Ухвала суду № 38159055, 17.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2014 р. м. Київ К/9991/9159/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області

на постанову Господарського суду Херсонської області від 28.02.2008

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010

у справі № 9/33-АП-08 (22а-5860/2008)

за позовом Дочірнього підприємства «Вендельн Україна»

до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області

про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Херсонської області від 28.02.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010, позов задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області від 19.12.2007 № 0000372302/0 та № 0000362302/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 79379, 44 грн. та у сумі 110594, 93 грн. відповідно.

ДПІ у Білозерському районі Херсонської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги посиланням на п.п. 7.4.1 п. 7.4 та п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для зменшення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями від 19.12.2007 № 0000372302/0 та № 0000362302/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальній сумі 189974, 34 грн., в тому числі: за грудень 2006 року в сумі 79379, 44 грн. та за січень 2007 року в сумі 110594, 93 грн., слугували висновки документальної невиїзної позапланової перевірки, викладені в акті від 19.12.2007 № 258/23/23702294, про порушення вимог п. 1.3 та п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 та п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Податковий орган вважає, що позивач не мав права на бюджетне відшкодування за грудень 2006 року та за січень 2007 року за господарськими операціями з придбання соняшникових культур у ПП «Агро-Партнер СП» через непідтвердження сплати податку на додану вартість до держбюджету у другому ланцюгу постачання - ЗАТ «Артмаркет і Ко», яке ліквідоване на підставі рішення Господарського суду Луганської області від 22.04.2013 у справі № 11/70-пн.

Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено, безтоварність не оспорюється.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надали їм правову оцінку.

Порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до податкового кредиту, відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закону), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку платника податку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на отримання такого відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит на підставі податкових накладних та на отримання бюджетного відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару.

Допущені одним з постачальників товару у ланцюгу постачання порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки для нього і не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та відшкодування такого податку.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, податкового законодавства і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з таких постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій, а вказані контролюючим органом у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Херсонської області від 28.02.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун