Ухвала суду № 38158546, 24.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2014 року м. Київ К/800/55310/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року

у справі № 815/2033/13-а

за позовом Приватного малого підприємства «Ехо»

до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне мале підприємство «Ехо» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року у справі № 815/2033/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби від 21.12.2012 року № 0007642200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ «Негоциант-Агро» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 14.12.2012 року № 1690/22/14285503, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 18 847, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 року № 0007642200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 28 271, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Абз. 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України передбачає, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами, що між позивачем та ТОВ «Негоциант-Агро» укладено договір поставки. Виконання умов договору підтверджується специфікаціями до вказаного договору, податковими накладними, видатковими накладними, сертифікатами якості товару, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами. Товари отримані позивачем для подальшого використання в господарській діяльності. На момент вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Суми податку на додану вартість за отриманими податковими накладними від ТОВ «Негоциант-Агро» позивачем включено до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Негоциант-Агро» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, що стали підставою для формування показників сум податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на висновках акта Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 26.10.2012 року № 5626/2250/34598776 «Про результати проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Негоциант-Агро».

В даному випадку, суд касаційної інстанції звертає увагу про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Оскільки в недотримання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 815/2033/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук