Постанова № 38165871, 10.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 р. Справа № 643/21225/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Зарицької Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 28.02.2014р. по справі № 643/21225/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова

про визнання певного факту, визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми пенсії та застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Московського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якому з урахуванням уточнення та доповнення позовних вимог, прийнятих судом, просила визнати дії відповідача незаконними, накласти штраф на керівника Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 267 КАС України; стягнути на користь позивача половину суми штрафу у відповідності до ч. 4 ст. 267 КАС України, стягнути на користь позивача суму пенсії у розмірі 4716,71 грн.; вказану суму пенсії про індексувати у відповідності до ч. 2 ст. 46 Зкону країни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; визнати в Україні наявність факту дискримінації і геноциду цілого покоління народів України, які мають статус «Дитина війни»; зобов'язати відповідача зупинити підступи геноциду «Дітей війни» шляхом виконання Закону України «Про захист дітей війни» про нарахування і виплатах боргу по пенсії з 23.07.2011 року у відповідності до ст.. 6 Закону України «Про захист дітей війни» з підвищенням пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у озмірі, встановленому ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» безстроково.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 28.02.2014р. по справі № 643/21225/13-а позов залишено без задоволення.

Позивач не погодилась з судовим рішенням, та подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Московського районного суду м. Харкова від 28.02.2014р. та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в ній.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про вручення судової повістки.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, явка якого не визнана обов'язковою, та який сповіщений про розгляд справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивачем фактично оскаржується бездіяльність відповідача з приводу невиконання раніше ухвалених судових рішень за позовами ОСОБА_1 до УПФУ в Московському районі м. Харкова про зобов'язання здійснити перерахунок та провести відповідні виплати до пенсії як дитині війни, за різні періоди.

Так, з матеріалів справи слідує, що на примусовому виконанні Московського ВДВС ХМУЮ знаходяться виконавчі документи: № 2а-8231/10 від 17.01.11 р., 2а-1679/10 від 18.07.11 р. та № 2а-12577/11 від 22.10.12 р., видані на виконання постанов Московського районного суду м. Харкова від 24.12.2010 року, 05.02.2010 року та 19.10.2012 року відповідно.

Зазначеними судовими рішеннями УПФУ в Московському районі м. Харкова було зобов'язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за періоди: з 01.01.09 р. по 24.12.10 р. (згідно постанови Московського районного суду м. Харкова від 24.12.2010 року по справі № 2а-8231/10), з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року (згідно постанови Московського районного суду м. Харкова від 05.02.2010 року по справі № 2а-1679/10) та з 30.12.2010 року по 22.07.2011 року включно (згідно постанови Московського районного суду м. Харкова від19.10.2012 року по справі № 2а-12577/11), за відрахуванням фактично виплачених сум за вказані періоди (а.с.11-13).

Колегія суддів з приводу заявлених вимог, з урахуванням доповнень до позову, ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 23.07.2011 року та у подальшому безстроково, зазначає наступне.

З доповненнями до позовних вимог ОСОБА_1 звернулась до суду 28.02.2014 року (а.с. 116-117) за період з 23.07.2011 року та безстроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за період з 23.07.2011 року по 21.08.2013 року.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З матеріалів справи таких підстав не вбачається. Доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду з позовом позивачем не надано.

Виходячи із зазначених обставин справи, колегія суддів, вважає, що судом при ухваленні рішення в цій частині було порушено приписи ст.ст.99, 100 КАС України, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позову.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що через порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 23.07.2011 року по 21.08.2013 року - підлягає скасуванню, з залишенням цієї частини позовної заяви без розгляду.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 21.08.2013 року по 28.02.2014 року (день ухвалення судом першої інстанції постанови), колегія судів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб із статусом дитина війни, на неї розповсюджуються пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та вона має право на отримання державної соціальної підтримки.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

На підставі ст. 6 названого Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року) дітям війни пенсія або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Разом з цим, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 5 та 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 встановлено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік», установлено, норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наяного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Відповідно п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» дітям війни з 01 січня 2012 року підвищення до пенсії встановлено у розмірі 7% прожиткового мінімуму.

З огляду на викладене, відповідач у 2013 році правомірно нараховує та виплачує підвищення до пенсії позивачу у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».

Окремо колегія суддів відзначає, що згідно ст. 3 Бюджетного Кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто положення п.4 Прикінцевих положень ЗУ «Про Державний бюджет України на 2013 рік» діяли протягом бюджетного року та закінчилися 31.12.2013 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не встановлено обмеження щодо виплат підвищення до пенсії «дітям війни», не внесено змін до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», тому з 01.01.2014 року діють положення ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині позовних вимог про про зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, позов ОСОБА_1 в цій частині - задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 за період з 28.02.2014 року та безстроково, тобто на майбутнє, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 2 КАС України визначено завданням адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У контексті з положеннями частини 1 статті 6 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 28.02.2014 року та безстроково, тобто на майбутнє задоволенню не підлягають, у зв'язку з тим, що судом не можуть бути задоволені вимоги про права, які не були порушені.

Щодо позовних вимог про накладення штрафу на керівника Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 267 КАС України та стягнення на користь позивача половини суми штрафу у відповідності до ч. 4 ст. 267 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом в порядку ст. 267 КАС України, свої вимоги обґрунтовувала тим, що судові рішення, які набрали законної сили, на даний час не виконані, у зв'язку з чим на підставі ч.ч. 2, 4 ст. 267 КАС України на керівника суб'єкта владних повноважень, повинен бути накладений штраф, а половина суми штрафу - стягненню на користь позивача.

Отже, позивач, звернувся із заявою в порядку судового контролю за виконанням постанови Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що КАС України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців. Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 181 КАС. Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст. 267 КАС, зокрема до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб'єктом владних повноважень -відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Також колегія суддів зазначає, що особа, яка бере участь у справі, може звернутися до суду із заявою про вирішення питання щодо судового контролю за виконанням судового рішення в будь-який час після проголошення постанови. Така заява (клопотання) передається судді, який розглядав справу і розглядається в межах того самого провадження. Нова адміністративна справа не оформлюється.

Отже, зазначені заяви не є позовними заявами, і розглядаються в межах того самого провадження.

Також колегія суддів відмічає, що заходи передбачені ч. 2, 4 ст. 267 КАС України вживаються судом за наявності зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 267 КАС України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині накладення штрафу на керівника Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 267 КАС України та стягнення на користь позивача половини суми штрафу у відповідності до ч. 4 ст. 267 КАС України не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача незаконними, стягнення на користь позивача суми пенсії у розмірі 4716,71 грн. та індексації у відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказаної суми, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що на примусовому виконанні Московського ВДВС ХМУЮ знаходяться виконавчі документи: № 2а-8231/10 від 17.01.11 р., 2а-1679/10 від 18.07.11 р. та № 2а-12577/11 від 22.10.12 р., видані на виконання постанов Московського районного суду м. Харкова від 24.12.2010 року, 05.02.2010 року та 19.10.2012 року відповідно.

Зазначеними судовими рішеннями УПФУ в Московському районі м. Харкова було зобов'язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за періоди: з 01.01.09 р. по 24.12.10 р. (згідно постанови Московського районного суду м. Харкова від 24.12.2010 року по справі № 2а-8231/10), з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року (згідно постанови Московського районного суду м. Харкова від 05.02.2010 року по справі № 2а-1679/10) та з 30.12.2010 року по 22.07.2011 року включно (згідно постанови Московського районного суду м. Харкова від19.10.2012 року по справі № 2а-12577/11), за відрахуванням фактично виплачених сум за вказані періоди (а.с.11-13).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується відповідачем у справі, і вказано у письмових запереченнях відповідача, поданих 28.02.2014 року (а.с. 119), що виплати доплат позивачу за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2010 року в розмірі 1308, 82 грн. нараховано, але не виплачено позивачу та виплати доплати згідно постанови у справі № 2а-12577/11 від 19.10.2012 року нараховані в межах суми стягнення за один місяць, та, відповідно не виплачені.

Виконання судового рішення за період з 01.01.2009 року по 24.12.2010 року у розмірі 2370,21 грн. відповідачем підтверджується листом за вих. № 13062-02/1/30 від 10.06.2011 року, відповідно до якого (а.с. 85), даними Розпорядження УПФУ у Московському районі м. Харкова від 31.01.2012 року та від 20.04.2012 р. (а.с. 107-110).

При цьому, відповідач посилається на неможливість виконання судових рішень у зв'язку з відсутністю фінансування.

Статтею 1 Закону України « Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів ( посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб), які проводилися на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно - правовими актами прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконання ( далі рішення).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган, державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Відсутність у державному бюджеті коштів не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання зазначеної виплати, яка прямо непередбачена законом і за рішенням суду.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину неможливості виплатити кошти за рішенням суду, колегією суддів не приймається до уваги.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Також, в своєму рішенні "Кечко проти України" Суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні "Войтенко проти України" Суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана. Суд допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

Беручи до уваги вищенаведену судову практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не звільняє боржника від виконання рішення суду та не є належною підставою для повернення виконавчого документу без його виконання з цих підстав.

Таким чином, дії, пов'язані з невиконанням судових рішень, які набули законної сили є протиправними.

Проте, позовні вимоги в частині стягнення суми пенсії у розмірі 4716,71 грн. підлягають частковому задоволенню, виходячи з того, що суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснюються ним у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством.

Отже, належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплатити суми доплати до пенсії за судовими рішеннями, які набули законної сили.

Щодо проведення індексації у відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказаної суми, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Разом із тим, спір у справі виник саме щодо нарахування підвищення до пенсії, тому положення ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних відносин не застосовуються.

Щодо позовних про визнання в Україні наявності факту дискримінації і геноциду цілого покоління народів України, які мають статус «Дитина війни»; зобов'язання відповідача зупинити підступи геноциду «Дітей війни» шляхом виконання Закону України «Про захист дітей війни» про нарахування і виплатах боргу по пенсії з 23.07.2011 року у відповідності до ст. 6 Закону України «Про захист дітей війни» з підвищенням пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» безстроково, колегія суддів зазначає.

Частиною другою ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86 КАС України).

Дослідивши обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегією суддів не встановлено обставин, які свідчили б про порушення відповідачем суб'єктивних прав позивача щодо заявлених поовних вимог про встановлення факту дискримінації і геноциду цілого покоління народів України, які мають статус «Дитина війни» та зобов'язання відповідача зупинити підступи геноциду «Дітей війни».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова - скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 28.02.2014р. по справі № 643/21225/13-а - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату доплати до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 23.07.2011 року по 21.08.2013 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова в цій частині - залишити без розгляду.

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 28.02.2014р. по справі № 643/21225/13-а - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року та про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова незаконними, стягнення на користь позивача суми пенсії у розмірі 4716,71 грн. та індексації у відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказаної суми.

Прийняти в цій частині нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиконання судових рішень, які набули законної сили - неправомірними.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова здійснити нарахування та виплатити суми доплати до пенсії ОСОБА_1 за постановою Московського районного суду м. Харкова від 05.02.2010 року по справі № 2а-1679/10) постановою Московського районного суду м. Харкова від19.10.2012 року по справі № 2а-12577/11).

В іншій частині постанову Московського районного суду м. Харкова від 28.02.2014р. по справі № 643/21225/13-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Тацій Л.В.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Філатов Ю.М. Повний текст постанови виготовлений 11.04.2014 р.