Ухвала суду № 38184387, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 року м. Київ К/800/33955/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року

у справі № 2а-14603/11/1370

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-

паперовий комбінат»

до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської

області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Відкрите акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (надалі також - позивач, ВАТ «Жидачівський ЦПК») звернулося до суду із адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 14 грудня 2011 року № 0000672320/14549.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жидачівському районі Львівської області № 0000672320/14549 від 14 грудня 2011 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жидачівському районі у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року у справі № 2а-14603/11/1370 - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 145 730 грн., на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 24 листопада 2011 року № 1166/23-2/00278801, про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статі 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 3, 207, 208 Господарського кодексу України, статей 203, 215, 216, 228, 626, 629, 664 Цивільного кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на суму 97153 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної від 9 серпня 2011 року № 9, виписаної ПП «Галтехсервіс» щодо поставки вугілля за договором від 5 травня 2011 року № 05/05-2011, оскільки вказаний правочин є нікчемним. При цьому, посилався на те, що згідно акта перевірки ПП «Галтехсервіс», останнє відображало реалізацію вугілля ВАТ «Жидачівський ЦПК», як таке, що отримане від ТОВ «Драмторг». Проте, на думку податкового органу, представлені ПП «Галтехсервіс» до перевірки документи не можуть свідчити про факт здійснення операцій, оскільки у даного підприємства відсутня транспортна документація, яка б підтверджувала рух товару від ТОВ «Драмторг».

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (Покупець) та ПП «Галтехсервіс» (Постачальник) укладено договір від 5 травня 2011 року № 05/05-2011, предметом якого є поставка вугілля.

На підставі доказів (накладної, податкової накладної, рахунку, акта прийому-передачі; залізнично-транспортної накладної, виписки з банківського рахунку), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Галтехсервіс».

Також, зважаючи на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України, слід зазначити, що недотримання вимог чинного законодавства контрагентом позивача не є підставою для висновків про допущення порушень позивачем.

Відхиляючи доводи відповідача щодо безпідставного відображення позивачем господарських операцій суди попередніх інстанцій вірно послались на позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко