Рішення № 38174354, 10.04.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/28425/13-ц Провадження № 22-ц/772/1150/2014Головуючий в суді першої інстанції:Вохмінова О. С.Категорія: 24 Доповідач: Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Зайцева А.Ю.,

суддів: Сала Т.Б., Голоти Л.О.,

при секретарі: Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницького національного медичного університету ім.. М.І. Пирогова про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Вінницького національного медичного університету ім.. М.І. Пирогова про зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 2006 році він вступив на навчання до Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова і з ним була укладена угода про підготовку лікаря. При укладенні угоди він мав на меті набути спеціальність «хірургія». Проте, після закінчення навчального закладу, його направили для працевлаштування за спеціальністю «загальна практика - сімейна медицина», хоча на момент укладення угоди обрання спеціальностей було вільним і направлення за спеціальністю «загальна практика - сімейна медицина» не існувало. Дана спеціальність не відповідає його вибору і схильності, а примушення до відпрацювання за даною спеціальністю суперечить загальній декларації з прав людини від 10.12.1948 року, тому він не прибув за направленням на працевлаштування. Відповідно до додатку № 4 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою КМУ № 992 від 22.08.1996 року, підставою для видачі довідки про надання можливості самостійного працевлаштування є заява випускника або відсутність можливості працевлаштування. 18.06.2013 року він відмовився їхати за направленням для працевлаштування і заявив про те, що бажає розірвати угоду про підготовку лікаря, запропонувавши відшкодувати вартість навчання, проте відповідач офіційної відповіді не надав. Відповідач не надав відповіді і на повторну заяву від 25.07.2013 року в якій позивач вдруге повідомив про відмову їхати на роботу за направленням, просив надати інформацію про розмір відшкодування за навчання та банківські реквізити для оплати, а також просив видати довідку про надання можливості самостійного працевлаштування (форма № 3).

Вважає, що його права порушені, а тому просив зобов`язати Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова видати довідку про надання можливості самостійного працевлаштування (форма № 3), передбачену Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою КМУ № 992 від 22.08.1996 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що в 2006 році між Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова та студентом ОСОБА_2 була укладена угода про підготовку лікаря № 92, відповідно до якої Вінницький національний медичний університет зобов`язався забезпечити якісну теоретичну та практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця; після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації забезпечити місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де студент зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років. ОСОБА_2 зобов`язався оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою фахівця; прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше 3 років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку.

25.06.2013 року позивач закінчив Вінницький національний медичний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікаря, про що виданий диплом спеціаліста НОМЕР_1.

Судом першої інстанції також встановлено, що спеціалізація «хірургія» при укладенні угоди та в дипломі не визначалась.

08.02.2013 року ОСОБА_2 видане посвідчення № 92 про направлення для роботи на посаді лікаря загальної практики-сімейний лікар до Красноколядинської СЛА Талалаївського району УОЗ Чернігівської ОДА з 01.08.2013 року, проте останній від пропозиції відмовився і за місцем роботи не прибув. Зобов`язався відшкодувати вартість навчання до державного бюджету.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову суд першої інстанції виходив лише з того, що ОСОБА_2, отримавши освіту за рахунок державного бюджету, зобов'язаний відпрацювати не менше трьох років, що передбачено укладеною між сторонами угодою та нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини.

В той же час, суд першої інстанції залишив поза увагою, що чинне законодавство, а також зобов'язання взяті на себе сторонами згідно укладеної угоди про підготовку лікаря, не містять такого правового наслідку не виконання обов'язку по відпрацюванню за направленням не менше трьох років, як позбавлення можливості в подальшому взагалі працювати за фахом.

Так, відповідно до ст. 52 Закону України "Про освіту", на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року N 77 "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів", в редакції Указу Президента України від 16 травня 1996 року N 342, та ст. 197 Кодексу законів про працю України було розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року N 992.

Пунктом 4 вищевказаного Порядку визначено, що керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду.

Відповідно до п. 8 Порядку випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років.

У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (п. 14 Порядку).

Угодою про підготовку лікаря, укладеною між ОСОБА_2 та Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова також передбачено обов'язок відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку у разі відмови їхати за призначенням.

Таким чином, єдиним законним наслідком порушення обов'язку відпрацювати за направленням є відшкодування до державного бюджету вартості навчання.

Отримана ОСОБА_2 фахова освіта та здобута кваліфікація надає йому можливість працювати за спеціальністю. Такого права ОСОБА_2 не може бути позбавлений у разі відмови відпрацювати за направленням.

Відмова у видачі довідки про надання можливості самостійного працевлаштування позбавляє позивача можливості працевлаштуватись та працювати за спеціальністю.

З аналізу нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини колегія суддів дійшла висновку, що обов'язок студента відпрацювати за направленням не менше трьох років нерозривно пов'язаний з обов'язком держави безкоштовно надати відповідну освіту.

Студенти, які оплатили своє навчання самостійно не є зобов'язальними, щодо примусового відпрацювання і вільні у виборі місця роботи.

Враховуючи наведене та положення чинних нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що студент, який навчався за державним замовленням не може бути позбавлений права працювати за фахом у разі відмови відпрацювати три роки за направленням, а в такому разі лише зобов'язаний відшкодувати до державного бюджету вартість навчання.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_2 відмовляючись відпрацювати за направленням запропонував відшкодувати вартість навчання. Не врахував суд і того факту, що університетом пред'явлено до суду відповідний позов про стягнення з ОСОБА_2 вартості навчання.

Ні Закон України "Про освіту", ні Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року N 992, ні інші нормативні акти не містять положень про неможливість в подальшому працювати за фахом особі, яка відмовилась відпрацювати за направленням. Не містять вказані нормативні акти і обмежень у видачі довідки про надання можливості самостійного працевлаштування.

В той же час додаток № 4 до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням передбачає форму № 3, а саме форму довідки про надання можливості самостійного працевлаштування, з якої вбачається, що довідка видається в тому числі на підставі заяви випускника.

Доводи представника відповідача, з якими погодився суд першої інстанції обґрунтовуючи відмову у позові, в частині неможливості виконання рішення суду не заслуговують на увагу, оскільки комісія закладу освіти не має статусу юридичної особи, а тому не може бути стороною по справі, в зв'язку з чим належним відповідачем на якого зокрема можуть бути покладені певні обов'язки, є лише заклад освіти, а не комісія при ньому.

Відповідно до ч.1 п.п. 1, 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновків, що суд першої інстанції не вірно визначився з характером спірних правовідносин та не правильно застосував норми матеріального права, які їх регулюють, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

Приймаючи рішення колегія суддів також враховує, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.03.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова кошти в сумі 81068,51 гривень в рахунок відшкодування витрат на навчання.

Враховуючи це, колегія суддів вважає, що не може мати одночасне місце і відшкодування вартості навчання і позбавлення права на самостійне працевлаштування, тобто рішення суду про відшкодування вартості навчання та рішення суду про відмову у видачі довідки на самостійне працевлаштування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницького національного медичного університету ім.. М.І. Пирогова про зобов'язання вчинити дії - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зобов'язати Вінницький національний медичний університет ім.. М.І. Пирогова видати ОСОБА_2 довідку про надання можливості самостійного працевлаштування (форма № 3), передбачену «Порядком працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22.08.1996 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: А.Ю. Зайцев

Судді: Л.О. Голота

Т.Б. Сало