Ухвала суду № 38167709, 08.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 р. № 876/2572/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року про передачу справи до іншого адміністративного суду у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Головного управління юстиції у Львівській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та скасування постанови, -

встановив:

26.11.2010 позивач - ГУ ПФУ у Львівській області звернувся в суд із адміністративним позовом в якому просить визнати протиправними дії державного виконавця, начальника ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області, заступника директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції та скасувати постанову від 21.07.2010 ВП № 19328186 про накладення штрафу в сумі 680 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 справу передано за підсудністю до Галицького районного суду м. Львова.

Із цієї ухвалою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо підсудності цієї справи, а тому просить її скасувати і направити справу на продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково у цій справі застосував п. 5 ч. 1 ст. 18 та ч. 6 ст. 181 КАС України, оскільки ці положення стосуються оскарження рішень, дій та бездіяльності, які вчиненні безпосередньо на виконання судового рішення у справах, що визначені п.п. 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС України. Проте, винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, не можна вважати дією, яка вчиняється саме на виконання судового рішення згідно виконавчого документа.

Відповідачі своїх представників у судове засідання не направили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується наявними у справі повідомлення про вручення повісток.

Представник позивача (апелянта) подав до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд проведено у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку належить задовольнити.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 18, ч. 6 ст. 181 КАС України ця справа підсудна місцевому загальному суду як адміністративному, а тому її слід передати на розгляд до Галицького районного суду м. Львова згідно п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Згідно пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

У пункті 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 03.12.2010 року № 3 в редакції Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 року № 5 визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.

З аналізу статті статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що постанови державного виконавця про накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та не є рішенням суду, у справах передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС України, а є самостійним рішенням державного виконавця.

Отже, накладення штрафу не можна вважати дією, що вчиняється саме на виконання судового рішення згідно виконавчого документа, а положення пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, які прийняті безпосередньо на виконання рішень судів, що не дає підстав для їх застосування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Таким чином, під час визначення предметної підсудності цієї справи, слід керуватися положеннями п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України, з огляду на які, такі справи підсудні окружним адміністративним судам, а не місцевим загальним судам як адміністративним.

З огляду на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з помилковим застосуванням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо предметної підсудності справи, у відповідності до ст. 204 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування і направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 204, 205, 206, 211, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - задовольнити повністю.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року про передачу справи до іншого адміністративного суду у справі № 2а-11094/10/1370 - скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін