Ухвала суду № 38188945, 09.04.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/11685/13-ц Провадження № 22-ц/795/787/2014 Головуючий у I інстанції -Карапута Л. В. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бойко О.В., Євстафіїва О.К.,

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково і визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 16/100 частин квартири АДРЕСА_1, визнано 84/100 частин цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнано за кожним з подружжя право власності на 42/100 частин квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат по справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова та ухвалити нове, яким задовольнити її позов повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про те, що частка її особистої власності становить лише 16/100 частин у спірному майні подружжя, не взявши до уваги доводи позову про те, що за продаж належної їй на праві особистої власності квартири вона одержала та сплатила на погашення кредиту за спірну квартиру 40000 грн., що підтверджується відповідними платіжними документами і показами допитаних в суді свідків, пояснення яких суд виклав у формі, що не відповідає дійсності. Зазначає, що, визначаючи частки у спільному майні подружжя, суд необґрунтовано не відступив від рівності часток сторін на її користь, не врахувавши, що відповідач має заборгованість по аліментам на утримання їх спільної дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення і ухвалити нове, яким провести поділ спільної квартири порівну між подружжям. Вказує, що суд безпідставно не врахував ту обставину, що, перебуваючи з ОСОБА_1 у шлюбі, він продав 1 серпня 2002 року належну йому на праві особистої власності частку квартири та вклав ці кошти у придбання спірного житла. Посилається на те, що проведений судом поділ майна подружжя суперечить вимогам закону, оскільки квартира перебуває в іпотеці ВАТ «Державний ощадний банк Україна», а в ході цього поділу частки сторін визначені не ідеально, а у процентному відношенні.

В поданих до суду запереченням ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, продавши належну їй на праві власності квартиру, яка не була об'єктом спільного майна подружжя, за 12333 грн., сплатила ці кошти на погашення позики за кредитом, на отримання якого була придбана спірна квартира, а отже її особиста частка у майні подружжя пропорційно до сплаченої суми становить 16/100. Інші 84/100 часток суд визнав спільним майном подружжя, і, поділивши порівну, визнав за кожною із сторін право власності на 42/100 частки квартири АДРЕСА_1.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 жовтня 2013 року шлюб між сторонами, який був укладений 28 січня 2000 року, розірваний.

ОСОБА_1 придбала 2 липня 2004 року квартиру АДРЕСА_1 за ціною 71685 грн. (а.с. 8).

Сторони не заперечували, що кошти в сумі 71685 грн., що були сплачені позивачем за квартиру, остання отримала за рахунок кредиту, який нею одержано у ВАТ «Державний ощадний банк України» 2 липня 2004 року за кредитним договором № 210/721 (а.с. 10-12).

Довідкою філії ПАТ «Ощадбанк» від 11 лютого 2004 року підтверджується, що тіло кредиту та відсотки за наведеним вище кредитним договором сплачені повністю (а.с. 96).

ОСОБА_1 на праві особистої власності належала квартира АДРЕСА_2 (а.с. 127), яка позивачем відчужена 8 жовтня 2004 року за 12333 грн. (а.с. 126).

8 жовтня 2004 року та 11 жовтня 2004 року ОСОБА_1 внесено на рахунок ВАТ «Державний ощадний банк України» на погашення позики кожного разу по 20000 грн. (а.с.14)

ОСОБА_3 на праві особистої власності належали 21/50 частин квартири АДРЕСА_3 (а.с. 93), яку відповідач продав 1 серпня 2002 року за 9880 грн. (а.с. 92).

Положеннями ст. 70 Сімейного кодексу України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Нормами ст. 57 цього кодексу встановлено, що особистою приватною власністю чоловіка, дружини є, в тому числі, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 цього кодексу закріплено, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності. Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної власності подружжя.

Положеннями ст. 69, 70, 71 Сімейного кодексу України визначено право на поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності і частки чоловіка та дружини є рівними. Майно подружжя ділиться між ними в натурі.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стороною позивача беззаперечно доведено факт сплати особистих коштів в сумі 12333 грн. на погашення кредиту за придбання спірної квартири, а отже, виходячи з пропорційності цієї сплаченої нею суми сумі вартості всієї квартири, суд правильно визначив належну ОСОБА_1 особисто частку у майні в розмірі 16/100.

Не беруться до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за продаж квартири по АДРЕСА_2 вона отримала 40000 грн., які були внесені нею на погашення кредиту за спірне житло, оскільки визначена в договорі відчуження сума продажу зазначена як 12333 грн. Ці викладені умови договору ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не спростувала, а отже доводи позову про внесення на погашення позики 40000 грн. особистих коштів є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення.

Відповідно до положень ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В контексті вимог цієї статті апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дані в ході розгляду справи показання свідків щодо обставин та суми продажу квартири не є тими належними доказами, що засвідчують факт відчуження квартири за певну ціну, оскільки пріоритет в даному випадку має сам правочин, презумпція вчинення якого закріплена положеннями цивільного законодавства.

Правильним, на думку колегії суддів, є також розподіл спільного майна подружжя на рівні частини. Дійсно, положеннями сімейного законодавства визначено, що частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, з ним проживають діти, а також непрацездатні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Разом з тим, само по собі існування заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини не свідчить про ухилення відповідача від виконання обов'язку по утриманню дитини та про недостатність коштів для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування за відсутності інших доказів.

Не заслуговують на увагу також посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 про безпідставінсть відхилення судом тієї обставини, що, перебуваючи з позивачем у шлюбі, він продав 1 серпня 2002 року належну йому на праві особистої власності частку квартири та вклав ці кошти у придбання спірного житла, оскільки з моменту цього продажу і до моменту придбання спірної квартири минув значний проміжок часу, а належні докази того, що саме ці кошти в розмірі 9880 грн. ОСОБА_3 були сплаченаі на погашення кредиту за квартиру, придбану подружжям в 2004 році, в матеріалах справи відсутні.

Не відповідають обставинам справи також твердження апелянта ОСОБА_3 про те, що проведений судом розподіл спільного майна подружжя суперечить вимогам закону, виходячи з того, що квартира перебуває в іпотеці ВАТ «Державний ощадний банк Україна», яке до участі в розгляді справи не залучене, оскільки наявні в матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (а.с. 112) та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (а.с. 113) свідчать про те, що за листами ПАТ «Державний ощадний банк Україна» від 12 лютого 2014 року №№ 19/1-270, 19/1-271 обтяження та іпотека спірної квартири 12 лютого 2014 року припинені.

Необґрунтованими, на думку апеляційного суду, є доводи ОСОБА_3 про те, що суд визначив частки у процентному відношенні та не обґрунтував обраний ним варіант поділу майна, оскільки суд навів мотиви визначення часток кожної із сторін з посиланням на відповідні правові норми та обставини справи, виходячи з вартості спірного майна. Апелянтом жодним чином ці висновки не спростовані, та не визначено, в чому саме полягає неправильність встановленої судом частки ОСОБА_3 у спільному майні та яка неправильність проведеного розрахунку. Реальний поділ майна не здійснювався, тому обґрунтування варіантів поділу правового значення для правильного вирішення справи не має.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не можуть вплинути на вирішення спору по суті і не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Сукупність обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм надана вірна юридична оцінка. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст.ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційних скарг їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: