Ухвала суду № 38158493, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2014 р. м. Київ К/9991/33541/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у справі за позовом прокуратури Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості, -

встановила:

Прокуратура Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року, позов Прокуратура Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Державного бюджету України заборгованість у розмірі 6655663,74 грн. з яких адміністративно-господарську санкцію у розмірі 6641716,17 грн. та пеню у розмірі 13947,57 грн.

У касаційній скарзі, Публічне акціонерне товариство «Центренерго», не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» є юридичною особою та перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (код 22927045). Відокремленими підрозділами Публічного акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», зокрема є: Вуглегірська теплова електрична станція, Трипільська теплова електрична станція, Зміївська теплова електрична станція, Відособлений структурний підрозділ «Ременерго».

Згідно поданого Публічним акціонерним товариством «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» звіту до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів України від 10 лютого 2011 року № 389/784 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складає 8508 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 199 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 340 осіб. Згідно вказаного звіту фонд оплати праці штатних працівників складає 400764 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 47104,37 грн. У звіті відповідач самостійно визначив суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 6641716,17 грн.

Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що заступником прокурора Солом'янського району м. Києва 26 квітня 2011 року зроблені запити до Обухівського міськрайонного центру зайнятості за № 3221, Зміївського районного центру зайнятості за № 3218, Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 3220, Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації №3216, Солом'янського районного центру зайнятості № 2343.

27 квітня 2011 року Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації повідомило Заступника прокурора Солом'янського району м. Києва листом № 1322 про те, що протягом 2010 року від ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» до управління не надходило повідомлення про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та зазначило, що інваліди для працевлаштування до ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» управлінням не направлялись.

28 квітня 2011 року Солом'янський районний центр зайнятості повідомив Заступника прокурора Солом'янського району м. Києва листом №2343 про те, що ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» протягом 2010 року звіти по формі 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування інвалідів надавало, а саме: інженер 1 вакансія, бухгалтер 1 вакансія, але протягом 2010 року до підприємства, з метою, працевлаштування, інваліди не направлялись, так як на обліку не перебувають інваліди за такими спеціальностями.

Як вбачається із наданих звітів, відповідачем подавалися звіти за формою 3-ПН з переліком вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів до Солом'янського районного центру зайнятості станом на 10 лютого 2010 року, згідно якого на підприємстві існує 2 вакансії для інвалідів, звіт станом на 20 вересня 2010 року, згідно якого існує 2 вакансії для інвалідів, звіт станом на 1 грудня 2010 року, згідно якого існує 1 вакансія для інвалідів.

Обухівський міськрайонний центр зайнятості листом № 186-05 від 5 травня 2011 року та Обухівська районна державна адміністрація Київської області 16 травня 2011 року листом № 1340/09-15 повідомили Заступника прокурора Солом'янського району м. Києва, що Трипільською ТЕС протягом 2010 року звіти форми 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування інвалідів подавались та зазначили, що до вказаного підприємства видано 5 направлень на заявлені вакансії для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із наданих звітів, Трипільською ТЕС подавалися звіти за формою 3-ПН з переліком вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів до Обухівського районного центу зайнятості.

12 травня 2011 року Зміївський районний центр зайнятості листом №350 повідомив Заступника прокурора Солом'янського району м. Києва, що Зміївською ТЕС протягом 2010 року звіти форми 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування інвалідів подавались та зазначив, що в 2010 році до Зміївської ТЕС інваліди з метою працевлаштування не направлялися в зв'язку з відсутністю безробітних по даній професії або таких для кого ця робота є підходящою згідно довідки МСЕК.

Як вбачається із наданих звітів, Зміївською ТЕС подавалися звіти за формою 3-ПН з переліком вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів до Зміївського районного центу зайнятості станом 31 березня 2010 року, згідно якого на Зміївській ТЕС існує 3 вакансій для інвалідів та станом 5 вересня 2010 року, згідно якого на Зміївській ТЕС існує 1 вакансія для інвалідів.

Вуглегірською тепловою електричною станцією та Відособленим структурним підрозділом «Ременерго» звіти по формі 3-ПН щодо наявності вакансій для інвалідів не подавались.

Тобто, відповідачем не було у повному обсязі виконано обов'язку щодо вжиття всіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів, спрямованих на забезпечення інвалідів робочими місцями, що виявилося у неналежному інформуванні центру зайнятості про утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для неприпущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не вживалися заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій, прийнято законне та обґрунтоване рішення, стягнувши з відповідача на користь позивача адміністративно-господарську санкцію у розмірі 6641716,17 грн. та пеню у розмірі 13947,57 грн.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка була висловлена у постанові від 28 січня 2014 року (справа № 21-476а13).

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у справі за позовом прокуратури Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

О.І. Гаманко