Ухвала суду № 38158460, 24.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2014 р. м. Київ К/800/51663/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі №804/2506/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комбінат «Придніпровський»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування додаткових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Комбінат «Придніпровський» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування додаткових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 04.02.2013 року №0000032300 та №0000022300.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Комбінат «Придніпровський» з питання дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Сан-Сет» за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, з ФОП ОСОБА_4 за період з 01.06.2010 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт №43/23-0/01528186 від 24.01.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ним занижено податок на додану вартість на загальну суму 2180528 грн., а також порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 з урахуванням п.1.32 ст.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 5996464 грн.

На підставі акту перевірки 04.02.2013 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000032300, яким ПАТ «Комбінат «Придніпровський» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2725660 грн., з яких за основним платежем - 2180528 грн. та за штрафними санкціями - 545132грн., №0000022300, яким ПАТ «Комбінат «Придніпровський» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 7495580 грн., з яких за основним платежем - 5996464 грн. та за штрафними санкціями - 1499116грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є неправомірними та необґрунтованими.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Згідно п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 даного Закону встановлено, що валовим витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) - є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 відповідного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «Сан-Сет» та ФОП ОСОБА_4 на підставі договорів на закупівлю молочної сировини.

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин з зазначеними контрагентами, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток в матеріалах справи наявні первинні документи, а саме: договори, податкові накладні, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, своди реєстру по журналу «Закупка молока», протокол узгодження ціни на молоко, приймальні квитанції, товарні накладні, товарно-транспортні накладні, журнал контролю вхідної сировини (продукції).

З приводу посилання податкового органу на відсутність деяких товарно-транспортних накладних, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та його використання у власній господарській діяльності та при наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції, які підтверджують рух товарів, недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій. Умови поставки товару врегульовані договорами, відповідно до яких обов'язок передати товар у власність позивача як переробника у пункті приймання покладається саме на продавців - ТОВ «Сан-Сет» та ФОП ОСОБА_4

Факт проведення розрахунків позивача з контрагентами у безготівковій формі встановлений відповідачем у акті перевірки, отже необґрунтованим є висновок щодо безоплатності товару, отриманого позивачем від цих контрагентів, оскільки докази на підтвердження такої позиції відсутні.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названими контрагентами ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами та фізичними особами-підприємцями з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Посилання податкового органу на встановлені у вироку Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15.06.2011 року обставини є необґрунтованими, адже не спростовують реальність спірних операцій, оскільки фінансово-господарські правовідносини між позивачем та його контрагентами не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі, а також ним не охоплювався період, за який проводилася перевірка позивача по фінансово-господарський операціях з ФОП ОСОБА_4

Тому зазначений вирок суду у кримінальному провадженні, враховуючи частину четверту статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не є обов'язковим для адміністративного суду у цій справі, оскільки не стосується правових наслідків дій Публічного акціонерного товариства «Комбінат «Придніпровський».

Щодо посилання податкового органу на нікчемність зазначених вище договорів, колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети, зокрема у покупця товару (послуг), можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі №804/2506/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук