Постанова № 38173515, 08.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2014 р. Справа№ 911/4089/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 02.06.2010 року;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Українського Державного підприємства "Укрінтеравтосервіс"

на рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 року

у справі № 911/4089/13 (головуючий суддя - Бабкіна В.М., судді: Горбасенко П.В., Рябцева О.О.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Українського Державного підприємства "Укрінтеравтосервіс"

третя особа Волинська філія Українського Державного підприємства "Укрінтеравтосервіс"

про стягнення 75 865, 13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Українського Державного підприємства "Укрінтеравтосервіс" про стягнення 100 477, 45 грн.

В ході розгляду справи позивач подав клопотання про зменшення ціни позову, відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача 75 865, 13 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення 24.06.2010 р. з Волинською філією УДП "Укрінтеравтосервіс" ("Укрінтеравтосервіс-Волинь") договору безпроцентної цільової позики, згідно якого позивач зобов'язувався передати Волинській філії УДП "Укрінтеравтосервіс" грошові кошти у сумі 60000,00 грн. в якості позики, а остання - прийняти та повернути їх в обумовлений договором строк.

Позивач надав Волинській філії відповідача позику, яку останнім не було повернуто, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з УДП "Укрінтеравтосервіс" 60 000,00 грн. боргу, 26 561, 91 грн. пені, 5 444, 38 грн. 3% річних, 8 471, 16 грн. інфляційних втрат, а також 2 012,61 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.01.2014 року у справі № 911/4089/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Українського Державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 60 000, 00 грн. основного боргу, 4 980, 82 грн. 3% річних, 3 720, 00 грн. інфляційних втрат, 1 558, 02 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повинен був брати до уваги акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2011 року, оскільки він був підписаний особою без необхідних на те повноважень. У зв'язку із цим, строк позовної давності сплив 27.09.2013 року, а не 31.12.2014 року.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Українського Державного підприємства "Укрінтеравтосервіс" по справі № 911/4089/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2014 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 911/4089/13 колегію суддів у складі Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2014 року справу № 911/4089/13 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. та призначено до розгляду на 25.03.2014 року.

У судове засідання 25.03.2014 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судове засідання 25.03.2014 року не з'явився, однак через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 25.03.2014 року не заперечував проти відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року відкладено розгляд справи до 08.04.2014 року.

Представник позивача у судовому засіданні 08.04.2014 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання 08.04.2014 року не з'явився, однак через загальний відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із виявленням додаткової інформації, яка має істотне значення для вирішення спору.

Беручи до уваги, що відповідач у попередньому засіданні вже заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено колегією суддів, зважаючи, що строк розгляду справи обмежений та враховуючи, що відповідач жодним чином не обґрунтував неможливість бути присутнім у судовому засіданні, колегія суддів відхилила клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 24.06.2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі - позикодавець) та Волинською філією Українського державного підприємства "Укрінтеравтосервіс" (надалі - позичальник) в особі директора філії Касьяна Миколи Васильовича було укладено договір безпроцентної цільової позики, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти, а позичальник зобов'язується використати таку позику за цільовим призначенням і повернути її позикодавцеві в порядку та строк, визначені договором.

Згідно з п. 2.1 договору цільовим призначенням позики за цим договором є поповнення обігових коштів.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір позики становить 60 000,00 грн.

Позика за цим договором надається на строк 90 днів (п. 4.1 договору).

У відповідності до п. 5.1 договору після закінчення строку, вказаного в п. 4.1 договору, позичальник зобов'язується протягом 3 днів повернути позику позикодавцеві.

На виконання умов договору безпроцентної цільової позики від 24.06.2010 року ФОП ОСОБА_3 перерахував на рахунок Волинської філії УДП "Укрінтеравтосервіс" 60 000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 24.06.2010 року.

Беручи до уваги вищевикладені умови договору позичальник повинен був повернути позику у строк до 26.09.2010 року.

Проте, Волинська філія УДП "Укрінтеравтосервіс" у встановлений договором строк не повернула позикодавцю отриману позику у сумі 60 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до приписів ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що суд повинен визнати вказаний договір від 24.06.2010 року недійсним, посилаючись на те, що договір був підписаний керівником третьої особи з перевищенням наданих йому Положенням про філію та генеральною довіреністю повноважень.

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Крім того, керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Згідно з п. 4 ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Відповідно до пункту 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

З матеріалів справи вбачається, установчим документом відповідача на момент укладення договору є статут Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс", затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.06.2008 року № 656, відповідно до п. 7.3 якого без довіреності від імені відповідача може діяти та представляти його інтереси в усіх установах та організаціях лише генеральний директор.

Статутом УДП "Укрінтеравтосервіс" також передбачено, що підприємство має право створювати, зокрема, філії, які не мають статусу юридичної особи, діють на підставі Положення, затвердженого генеральним директором підприємства, мають поточний рахунок, окремий баланс, а також печатку і штамп зі своїм найменуванням (пп. 6.1.5 Статуту).

Відповідно до пункту 6.6 Положення про філію Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс", затвердженого генеральним директором УДП "Укрінтеравтосервіс" 05.08.1997 р., директор філії, зокрема, готує угоди, а також інші документи від імені підприємства по основних видах діяльності, з подальшим підписанням їх генеральним директором на суму, яка перевищує в гривневому еквіваленті 2,5 тисячі доларів США.

Крім того, згідно генерального доручення від 26.01.2010 року № 1/02-04-38, виданого генеральним директором УДП "Укрінтеравтосервіс" директору філії "Укрінтеравтосервіс-Волинь", на підставі якого останнім було укладено договір, Касьяна Миколу Васильовича було уповноважено представляти всі права та законні інтереси, зокрема, для забезпечення ефективного ведення господарської діяльності філії від імені підприємства та на умовах, передбачених Положенням про філію.

Таким чином, надані керівникові Волинської філії зазначеним генеральним дорученням повноваження обмежуються Положенням про філію.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що беручи до уваги, що згідно із п. 6.6 Положення про філію Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" директор філії підписує угоди, що не перевищують в гривневому еквіваленті 2,5 тисячі доларів США, то укладаючи договір безпроцентної цільової позики від 24.06.2010 року Касьян М.В. перевищив надані йому повноваження.

Водночас, згідно із ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Укладений між позивачем та третьою особою договір безпроцентної цільової позики був прийнятий сторонами до виконання, а саме - кошти у розмірі 60000,00 грн. були перераховані на рахунок третьої особи і знаходяться у розпорядженні філії відповідача по даний час, що свідчить про схвалення договору Українським державним підприємством "Укрінтеравтосервіс" шляхом здійснення конклюдентних дій у вигляді отримання (прийняття) вказаних коштів.

Про факт наступного схвалення договору безпроцентної цільової позики від 24.06.2010 року свідчить також акт звірки взаєморозрахунків, підписаний ФОП ОСОБА_3 та посадовою особою Волинської філії УДП "Укрінтеравтосервіс" станом на 31 грудня 2011 року, відповідно до якого залишок заборгованості ВФ "Укрінтеравтосервіс" перед ФОП ОСОБА_3 за договором безпроцентної цільової позики від 24.06.2010 р. складає 60000,00 грн. Зазначений акт звірки був підписаний посадовою особою Волинської філії відповідача та скріплений печаткою підприємства.

До того ж, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону).

Згідно з п. 8.1 Положення про філію УДП "Укрінтеравтосервіс" облік і звітність у філії здійснюється згідно з чинним законодавством України та правилами, встановленими на підприємстві.

Пунктами 8.2, 8.3 та 8.4 Положення передбачено, що філія в поставлені строки подає підприємству квартальну звітність, річну звітність результатів своєї фінансово-господарської діяльності за звітний період, а контроль фінансово-господарської та комерційної діяльності філії здійснюється підприємством.

Таким чином, керівник Волинської філії, уклавши з позивачем договір безпроцентної цільової позики, мав в обов'язковому порядку включити його до фінансового звіту діяльності філії за І півріччя 2010 року та подати на розгляд генеральному директору Українського державного підприємства "Укрінтеравтосервіс". Зокрема, Волинська філія зобов'язана була включити до свого пасиву цільову фінансову короткострокову позику та віднести її до інших поточних зобов'язань.

З матеріалів справи, а саме фінансової звітності третьої особи за І півріччя 2010 року вбачається наявність у балансі філії (розділ IV) інших поточних зобов'язань, яка свідчить про те, що філія станом на 01.07.2010 року має у своєму розпорядженні фінансові допомоги, позики, короткострокові кредити.

Отже, приймаючи фінансову звітність філії, генеральний директор та головний бухгалтер УДП "Укрінтеравтосервіс" вдалися до вчинення конклюдентних дій щодо схвалення договору безпроцентної цільової позики, які знайшли своє відображення у підписанні фінансових документів підприємства, включаючи Волинську філію.

Щодо посилань відповідача на те, що договір про надання позики укладений з порушенням законодавства, з метою, що суперечить інтересам держави, та внаслідок зловмисної домовленості позивача і керівника третьої особи, і, відповідно, має бути визнаний судом недійсним, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із п. 1 ч. 1 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Як зазначалося вище, згідно п. 2.1 договору, цільовим призначенням позики за договором є поповнення обігових коштів.

Відповідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Так, відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу того, кошти отриманні на підставі договору безпроцентної цільової позики від 24.06.2010 року, були використанні не на поповнення обігових коштів.

Також, відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності щодо вимог позивача.

Так, відповідач зазначає, що перебіг позовної давності розпочався 23.09.2010 року. Оскільки позовна давність у даному випадку, згідно статті 257 ЦК України, є загальною, тривалістю у три роки, то останньою датою, коли позивач мав право звернутись до суду щодо розгляду своїх вимог, є 23.09.2013 року. Враховуючи те, що до суду позивач звернувся лише у жовтні 2013 року, а позовна давність не була змінена за згодою сторін, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Всупереч твердженню відповідача, у даному випадку перебіг позовної давності розпочинається 27.09.2010 року, оскільки, як було встановлено раніше, позикодавець зобов'язаний був повернути позичальнику кошти 26.09.2010 року.

Відповідно, загальний трирічний строк позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом сплив 27.09.2013 року.

Однак, статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності (пп. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Колегією суддів встановлено, що внаслідок підписання між позивачем та третьою особою акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2011 р., який з боку третьої особи підписаний керівником та посвідчений печаткою підприємства, відбулося переривання перебігу позовної давності, і перебіг строку позовної давності розпочався заново зі строком спливу - 31.12.2014 року.

Посилання відповідача на те, що даний акт звірки є не належним доказом переривання строку позовної давності, є безпідставним, оскільки підписуючи його, директор Волинської філії діяв в межах повноважень, а саме п. 6.4 Положення про філію на директора філії покладені обов'язки щодо подання в намічені строки фінансово-господарської та бухгалтерської звітності.

Таким чином, на момент звернення підприємця до суду з даним позовом встановлений приписами чинного законодавства трирічний строк позовної давності не сплив, і відтак позивачем вказаний строк позовної давності не пропущений.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 60 000, 00 грн.

Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2 393, 42 грн. пені за період з 02.07.2013 року по 22.10.2013 року, 5 000, 55 грн. 3% річних, а також 8 471, 16 грн. інфляційних втрат за період з 22.09.2010 року по 02.07.2013 року.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пп. 6.1.2 п. 6.1 договору, при невиконанні чи неналежному виконанні умов цього договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,05% за кожний день прострочення від неоплаченої суми, або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 2 393,42 грн. за період з 10.06.2013 року до 13.08.2013 року на суму 60000,00 грн.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалося вище, відповідно до п.п. 4.1 та 5.1 договору позикодавець зобов'язаний був повернути позичальнику позику 26.09.2010 р. (позику було надано строком на 90 днів + 3 дні на повернення). Таким чином, прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позики позивачу за договором від 24.06.2010 року починається з 27.09.2010 року.

Беручи до уваги викладене, пеня у даному випадку має бути нарахована за період з 27.09.2010 року до 27.03.2011 року.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем пеня нараховується, починаючи з 10.06.2013 р.

Враховуючи, що пеня позивачем нарахована за період з 10.06.2013 року до 13.08.2013 року, тобто після закінчення шестимісячного терміну від дня, коли зобов'язання за договором мало бути виконано, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні вимог в частині стягнення пені.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та збитків від інфляції, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції частково у сумі 4 980, 82 грн. та 3 720, 00 грн. відповідно.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 року у справі № 911/4089/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського Державного підприємства "Укрінтеравтосервіс" на рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 року у справі № 911/4089/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 911/4089/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко