Постанова № 38196170, 18.03.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна 4/6П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2010 року 14:49 Справа № 2а-13234/09/2670

За позовом Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС»

До Державної податкової інспекції у місті Житомир

Про визнання нечинним податкового-повідомлення рішення №00003322/0 від

24.07.2009,

Суддя Смолш І.В.,

Секретар судового засідання Бузінова І.Ю.

Представники:

Від позивача Стовбир О.О. п/к довіреність б/н від 06.12.2008,

Від відповідача Гришков А.О. п/к довіреність №70385/г/10 від 05.10.2009.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. Державної податкової інспекції у місті Житомир №00003322/0 від 24.07.2009.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.12009 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 03.12.2009.

В судовому засіданні 03.12.2009 оголошено про відкладення розгляду справи до

21.12.2009. В судовому засіданні 21.12.2009 оголошено про відкладення розгляду справи до

26.01.2010. В судовому засіданні 26.01.2010 оголошено про відкладення розгляду справи до 09.02.2010.

В судовому засіданні 09.02.2010 оголошувалась перерва до 18.03.2010. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач вважає спірне рішення незаконним, у зв'язку з відсутністю порушень з боку позивача п.п.7.2.1, п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки, по-перше, операції проводились саме страховиком - ЗАТ «СГ «ТАС» як юридичною особою, перерахування коштів дирекцією здійснювалось позивачу згідно його розпоряджень. Зменшення валового доходу регіональною дирекцією у зв'язку з перерахованими страховими платежами головному офісу, тобто ЗАТ «СГ «ТАС» з перестрахування відповідає чинному законодавству, а висновки відповідача є необгрунтованими. По-друге, страхові платежі, які повертались страхувальникам за період, що залишився до закінчення дії договорів, зменшувались на складову страхового тарифу, тобто нормативу витрат на ведення справи. Позивач, як страховик при отриманні чи нарахуванні доходу у вигляді страхових платежів, у тому числі їх частини, у вигляді нормативу витрат на ведення справ, який був визначений та включений при розрахунку до страхового тарифу, повинен оподатковуватись за ставкою 3%.

Відповідач проти позову заперечив, оскільки регіональною дирекцією без підтверджуючих документів було відображено по рядку 02 «Сума валових внесків, сплачена платником за договорами перестрахування з резидентами» Декларації з податку на доходи (прибуток) страховика, суму страхових платежів, які фактично не сплачені (нараховані) за договорами перестрахування, так як регіональна дирекція не укладала договори перестрахування та не сплачувала кошти перестраховикам, що призвело до заниження податку на прибуток від страхової діяльності.

Також було занижено скоригований валовий дохід від діяльності іншої, ніж страхова та занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова у вигляді коштів, які утримані страховиком при достроковому припиненні дії договорів страхування, що є компенсацією витрат на ведення справи і не є страховими платежами та підлягають включенню до складу скоригованого валового доходу від іншої діяльності, ніж страхова, в податковому періоді, на який припадає припинення договорів.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З 10.06.2009 по 15.07.2009 Державною податковою інспекцією у місті Житомир (надалі - Відповідач) було проведено виїзну планову перевірку Житомирської регіональної дирекції Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт №4312/22/25838715 від 15.07.7009.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток від страхової діяльності за І півріччя 2008 року на суму 7356,00 грн., а також порушення п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток від іншої діяльності, ніж страхова за III квартали 2006 року -1 квартал 2009 року в сумі 8703,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №00003322/0 від 24.07.2009 про нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 24089,00 грн., з яких 16059,00 грн. основного платежу та 8030,00 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» N334/94-BP від 28 грудня 1994 року (надалі - Закон N334/94-BP) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.3. п. 4Л. ст. 4 Закону N334/94-BP передбачено, що валовий доход включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону N334/94-BP передбачено: якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).

Разом з тим, пунктом 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону N334/94-BP визначено, що дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується:

за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону;

за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слі& розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

З матеріалів справи вбачається, що сума, на яку було зменшено валовий доход Житомирської регіональної дирекції ЗАТ «СГ «ТАС», перерахована головному офісу ЗАТ «СГ «ТАС» дирекцією у зв'язку з перестрахуванням страхового ризику.

Оскільки дирекція здійснює свою діяльність від імені юридичної особи та в межах повноважень, якими вона наділена головним офісом, вона має прав " здійснювати перестрахування як структурний підрозділ і у зв'язку з цим має право зменшувати свій валовий дохід.

Закон України «Про страхування» N85/96-BP від 07 березня 1996 року (надалі Закон - N85/96-BP) регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 12 Закону N85/96-BP перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частин своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика.

Згідно зі ст. 2 Закону N85/96-BP страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

У відповідності до вимог розділу І Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затвердженого наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 12.03.94 №13 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.05.94 №100\309 (яке було чинне на момент перевірки та у перевіряємий період), страховики мають право створювати філії та інші відокремлені підрозділи, що здійснюють свою діяльність тільки на території України відповідно до чинного законодавства України. При цьому дирекція страховика - це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензії і право на проведення яких було надане філії загальними зборами учасників страховика в повному обсязі або з обмеженнями. Страховик несе повну відповідальність за діяльність своїх філій та інших відокремлених підрозділів, організовує контроль за страховими операціями філій та відокремлених підрозділів.

Таким чином викладене вказує, що оскільки відокремлені підрозділи позивача (страховика) не мають статусу юридичної особи, тому вони не підпадають під термін «страховик».

Юридичною особою є позивач, який здійснює господарську (страхову) діяльність як самостійно, так і через свої відокремлені підрозділи, в тому числі через регіональну дирекцію, котра укладає договори від імені позивача в особі уповноваженого представника на підставі довіреності юридичної особи.

Відповідно до чинного законодавства України страховик, що має філії та інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, є єдиним власником всього доходу, отриманого відокремленого відокремленими підрозділами. Враховуючи положення статті 95 ЦК України, для провадження страхової діяльності через свої відокремлені підрозділи страховик має право передавати підрозділам майно та кошти. Підрозділи, у визначеному порядку, перераховують частину отриманих від діяльності коштів (страхових премій) до головного офісу юридичної особи.

Позивач протягом періоду, за який проводилась перевірка, як юридична особа страховик укладав договори перестрахування, за якими було перестраховано частину ризиків за договорами страхування, укладеними ЗАТ «Страхова Група «ТАС» в особі регіональної дирекції.

Регіональна дирекція згідно розпоряджень перерахувала на рахунок позивача суми страхових премій, перерахованих ЗАТ «Страхова Група «ТАС», як перестраховику за договорами страхування, укладеними позивачем в особі регіональної дирекції. Такий порядок перерахування коштів був встановлений в ЗАТ «Страхова Група «ТАС» згідно з Порядком функціонування рахунків в системі ЗАТ «Страхова Група «ТАС», затвердженим Головою правління ЗАТ «Страхова Група «ТАС» (копія - у справі).

Операції з перестрахування здійснює сам перестраховик, тобто позивач, а не його структурні підрозділи. У зв'язку з цим суд вважає, що перестрахування не може бути відокремлене від діяльності щодо страхування, оскільки вони пов'язані між собою об'єктом страхування та виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Позбавлення дирекції права врахування в податковому обліку її витрат щодо перестрахування призведе до порушення принципів системи оподаткування.

В податковому обліку регіональна дирекція як окремий платник податку на прибуток лише після сплати за неї головним офісом згідно з договорами перестрахування частини страхових премій та отримання від головного офісу підтверджуючої інформації про сплату таких коштів, зменшувала свій валовий дохід на суму страхових премій, перерахованих перестраховику за договорами перестрахування. Тобто, зменшення валового доходу дирекції відбулось в результаті здійснення головним офісом за регіональної дирекцію операцій перестрахування у резидентів та нерезидентів ризиків за договорами страхування, укладеними регіональною дирекцією від імені позивача.

В свою чергу позивач (як юридична особа) не зменшував свій валовий дохід від страхової діяльності, оскільки договори страхування були укладені не головним офісом (юридичною особою), а його відокремленим підрозділом. Перестрахування проводив страховик, а не Житомирська регіональна дирекція ЗАТ «Страхова Група «ТАС» (підрозділ юридичної особи).

Згідно зі ст. 5 Закону N334/94-BP до валових витрат включаються будь-які витрати з страхування, включаючи кредитні та інші комерційні ризики платника податку.

Окрім того, здійснення операції по перестрахуванню в іноземній валюті нерезидентом за нормами банківського законодавства дозволяється лише за банківським рахунком юридичної особи, тому дирекція в будь-якому випадку несе витрати ч^рез головний офіс юридичної особи.

Враховуючи, що за обставинами справи спірне перестрахування зроблене щодо страхової діяльності дирекції та за рахунок коштів саме дирекції, слід зробити висновок про правомірне зменшення дирекцією валового доходу на спірну суму перестрахування.

Суми часток страхових платежів, які надходили від дирекції, в податковому обліку головного офісу ЗАТ «Страхова група «ТАС» згідно з підпунктом 4.1.6. пункту 4.1 статті 4 Закону N334/94-BP не відображались. Одночасно регіональна дирекція, перераховуючи головному офісу суми страхових премій, які раніше ним же і були передані у перестрахування, зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності.

Статтею 9 Закону N85/96-BP встановлено, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - це плата за страхування, яку страхувальник (клієнт) страхової компанії зобов'язаний внести страховику (страховій компанії) згідно з договором страхування.

Відповідно до положень статті 10 Закону N85/96-BP страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страховий випадків та має декілька структурних складових при його визначенні, у тому числі таку структурну складову, як нормативні витрати на ведення справи. Конкретній розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Згідно статті 17 Закону N85/96-BP страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя, повинні міститись у Правилах страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Статтею 28 Закону N85/96-BP встановлено, що у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника (страховика, обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування) страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи. Тобто страховий платіж, який повинен бути повернутий страхувальнику, за умовами договору страхування, зменшується на його складову, тобто нормативні витрати на ведення справи.

Величина отриманого чи нарахованого страхового платежу визначається з урахуванням вимог статей 9, 17 та 28 Закону N85/96-BP згідно з тарифами, при розрахунку яких визначено норматив на ведення справи. При цьому, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування, перестрахування, тобто витрат страховика від страхової діяльності, які були закладені у страховий тариф і суму яких не можна вичленити із звичайної ціни страхового тарифу.

Таким чином, всі операції із страхування не підпадають під дію п. 5.10 статті 5 та відповідно п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Це також відповідає пункту 2 «Інші доходи, що мають особливий порядок оподаткування» Форми декларації з податку на доходи (прибуток) страховика, яка затверджено наказом ДПА України від 31.03.2003 №146 зі змінами і доповненнями (на період перевірки), в якому у код рядків «показники» не включений доход від витрат на ведення справи по іншим видам страхування ніж страхування життя, як такий, що має особливий порядок оподаткування, тобто за ставкою податку 25%.

Витрати позивача на ведення справ відносяться до і є частиною страхового платежу і відповідно є доходом від страхової діяльності. При цьому припинення дії договору страхування та повернення страхувальнику страхових платежів за період, що залишився до закінчення дії договору, не змінює правової та економічної суті такої частини страхових платежів як відрахування нормативних витрат на ведення справи (з урахуванням їх визначення та отримання страховиком до припинення договору та цільового використання).

Отже, з огляду на вищевикладене, проведення додаткового розрахунку податку згідно з актом перевірки за ставкою 25% не відповідає підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і в свою чергу призводить до подвійного оподаткування.

Відповідно до частини 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні даного спору, враховуючи зміст ч.3 ст. 2 КАС України, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення відповідача усім вищезазначеним вимогам, дійшов висновку про недоведеність правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим оспорюване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Житомир №00003322/0 від 24.07.2009 підлягає визнанню неправомірним та скасуванню.

Оскільки позивач в судовому засіданні відмовився від вимог в часті стягнення з відповідача судових витрат у вигляді сплаченого державного мита за розгляд справи в суді в сумі 3,40 грн., тому вказана сума не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Житомир №00003322/0 від 24.07.2009.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими cm. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя І.В. Смолій