволу на це. За таких обставин вина відповідача в затримці видачі ОСОБА_1 трудової книжки в судовому засідання не встановлена. Крім цього позивач при звреенні з позовом до суду просить визнати недійсним запис в трудовій книжці про звільнення, хоч вправі просити видати дублікат трудової книжки без запису про звільнення.

Також відсутні підстави для задоволення вимог в частині стягнення компенсації за вимушений прогул та оплати листків тимчасової непрацездатності.

Згідно ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці середнього заробітку за час затримки.

Вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул ОСОБА_1 ґрунтується на нормах ч. 2 ст. 235 КЗпП України, тобто компенсація можлива виключно при винесенні рішення про поновлення її на роботі. При цьому враховуючи те, що не має підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, тому не має підстав і для стягнення з відповідача коштів за вимушений прогул.

Позовні вимоги позивача про стягнення оплати листків тимчасової непрацездатності ґрунтуються на нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18.01.2001 року № 2240-III. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 2240-III право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з п. 2 ст. 5 Закону № 2240-III застрахована особа - найманий працівник. Згідно з п. 6 ст. 5 Закону № 2240-III найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи. Враховуючи наведені норми та беручи до уваги те, що ОСОБА_1 з 24.12.2013 року не була працівником університету та те, що всі листки непрацездатності стосуються періоду з 24.12.2013 року і після цієї дати, тому підстав для оплати відповідачем таких листків непрацездатності не має.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Закону № 2240-III підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Однак ОСОБА_1 жодного оригіналу листка непрацездатності університету не надала, що є окремою підставою в відмові в їх оплаті. Позивач в судовому засідання листки непрацездатності в оригіналі пред»явила судовому засіданні та пояснив, що їх копії завірені нотаріально надсилала на адресу відповідача. Тому в позові слід відмовити.

Поскільки позивач при зверненні до суду звільнена від оплати судового збору, то ці витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 38, 235, 236 КЗпП України, ст.ст. 8,10, 11, 60, 212, 213, 215, 223, 367 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю вищий навчальний заклад «Східноєвропейський університет економіки та менеджменту», третя особа ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі , зобов»язання не чинити перешкоди під час виконання обов»язків ректора університету, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оплату листків непрацездатності , видачу дублікату трудової книжки без запису про звільнення - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції до апеляційного суду Черкаської області.

Головуючий: