Ухвала суду № 38198571, 08.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17082/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Куракіна Ю.В.,

представника відповідача - Гостила А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіс Плюс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіс Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на відсутність належного документального підтвердження виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елтіс», за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит та віднесено частину витрат на зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 року по 31.05.2012 року, за підсумками якої складено акт від 20.05.2013 року №1600/22-520/37292834 та виявлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. п. 138.2, 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальному суму 6718 грн., п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 6398 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 04.06.2013 року №0000962250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 8398 грн., з них 6718 грн. - за основним платежем, 1680 грн. - за штрафними санкціями, №0000972250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 7998 грн., з них 6398 грн. - за основним платежем, 1600 грн. - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток стало безпідставне завищення позивачем валових витрат на вартість придбаних у ТОВ «Елтіс» в період з січня по травень 2012 року транспортно-експедиційних послуг, а також віднесення сплаченого податку на додану вартість за придбані у названого суб'єкта господарювання послуги до податкового кредиту.

Вказані висновки контролюючим органом зроблені на основі змісту акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 15.03.2013 №1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Елтіс" за період з 01.01.2012 по 30.11.2012, в якому зазначено, що відповідно до ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215 ЦК всі правочини, укладені ТОВ "Елтіс" з іншими підприємствами, є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, передбачених ними.

Водночас, на підтвердження дійсності вчинених правочинів позивачем до матеріалів справи надано договори-заявки, на підставі яких надавались спірні послуги, акти здачі прийняття робіт, що засвідчували їх виконання, товарно-транспортні накладні, що опосередковували виконання умов договорів-заявок, а також виписані контрагентом податкові накладні.

Аналізуючи викладене та наявні у матеріалах справи докази, судова колегія приходить до наступного.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до частини 2 цієї статті первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Обов'язкові реквізити первинних документів також визначені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88. Згідно п. 2.4 цього Положення до них відносяться: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи приведені норми, за наслідками дослідження матеріалів справи, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що надані позивачем первинні та інші документи не можна розглядати як належне документальне підтвердження здійснення ТОВ «Елтіс» господарських операцій з надання транспортно-експедиційних послуг, виходячи з наступного.

Як убачається, у наданих договорах-заявках зазначено маршрут, дати завантаження і вивантаження, найменування вантажу і його вага, температурний режим, вартість фрахту та умови оплати, а також марка транспортного засобу та державний номер. Договорами-заявками визначено, що експедирування вантажу проводить водій-експедитор. При прийманні вантажу експедитор зобов'язаний звірити найменування, масу, якість пакування та кількість вантажних місць з указаною в документах.

Згідно ч. ч. 11, 13 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, а факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

На підтвердження фактичного перевезення вантажів позивач надав до суду ряд товарно-транспортних накладних (далі - ТТН): від 23.01.2012 №БЗС №001912, від 07.02.2012 №РН-0000036, від 21.02.2012 №РН-0000047, від 28.02.2012 №РН-0000054, від 28.02.2012 №РН-0000055, від 07.03.2012 №ДФ_0073326, від 15.03.2012 №РН-0000076, від 04.04.2012 №ВП-0000001, від 09.04.2013 №ХМ-0000209, від 10.04.2012 №ЧЕ-0091294, від 18.05.2012 №ХМ-0000449.

Однак, вказані ТТН не містять підписів водія-експедитора, який згідно договорів-заявок здійснює приймання вантажів до перевезення, що не дозволяє об'єктивно встановити фактичне здійснення саме ТОВ «Елтіс» транспортно-експедиційних послуг.

Також, окремі ТТН містять очевидні розбіжності з договорами-заявками, актами і податковими накладними щодо маршруту перевезення та щодо ваги вантажів, а саме:

- згідно заявки від 07.02.2012 №359 вага вантажу - 20 т, а згідно ТТН від 07.02.2012 №РН-0000036 - 9009,70 кг;

- згідно заявки від 21.02.2012 №438 вага вантажу - 20 т, а згідно ТТН від 21.02.2012 №РН-0000047 - 5007,38 кг; згідно цієї ж заявки, акта і податкової накладної маршрут по Києву: вул. Сортирувальна, 5 - вул. Степана Сагайдака, 114а, а згідно ТТН: вул. Тампере, 11а - Столичне шосе;

- згідно заявки від 28.02.2012 №484 вага вантажу - 20 т, а згідно ТТН від 28.02.2012 №РН-0000054 - 2997,50 кг, №РН-000055 - 2886,41 кг; згідно цієї ж заявки, акта і податкової накладної маршрут по Києву: вул. Сортирувальна, 5 - Столичне шосе, 100, а згідно цих ТТН: вул. Тампере, 11а - Столичне шосе, 100;

- згідно заявки від 07.03.2012 №662 вага вантажу - 10 т, а згідно ТТН від 07.03.2012 №ДФ-0073326 - 5212,26 кг;

- згідно заявки від 15.03.2012 №724 вага вантажу - 20 т, а згідно ТТН від 15.03.2012 №РН-000076 - 5000 кг; згідно цієї ж заявки, акта і податкової накладної маршрут по Києву: вул. Степана Сагайдака, 114а - Столичне шосе, 100, а згідно ТТН: вул. Тампере, 11а - Столичне шосе, 100;

- згідно заявки від 06.04.2012 №1052 вага вантажу - 20т, а згідно ТТН від 09.04.2012 №ХМ-0000209 - 10 т; крім того згідно цієї ж заявки та акта дата завантаження - 06.04.2012, а ТТН датована 09.04.2012.

Відсутність необхідних реквізитів та наявні розбіжності ставлять під сумнів реальність здійснення спірних господарських операцій.

У той же час, у ТТН від 07.03.2012 №ДФ-0073326 та від 10.04.2012 №ЧЕ-0091294 перевізником зазначено Дніпропетровську та Черкаську філії ПАТ «Миронівський хлібопродукт», і відсутні відомості про експедитора, яким повинен бути ТОВ «Елтіс». При цьому суду не надано доказів того, що ТОВ «Елтіс» від свого імені чи від імені позивача залучав до виконання своїх зобов'язань вказані автопідприємства.

Окрім того, позивач ані до суду першої інстанції, ані колегії суддів апеляційного суду не надав документів, підтверджуючих фактичне здійснення ТОВ «Елтіс» перевезень по маршруту Донецьк (вул. Садова, 65) - Київ (вул. Сортирувальна, 5) згідно з договором-заявкою від 11.01.2012 №32, актом здачі-приймання робіт від 12.01.2012 №ОУ-0000032 та податковою накладною від 12.01.2012 №30; по маршруту Дніпропетровськ (вул. Журналістів, 13) - Київ (вул. Сортувальна, 5) згідно з договором-заявкою від 06.03.2012 №651, актом здачі-приймання робіт від 07.03.2012 №ОУ-0000651 та податковою накладною від 07.03.2012 №51 та по маршруту Дніпропетровськ (вул. Журналістів, 13) - Київ (вул. Сортувальна, 5) згідно з договором-заявкою від 12.03.2012 №674, актом здачі-приймання робіт від 13.03.2012 №ОУ00000674 та податковою накладною від 13.03.2012 №74.

Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належного документального і фактичного підтвердження здійснення ТОВ «Елтіс» господарських операцій з виконання транспортно-експедиційних послуг, а відображена в актах здачі-прийняття робіт і податкових накладних інформація про господарські операції не підтверджується іншими доказами про їх фактичне здійснення. Зазначене свідчить про оформлення документів не у зв'язку із фактичним здійсненням господарських операцій, а лише з метою відображення необхідних показників у податковому обліку.

Надаючи оцінку правомірності формування податкового кредиту за рахунок сплаченого ПДВ по відносинам із ТОВ «Елтікс», колегія суддів виходить із наступного

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

У відповідності до пп. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Перевіривши реальність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елтіс», з приводу яких складались наявні в матеріалах справи первинні та інші документи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту та понесених витрат - на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, з огляду на не підтвердження їх виконання сукупністю належних доказів. Наведене свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладене, а тому скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіс Плюс» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 14 квітня 2014 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М