Ухвала суду № 38158830, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року м. Київ К/800/53183/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року

у справі № 816/1874/13-а

за позовом Приватного підприємства «ТМ-Новатор»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «ТМ-Новатор» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 року у справі № 816/1874/13-а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.02.2013 року № 0001412301/242.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «ТМ-Новатор» з питань правомірності проведених господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецагроресурс» за вересень 2012 року, відповідачем складено акт від 19.12.2012 року № 5980/22-209/34397810, яким встановлено порушення пп. 14.1.201 п. 14.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно завищено задекларовані показники у рядках 10.1 та 17 Декларації всього в сумі 66 580, 00 грн. за вересень 2012 року.

У зв'язку з поданням позивачем заперечення на вказаний акт, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ТМ-Новатор» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецагроресурс» за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт від 23.01.2013 року №517/22.5-12/34397810, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань за вересень 2012 року у розмірі 18 605, 00 грн.; пп. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту за вересень 2012 року у розмірі 66 580, 00 грн.; пп. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2012 року у розмірі 47 975, 00 грн.

На підставі актів перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2013 року № 0001412301/242, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 59 969, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарської операції позивача по взаємовідносинах із його контрагентом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кредиту України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. четвертий п. 198.3 ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецагроресурс», зокрема, договором купівлі-продажу нафтопродуктів, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату товару. Факт реального отримання придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецагроресурс» нафтопродуктів підтверджуються актами приймання-передачі, накладними, прибутковими ордерами. Товари отримані позивачем для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам законодавства України.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 816/1874/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук