Рішення № 38161139, 07.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/4456/13-ц 07.04.2014 07.04.2014 07.04.2014

Провадження №22-ц/784/361/14 Головуючий у першій інстанції - Ротар М.М.

Категорія 37 Доповідач апеляційної інстанції - Крамаренко Т.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Буренкової К.О., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання: Орельською Н.М.,

за участю: відповідачки - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 грудня 2013 року по справі за позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка дії в інтересах неповнолітнього - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

про

визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності в порядку спадкування, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка дії в інтересах неповнолітнього - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності в порядку спадкування.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер її чоловік - ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті її чоловіка є вона, яка прийняла спадщину, оскільки постійно проживала з померлим на день його смерті. Також спадщину прийняв син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Іншими спадкоємцями першої черги за законом є мати померлого - ОСОБА_3 та неповнолітня дитина - син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

При звернені до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, їй було відмолено оскільки вона не була зареєстрована за місцем постійного проживання спадкодавця, а також пропустила строк для прийняття спадщини.

19 вересня 2012 року нотаріусом були видані свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцям ОСОБА_3 та сину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 кожному по 1/12 частині спірного будинку.

Посилаючись на викладене та на те, що свідоцтва про право на спадщину видані без врахування її частки у спадковому майні, та на те, що вона має право на спадкування частини будинку після смерті чоловіка, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/16 частину вказаного будинку та визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані 19 вересня 2012 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_9

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 11 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає часткову задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 року (а.с.4).

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді ? частини житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 4 листопада 1995 року (а.с.71-72).

З копії спадкової справи № 26/2012, заведеної після смерті ОСОБА_7 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернулися мати померлого - ОСОБА_3 та ОСОБА_5, яка діє від імені та в інтересах свого малолітнього сина - ОСОБА_10, який є сином померлого. В заявах зазначали, що крім них спадкоємцями є малолітній син померлого - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року та дружина спадкодавця, якій відомо про відкриття спадщини.

19 вересня 2012 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області були видані свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_9 по 1/12 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від ? частки вказаного будинку (а.с.46-83).

ОСОБА_4 є дружиною померлого ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб та згідно зі ст. 1261 ЦК України є спадкоємицею першої черги (а.с.3).

Крім того, у померлого ОСОБА_7 та позивачки був малолітній син ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Відповідно до ст. 1268 ЦК України малолітній на момент відкриття спадщини вважався таким, що прийняв спадщину та йому належала 1/12 частка спадкового майна, свідоцтво на яку ще не видане, що підтверджується спадковою справою (а.с.34-35).

Згідно роз'яснень приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_11 від 1 червня 2012 року щодо видачі свідоцтва про право на спадщину позивачки після смерті її чоловіка - ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року, видати свідоцтво не можливо, оскільки не підтверджено доказами, що на час відкриття спадщини позивачка постійно проживала із спадкодавцем, а також пропустила встановлений законом строк для звернення із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини (а.с.7-8).

В позовній заяві, позивачка як на підставу своїх вимог посилається на прийняття нею спадщини після смерті чоловіка, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, що підтверджується довідкою вуличного комітету, а також іншими доказами.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В роз'ясненнях, що містяться в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 (надалі - Постанова) передбачено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що факт сумісного проживання позивачки зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджений належними доказами, крім того, не підтверджено порушення права на спадщину позивачки в зв'язку з видачею свідоцтв про право на спадщину відповідачам та невірно обраний спосіб для захисту прав у суді, а також відсутності постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися в повній мірі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається із змісту позовної заяви, ОСОБА_4, хоча і посилалася на обставини, які підтверджують факт її постійного проживання разом із спадкодавцем в будинку АДРЕСА_1, однак вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини позивачка не заявляла, а суд в порушення ст. 10 ЦПК України не роз'яснив її права та не попередив про наслідки.

Таким чином, оцінка судом доказів щодо постійного місця проживання позивачки зі спадкодавцем на час відкриття спадщини виходіть за межі ст. 11 ЦПК України.

Також, суд помилково вважав, що невірно обраний спосіб захисту, так як позивачка має право на визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Оскільки встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відповідно до ст. 16 ЦК України є окремими самостійними вимогами і позивачка вправі самостійно обирати спосіб захисту.

Таким чином, рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини висновків суду щодо ненадання доказів позивачкою стосовно факту сумісного проживання позивачки із спадкодавцем на час відкриття спадщини та про невірно обраний спосіб захисту порушених прав.

Висновок суду про відмову у задоволенні вимог про визнання права власності у зв'язку з відсутністю саме постанови нотаріуса по відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину колегія суддів вважає вірним.

Відповідно до п. 23 Постанови, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, винесення нотаріусом лише постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину свідчить про наявність спору про право, що дозволяє особі звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Роз'яснення викладені приватним нотаріусом в листі щодо видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4, не є належним доказом відсутності умов одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину.

Інші доводи апеляційної скарги не спростують висновків суду та не дають підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 грудня 2012 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини висновки суду щодо ненадання доказів позивачкою стосовно факту сумісного проживання позивачки із спадкодавцем на час відкриття спадщини та про невірно обраний спосіб захисту порушених прав.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: