Постанова № 38175314, 05.02.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 року Справа № 814/4597/13-а м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ”Техноторг”, м. Миколаїв

до відповідача: Миколаївська митниця Міндоходів, м. Миколаїв

Суть спору: про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Техноторг” звернулось до суду із позовом, уточненим заявою від 13.12.13 р., про визнання протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 17.10.13 р. № 504070000/2013/000015/1 та визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 504070000/2013/00047 від 17.10.13 р., прийнятих митним постом ”Костянтинівка” Миколаївської митниці Міндоходів.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Техноторг” (надалі - позивач) вважає, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки були прийняті з порушенням чинного законодавства України.

Миколаївська митниця Міндоходів (надалі - відповідач) позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Від представників сторін до суду надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

На підставі частини 3 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

В межах контракту від 20.05.13 р. № UА-ТТ-WR-1-2013 укладеному компанією ”CNH Іпtеrnаtional SA” (Lugano, Switzerland) з позивачем по справі, останній імпортував на митну територію України зернову жниварку.

З метою переміщення через митний кордон товару позивач подав 17.10.13 р. до відповідача митну декларацію № 504070000/2013/006587 щодо здійснення митного контролю та митного оформлення товару – зернова жниварка без транспортного візка 24 GHCP № 249996078 (одна штука, 7,3 метра) із заявленою митною вартістю.

17.10.13 р. відповідачем по справі було прийнято рішення № 504070000/2013/000015/1 про коригування митної вартості товарів, згідно якого митна вартість групи товарів № 1/1 була змінена в бік збільшення в наслідок застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, замість застосованого позивачем основного методу (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються).

На підставі зазначеного рішення про коригування митної вартості відповідачем позивачу була надана картка відмови від 17.10.13 р. № 504070000/2013/006587 в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Приймаючи оскаржене рішення та картку відмови відповідач виходив з такого.

Відповідно до статті 318 Митного кодексу України від 13.03.12 р. № 4495-VI (надалі - МК України) митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Основні засади визначення митної вартості товару врегульовані розділом III МК України.

Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення митної вартості.

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщується через державний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм МК України. Заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до пункту 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням частини десятої цієї статті.

Ціна, що фактично була сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійсненні покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов’язаних із продавцем осіб для виконання зобов’язань продавця.

Відповідач зазначив у запереченні, що митна вартість товару заявлена позивачем шляхом подання митних декларацій, була визначена за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортується (вартість операції).

Відповідно до статті 363 МК України під час здійснення митного контролю та митного оформлення митної декларації за допомогою програми ”Інспектор” використовується система управління ризиками.

Згідно статті 361 МК України управління ризиками це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань державної справи. Порядок здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізація заходів з управління ризиками в митній службі України затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.12 р. № 597.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що при занесені декларацій позивача до програми ”Інспектор” спрацював ризик відносно митної вартості товару, тобто, програма автоматично перевела декларацію до групи ризик та визначила обов’язковість додаткових заходів, які повинен здійснювати інспектор з метою забезпечення належного контролю митної вартості товару.

Форма контролю обирається програмою автоматично та є обов’язковою для виконання співробітником митного органу.

Виходячи з ціни товару, що була зазначена позивачем в митній декларації та наявною інформацією митного органу, що містилася в системі управління ризиками (вартість товару за аналогічний товар який ввозився на територію України була занижена підприємством в два рази) програма ”Інспектор” автоматично перевела декларацію позивача до групи ризик з одночасним визначенням здійсненням обов’язкових додаткових заходів. Обов’язковим додатковим заходом є, зокрема, пред’явлення митному органу податкових документів, що підтверджують митну вартість товару.

На підставі пункту З статті 53 МК України під час митного оформлення товару для прийняття рішення про визначення митної вартості митницею були витребувані додаткові документи:

- виписка з бухгалтерської документації щодо оплати складових митної вартості.

- висновки про вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару;

- каталоги, специфікації, прайс-листи тощо;

Позивачем було надано лише один з витребуваних додаткових документів, а саме виписку з бухгалтерської документації. Проаналізувавши наданий додатковий документ посадова особа митного органу прийшла до висновку, що він не є належним, оскільки не місять необхідних відомостей, а тому не може вважати таким, що підтверджує числові значення складових митної вартості товару.

Представник відповідача пояснив, що якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митна вартість товару визначається митним органом на підставі наявних відомостей згідно з законодавством.

Відповідач вважає, що перед тим, як перейти від основного до другорядних методів, виконав всі необхідні умови передбачені статтею 57 МК України, а саме, провів процедуру консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарів та методу визначення митної вартості товарів.

Після проведення такої консультацій відповідач застосував другорядний метод визначення митної вартості, оскільки не зміг визначити митну вартість товару шляхом застосування попереднього методу. Митна вартість за ціною договору щодо ідентичних товарів не могла бути визначена у зв’язку з відсутністю у митного органу цінової інформації по до вартості ідентичних товарів.

Тому, відповідно до статей 58, 59 МК України відповідач правомірно взяв за митну вартість прийняту митним органом вартість операцій з подібними товарами, які надходили в Україну і час експорту яких збігався з часом експорту оцінюваного товару або був максимально наближеним до нього. При цьому відповідача зазначає, що під подібними він розуміє товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються та вважаються комерційно взаємопов’язаними.

Тобто, відповідач діяв відповідно в межах повноважень наданих законодавством.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, пояснення представників сторін та інші матеріали, суд вважає позовні вимоги доведеними виходячи з наступного.

Статтею 49 МК України під митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України слід розуміти вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статтею 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту є метод за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну.

Частина 2 статті 53 МК України містить вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Судом встановлено, що застосовуючи основний метод (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, на виконання частини 2 статті 53 МК України та для підтвердження митної вартості товарів, позивач надав відповідачу наступні документи:

- митну декларацію від 17.10.13 р. № 504070000/2013/006587;

- декларацію митної вартості товарів від 17.10.13 р.;

- контракт поставки від 20.05.13 р. № UА-ТТ-WR-1-2013 укладений з компанією ”CNH Іпtеrnаtional SA” (Lugano, Switzerland), із змінами та доповненнями, на придбання товарів, згідно якому ціна за одиницю товару була зазначена в Специфікації до нього;

- специфікацію від 25.09.13 р. № 4 до контракту поставки від 20.05.13 р. № UА-ТТ-WR-1-2013 укладеному з компанією ”CNH Іпtеrnаtional SA” (Lugano, Switzerland);

- рахунок-фактуру від 30.09.13 р. № РТСІМН130403874 із зазначенням вартості товару;

- банківську гарантію від 30.05.13 р. № ЄРІ0492тк13;

- комерційну пропозицію компанії ”CNH Іпtеrnаtional SA” (Lugano, Switzerland) від 30.08.13 р., яка підтверджує діючу на момент придбання товару ціну;

- рішення від 11.10.13 р. № 1458-13 ТОВ ”Тестметрстандарт” про те, що сертифікація буде проведена після завершення митного оформлення товару з метою вільного обігу;

- контракт на перевезення товару від 24.07.13 р. № 39;

- товарно-транспортну накладну (СМR) від 10.10.13 р.;

- довідку перевізника F.Р.Н.U. ”Rasta” від 14.10.13 р.;

- довідку від 17.10.13 р. № 7/385 стосовно того, що експортований товар не страхувався.

Суд вважає, що надані позивачем документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 МК України щодо їх переліку, повноти та достовірності, тому, зазначені позивачем цифри під час декларування товару базувались на документально підтверджених даних. Під час вирішення спору представником відповідача не спростовано, що надані позивачем документи за своїм змістом суперечать один одному, що може свідчити про незмінність ваги та ціни товару протягом усього шляху слідування, а тому таких документів було цілком достатньо для визначення митної вартості товару саме за основним методом.

Судом встановлено, що відповідно із частиною 2 статті 53 МК України позивачем було надано митному органу вичерпний перелік документів, які підтверджували митну вартість товару, а відповідач в оскаржуваному рішенні не зазначив, які використані декларантом відомості не були підтверджені документально.

Частиною 6 статті 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. В порушення зазначеної норми відповідач у рішенні не навів жодних обґрунтованих підстав його прийняття.

Відповідно до частини З статті 53 МК України право на витребування від декларанта додаткових документів надається митному органу лише у разі, якщо надані останнім документи містять розбіжності або наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Відповідач в оскаржуваному рішенні не навів підстав для надання позивачем додаткових документів, а саме наявність в наданих документах розбіжностей, наявність ознак підробки, або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості в конкретних документах. Таким чином, відповідач не мав передбачених законом підстав права витребовувати у позивача додаткові документи.

Згідно пункту 5 частини 2 статті 53 МК України бухгалтерські документи надаються декларантом лише за їх наявності, а відповідно до пункту 3 частини 3 статті 52 МК України проведення цінової експертизи шляхом залучення експертів є виключно правом декларанта, а не його обов’язком.

Комерційна пропозиція продавця товару була надана відповідачу разом з іншими документами, що підтверджують заявлену позивачем митну вартість експортованого товару.

Крім того, судом встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач порушив порядок застосування другорядних методів визначення митної вартості товарів. Так, частиною 3 статті 57 МК України та частиною 3 статті 58 МК України передбачено, що кожний наступний метод може застосовуватись лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена митним органом шляхом застосування попереднього методу. Відповідачем не вказано в чому саме полягає неможливість визначення митної вартості експортованого позивачем товару за основним методом.

Крім того, суд вважає, що в порушення частини 4 статті 57 МК України перед застосуванням другорядних методів відповідачем не була проведена процедура консультацій з декларантом, що призвело до того, що при визначенні митної вартості оцінюваного товару із застосуванням методу за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, відповідач не зазначив в оскаржуваному рішенні докладної інформації та джерел, які використовував при її визначенні. Зокрема, не зазначив митну вартість якого товару він брав за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару, час експорту в Україну, виробника, маршрут транспортування товару, інші комерційні умови поставки тощо.

В силу частини 7 статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, митна вартість вважається визнаною автоматично, тому, коригування відповідачем митної вартості товарів здійснено незаконно.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ”Техноторг” – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 17.10.13 р. № 504070000/2013/000015/1, прийняте митним постом ”Костянтинівка” Миколаївської митниці Міндоходів.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17.10.13 р. № 504070000/2013/00047, прийняту митним постом ”Костянтинівка” Миколаївської митниці Міндоходів.

Стягнути з Миколаївської митниці Міндоходів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Техноторг” (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду 113, ЄДРПОУ 30976452) судовий збір в сумі 68,82 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О. Ф. Середа