Рішення № 38154589, 09.04.2014, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

437/5819/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2014 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі:

Головуючого судді Золотарьова О.Ю.

при секретарі Красновській М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ленінської районної у м. Луганську ради, ОСОБА_2, треті особи - Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, Головне управління Держземагенства у Луганській області, про визнання недійсними рішення і державного акту на земельну ділянку

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на ту обставину, що ним 24.02.1994 року було придбане домоволодіння АДРЕСА_1. Після відновлення ветхого будинку згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 08.08.1996 року № 223/10 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 був прийнятий до експлуатації.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 08.08.1996 № 221/5 ОСОБА_1 в приватну власність була передана земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та господарських прибудов (присадибна ділянка) площею 361 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 2 цього рішення державне комунальне землевпорядне підприємство повинно було організувати та провести роботи відповідно до нормативно - технічних вимог щодо підготовки та видачі правовстановлюючих документів.

На належній позивачу земельній ділянці були встановлені металеві опори, про що є акт приймання - передачі від 31 травня 1998 року.

ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 1991 року, ніяких зауважень та заперечень з приводу встановлення металевих опор від неї не надійшло.

ОСОБА_2 звернулась до Ленінської районної в місті Луганську ради з приводу передачі їй у власність земельної ділянки площею 0,0009 га на якій розташовані опори ОСОБА_1

На підставі рішення Ленінської районної у м. Луганську ради від 07.09.2004 № 124/9 ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 18.03.2005 року, який зареєстрований за № 010340200144, згідно з яким їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0009 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Цільове призначення земельної ділянки площею 0,0009 га - ведення особистого селянського господарства.

Зазначений державний акт на право власності на земельну ділянку порушує права та інтереси позивача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 08.12.2010 року у справі № 2-40/2010 ОСОБА_1 було зобов'язано усунути перешкоду для володіння земельною ділянкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 шляхом зносу металевих опор.

Посилаючись на наведене, на те, що ОСОБА_2 бажає знести металеві опори позивача, на положення ст. ст. 152, 158, 198 Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, просив суд визнати недійсним рішення Ленінської районної у м. Луганську ради від 07.09.2004 № 124/9, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0009 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 від 18.03.2005 за № 010340200144.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви, просив позов задовольнити, про що надав суду відповідні пояснення.

Ленінська районна в місті Луганську рада в судове засідання свого представника не направила, про місце та час розгляду справи повідомлена.

ОСОБА_2 позов не визнала, вважаючи його необґрунтованим. В судовому засіданні надала пояснення, згідно яких вважає, що рішення Ленінської районної у м. Луганську ради від 07.09.2004 № 124/9 є законним, державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0009 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 від 18.03.2005 за № 010340200144 видано без порушень вимог законодавства, просила відмовити в задоволенні позову.

Представник Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність.

Представник Головного управління Держземагенства у Луганській області надав суду відзив на позов (а.с. 60-62, 75-76), просив справу розглядати в його відсутність.

Заслухавши осіб, що з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши надані докази в сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з правилами ч.ч. 1,3 ст. 125 ЗК України право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Частиною 1 ст.328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. За правилами ч.2 цієї статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», держава забезпечує офіційне визнання, захист та підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 19 зазначеного Закону встановлено правові підстави державної реєстрації речових прав на майно. Зокрема державна реєстрація проводиться на підставі 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до ст. 125 ЗК України та роз'яснень, що містяться в п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 р. №7 право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно положень ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, а право оренди - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Право користування є речовим правом, яке належить певному суб'єкту або суб'єктам. Суб'єктом права користування (постійного користування або оренди) відповідно до земельного законодавства є фізичні та юридичні особи. Право користування окремо від суб'єкта такого користування існувати не може.

Зокрема, відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Конкретні суб'єкти такого користування визначені ч. 2 ст. 92 ЗК України.

Згідно п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку визнається недійсним, якщо він виданий органом, який не мав на це законних повноважень, або в порушення прав осіб-користувачів чи власників земельної ділянки.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 08.08.1996 року № 221/5 позивачу ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 08.08.1996 року № 223/10 затверджено акт приймання житлового будинку з житловою площею 48,2 кв.м. до експлуатації з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Відповідно до акту приймання-передачі від 31.05.1998 року, фірма «Стандарт» у відповідності до договору здійснила виготовлення металевого каркасу для навісу дворового та його монтаж у відповідності до проекту, узгодженим із замовником. Час проведення робіт - 20.05.1998 року - 31.05.1998 року (а.с. 17).

При розгляді Ленінським районним судом міста Луганська справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою було встановлено, що з травня 1991 року ОСОБА_2 мешкає в своєму будинку, за адресою: АДРЕСА_2, що розташований на земельній ділянці площею 0,0553 гектара. Земельна ділянка належить позивачеві на праві приватної власності відповідно до Державного акту на право власності на землю серії ЛГ № 4194003110, виданого на підставі рішення № 1124 від 14.06.1994 року виконавчим комітетом Ленінської районної у м. Луганську ради народних депутатів та зареєстрованого 30 липня 1998 року Ленінською районної у м. Луганську під № 3110 в книзі записів державних актів на право власності на землю та Державного акту на право власності на землю серії ЛГ № 165221, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення № 1249 від 07.09.2004 року 22-ї сесії ХХІV скликання Ленінської районної в м. Луганську ради народних депутатів та зареєстрованого 18.03.2005 року в Луганському міському управлінні земельних ресурсів від № 010340200144 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. По сусідству з ОСОБА_2 в житловому будинку АДРЕСА_1 мешкає зі своєю сім'єю ОСОБА_1, який встановив на належній ОСОБА_2 земельній ділянці металеві опори навісу, розташованого під лівим скатом криши будинку ОСОБА_2, та збудував кам'яний паркан протяжністю 34,37 м.

Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 08.12.2010 року зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди для володіння земельною ділянкою ОСОБА_2, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 шляхом зносу металевих опор, які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_2 (а.с. 18, 25-26).

Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 01.03.2011 року (а.с. 54-56).

Позивач вважає, що рішення Ленінської районної в м. Луганську ради від 07.09.2004 № 124/9 порушує його права та суперечить актам законодавства.

Судовим рішенням від 08 грудня 2010 року встановлено, що ОСОБА_1 без відповідного на те дозволу було зведено металеві опори на земельній ділянці, що належить ОСОБА_2

Згідно із ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд зауважує, що позивачем, всупереч вимог ст. 60 ЦПК України, не представлено жодного доказу на підтвердження порушення його прав. Так, не доведено жодним доказом, що на момент прийняття рішення Ленінської районної у м. Луганську ради від 07.09.2004 № 124/9 спірна земельна ділянка не була вільною та знаходилась у власності ОСОБА_1, позивач обмежився твердженням, що він це завжди вважав. Твердження про передачу земельної ділянки площею 0,0009 га за адресою: АДРЕСА_2 позивачу ОСОБА_1 у 1996 році не підтверджено жодним належним доказом.

Оспорюване рішення, на підставі якого видано акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2, прийняте органом, який мав на це законні повноваження, Виконавчим комітетом Ленінської районної в місті Луганську ради, суду не надано копії спірного рішення, відповідного клопотання не заявлялося, в заяві про забезпечення доказів ОСОБА_1 просив суд витребувати у Головного управління Держземагенства у Луганській області копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0009 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12-13), ухвалою суду від 30.05.2013 року у задоволенні заяви відмовлено (а.с. 35а).

Крім того, судовими рішеннями, що набрали законної сили та вивчені судом при розгляді даної справи, спростовуються доводи позивача щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки, на якій було розташоване майно ОСОБА_1

Суд критично оцінює доводи позивача про неможливість використання земельної ділянки площею 9 кв.м. для ведення особистого селянського господарства, оскільки це є суб'єктивною думкою позивача, підтвердження неможливості такого використання суду не надано.

При таких обставинах, суд дійшов висновку, що спірним рішенням позивача ОСОБА_1 не позбавлено права власності на належну йому земельну ділянку, позовні вимоги не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 213, 215-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд міста Луганська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: суддя О.Ю.Золотарьов