Ухвала суду № 38184845, 09.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2014 р. м. Київ К/800/56282/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Горголь І.С.

за участю представників сторін: позивача - не з'явився,

відповідача - Майсурадзе З.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.04.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р.

у справі № 808/462/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року приватне акціонерне товариство «Завод напівпровідників» (далі - позивач, ПрАТ «Завод напівпровідників») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.12.2012 р. № 0000800026.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.04.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення від 11.12.2012 р. № 0000800026; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.04.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на касаційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 13.11.2012 р. по 26.11.2012 р., на підставі направлень від 12.11.2012 р. № 0502, № 0503, наказу від 12.11.2012 р. № 529, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, відповідно до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ПрАТ «Завод напівпровідників» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2012 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у серпні 2010 року, травні, листопаді, грудні 2011 року, травні, липні, серпні 2012 року, за результатами якої складено акт від 29.11.2012 р. № 524/26-0/31792555 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за вересень 2012 року на суму 1 491 627 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки, позивачем були подані заперечення за вих. № 1727 від 05.12.2012 р., які згідно листа-відповіді СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі № 7072/10/26-0 від 10.12.2012 р. були залишені без задоволення.

На підставі вказаного акту податкової перевірки відповідачем 11.12.2012 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000800026, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 491 627 грн.

Як вбачається з акту перевірки № 524/26-0/31792555 від 29.11.2012 р. підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість слугували твердження перевіряючих про те, що позивачем у вересні 2012 року реалізовано готової продукції на загальну суму 3 517 546,34 грн. (без податку на додану вартість), фактична виробнича собівартість якої, як зазначає відповідач, склала 19 794 571,86 грн. Таким чином, за висновками податкового органу частина готової продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, в результаті чого отримано збиток від реалізації готової (основної) продукції у сумі 16 277 025,52 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи слідує, що податковий кредит сформований позивачем у вересні 2012 року у зв'язку з придбанням товарів (сировини, матеріали, енергоресурси) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях (виготовлення полікристалічного кремнію для подальшого його продажу) у межах господарської діяльності ПрАТ «Завод напівпровідників», за результатами якої був отриманий та задекларований дохід.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість суперечностей між податковим органом та ПрАТ «Завод напівпровідників» стосовно ціни продажу полікристалічного кремнію не виникало.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на момент проведення відповідачем податкової перевірки позивачем були надані всі первинні бухгалтерські документи за вересень 2012 року, а саме: калькуляції собівартості реалізованої продукції, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, первинні документи щодо придбання товарів, послуг (податкові накладні, накладні, акти виконаних робіт, договори та інше).

Таким чином, позивач керуючись наведеними нормами Податкового кодексу України мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у серпні 2012 року.

Згідно пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, підприємство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємство відносить суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Підприємство має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі ті, які призвели до отримання балансового збитку.

Крім того, діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництво продукції з цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій з придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати.

Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Отже збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Крім того, донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість з причин продажу позивачем полікристалічного кремнію за ціною, нижчою ніж собівартість його виготовлення спростовується і тим, що до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податком на додану вартість, виходячи з собівартості товару.

Також і з огляду на визначення господарської діяльності, що міститься у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

А відтак продаж позивачем продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, які стали підставою для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 1 491 627 грн. за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 11.12.2012 р. № 0000800026, вимоги щодо визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.04.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р. у справі № 808/462/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко

З оригіналом згідно