Постанова № 38195244, 19.03.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року о 16 год. 30 хв.Справа № 808/458/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Деревянко І.О. (довіреність від 26.12.13)

відповідача - Волжиної Т.Ю. (довіреність від 11.01.14 №67/10/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна",

с. Воскресенка Приазовського району Запорізької області

до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління

Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Агрофірма "Україна", звернувся до суду з позовом до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просить визнати протиправним скасувати податкове повідомлення - рішення від 27.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 133,134,135,137,149 Податкового кодексу України в недекларуванні та не відображенні в податковій звітності з податку на прибуток підприємств суми доходів від реалізації пшениці, насіння соняшника, та інші доходи від продажу товарів є необґрунтованим. Також зазначають, що позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджується довідками самого податкового органу, а тому не зобов'язаний сплачувати нарахований відповідачем податок на прибуток.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та додаткових письмових обґрунтуваннях до неї, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, надали письмові заперечення проти позову. В обґрунтування зазначили, що договори оренди окремих земельних ділянок не зареєстровані в установленому законом порядку, а тому дії відповідача відповідають вимогам чинного законодавства, а оскаржене рішення є законними та обґрунтованими. Також зазначили, що у зв'язку з тим, що підприємство має питому вагу сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, документи по яких оформлені належним чином, в її з загальному обсязі менше 50%, у відповідності до п. до п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР та ст. 155 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями) СВК „Агрофірма "Україна" повинно подати до податкової інспекції податкову декларацію з податку на прибуток за період з 01.01.2011р. по 31.03.2011р., з 01.04.2011 р. по 30.06.2011р., з 01.04.2011 по 30.09.2011р. (2-3 квартали), з 01.04.2011р. по 31.12.2011р. (2-4 квартали) з 01.01.2012р. по 31.03.2012р., (1 квартал), з 01.01.2012 по 30.06.2012р. (1-2 квартали), з 01.01.2012р. По 30.09.2012р. (1-3 квартали), з 01.01.2012 по 31.12.2012р. (1-4 квартали) з визначенням сум податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Вислухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що відповідачем з 21.10.2013 по 15.11.2013 проведено документальну планову виїзну перевірку сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2013, за результатом якої складено Акт перевірки №99/08-17-22/03749922 від 06.12.2013.

У Акті перевіряючими зроблено висновок серед іншого про наступні порушення:

2) п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1, ст.4, п.п.6.1. п.6.1, п.6.1, п.6.4 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.81.1 ст.81 п.81.2, п.81.6 ст.81 п.81.7 ст.81 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями, які діяли в перевіряємому періоді) та п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.209.1, п.209.2, п.209.6, п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-ІV (із змінами та доповненнями), СВК АФ «Україна» за період з 01.07.2010 по 30.06.2013р. занизило податкові зобов'язання по загальним деклараціям відповідних звітних періодів у розмірі 2722295,0 грн., у тому числі в липні 2010р. в сумі 62831,0грн., у серпні 2010р. в сумі 97129,0грн., у вересні 2010р. в сумі 114973грн., у жовтні 2010р. в сумі 145289грн., у листопаді 2010р. в сумі 100516грн., у грудні 2010р. в сумі 68730грн., у січні 2011р. в сумі 1117,0грн., у лютому 2011р. в сумі 85425грн., у березні 2011р. в сумі 38876грн., у квітні 2011р. в сумі 17455грн., у травні 2011р. в сумі 28431грн., у червні 2011р. в сумі 13147грн, у липні 2011р. в сумі 53601грн., у серпні 2011р. в сумі 123656грн., у вересні 2011р. в сумі 110179грн., у жовтні 2011р. в сумі 100890грн., у листопаді 2011р. в сумі 91607грн., у грудні 2011р. в сумі 183759грн., у січні 2012р. в сумі 80701грн., у лютому 2012р. в сумі 190грн., у березні 2012р. в сумі 167761грн., у квітні 2012р. в сумі 20954грн., у травні 2012р. в сумі 99633грн., у червні 2012р. в сумі 25769грн., у липні 2012р. в сумі 47372грн., у серпні 2012р. в сумі 86586грн., у вересні 2012р. в сумі 296343грн., у жовтні 2012р. в сумі 43301грн., у листопаді 2012р. в сумі 39414грн., у грудні 2012р. в сумі 82693грн., у січні 2013р. в сумі 1805грн., у лютому 2013р. в сумі 141636грн., у березні 2013р. в сумі 42676грн., у квітні 2013р. в сумі 74874грн., у травні 2013р. в сумі 22657грн., у червні 2013р. в сумі 10319грн., внаслідок неправомірного віднесення сум податку на додану вартість від операцій з продажу продукції, яка була вирощена на основних фондах, які не відповідають п.209.6 ст.209 Податкового Кодексу України (із змінами і доповненнями) та договори оренди по даним земельним ділянкам не відповідають вимогам діючого законодавства, до скорочених декларацій з податку на додану вартість, що призвело до використання пільги всупереч у мовам і цілям її надання.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження та звернувся із запереченням на висновки акту перевірки до Приморської ОДПІ, які листом від 24.12.2013 залишені без задоволення, зазначивши, що висновки перевіряючи є правомірними.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0096081715, яким позивачу нарахували суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 534 955 грн. 94 коп. (за основним платежем 2 238 195,8 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 296 760,14 грн.).

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся з позовом до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Як слідує зі змісту акту перевірки, протягом перевіряємого періоду позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку. Основним видом діяльності СВК "Агрофірма "Україна" є вирощування зернових та технічних культур.

В ході перевірки встановлено, що підприємство вело діяльність на земельних ділянках договори оренди по яким не пройшли державної реєстрації, а отже на думку відповідача позивачем порушено вимоги ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями), де встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди i його державної реєстрації. При цьому приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації забороняється.

Проте суд не може погодитись з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до п.209.6 статті 209 ПК України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно абз. 1 п. 301.1 статті 301 ПК України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (п.14.1.235 статті 14 ПК України).

Водночас, об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників згідно з п.302.1 статті 302 ПК України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського виробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходів суб'єкта господарювання.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 308 ПК України.

За змістом норм Податковго кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Так, зі змісту п. 308.4 статті 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Суд звертає увагу, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.98 «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податковго кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV ПК України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 ПК України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Податковим органом не заперечується, що позивач сплачує фіксований сільськогосподарський податок з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні довідки видані ДПІ у Приазовському районі Запорізької області на адресу позивача від : 12.02.10, 04.02.11, 27.02.12 та від 31.07.13, в яких зазначається, що СВК "Агрофірма "Україна" є платником фіксованого сільськогосподарського податку .

Згідно із пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Вимоги до форми та змісту первинних документів встановлено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, згідно частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є необґрунтовані, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 86, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати винесений Приморською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкове повідомлення - рішення від 27.12.2013 року №0096081715.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Україна" судовий збір у розмірі 488 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Шара