Постанова № 38152257, 08.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2014 р. Справа№ 910/25555/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2014р.

у справі № 910/25555/13 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Приватного підприємства ,,Торговий Дім ПОЛЯКОВ"

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 317 348,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ,,Торговий Дім ПОЛЯКОВ" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 3001 від 23.04.2012р. в розмірі 281 679,51 грн. основного боргу, 35 668,54 грн. - 20% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2014р. у справі

№ 910/25555/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 281 679,51 грн. боргу, 35 668,54 грн. - 20% річних, 6 347,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог у даній справі та наявність правових підставі для їх задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2014р. у справі № 910/25555/13 скасувати в частині стягнення з відповідача 35 668,54 грн. - процентів за користування чужими коштами, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що між сторонами укладено договір № 138 поставки товару від 01.01.2009р., у якому відсутній пункт про нарахування 20% річних за неналежне виконання зобов'язань за договором, а договір № 3001 від 23.04.2012р. не є підписаним, оскільки містить факсиміле.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 08.04.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 17.03.2014р. позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

08.04.2014р. через відділ документального забезпечення суду надійшло клопотання сторін про затвердження мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем.

У судовому засіданні 08.04.2014р. представники позивача та відповідача підтримали клопотання про затвердження мирової угоди.

Суд, розглянувши дане клопотання, вважає, що у його задоволенні слід відмовити, з огляду на таке.

Статтею 78 ГПК України визначено, що відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Нормами ст.103 ГПК України визначено повноваження апеляційної інстанції, яка за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення.

При цьому, нормами чинного ГПК України не передбачено право суду апеляційної інстанції при перегляді рішення затверджувати мирову угоду сторін, оскільки це право є прерогативою суду першої інстанції.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України ,,Про виконавче провадження" сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом.

Частиною 4 ст. 121 ГПК України визначено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

За таких обставин, клопотання сторін про затвердження мирової угоди задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 08.04.2014р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача проти доводів скарги заперечив, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2012р. між Приватним підприємством ,,Торговий Дім ПОЛЯКОВ" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 3001 (далі - договір) (а.с. 9 - 12).

За умовами договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукти харчування та інші товари (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити його на умовах даного договору відповідно до специфікації затвердженої представниками сторін, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.2 договору сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка складається відповідно до специфікації та замовлення покупця і є невід'ємною частиною даного договору.

Прийом товару за кількістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару та кількість (п.3.3).

Згідно з п. 3.5 договору при прийомі товару оформлюється накладна, що підписується представниками сторін. Накладна засвідчує факт поставки товару та його кількість.

Умовами договору поставки (п.4.2) визначено, що покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 45 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару.

Позивачем у відповідності до умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 332 630,76 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 25 - 84).

Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджено підписами його представників, а також відбитками печаток та штампів відповідача на вказаних видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено часткову оплату вартості поставленого позивачем товару на суму 50 738,91 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, та частково повернуто товар на загальну суму 212,34 грн., що підтверджується видатковою накладною на повернення товару.

Таким чином, вартість неоплаченого відповідачем товару складає

281 679,51 грн. (332 630,76 грн. - 50 738,91 грн. - 212,34 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 3001 від 23.04.2012р. в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар, внаслідок чого, як зазначає позивач, у відповідача виникла заборгованість у сумі 281 679,51 грн. У зв'язку з простроченням боржника та порушенням своїх зобов'язань, позивачем нараховано 20% річних у розмірі 35 668,54 грн., які він просить стягнути з відповідача.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, зазначаючи про їх обґрунтованість та доведеність.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, враховуючи таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли з договору поставки.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив товар на загальну суму 332 630,76 грн., при цьому відповідач провів оплату частково, на суму 50 738,91 грн. та частково повернув товар на загальну суму 212,34 грн., що підтверджується видатковою накладною на повернення товару.

Відповідач вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого його заборгованість перед позивачем становить 281 679,51 грн. (332 630,76 грн. - 50 738,91 грн. - 212,34 грн.).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 281 679,51 грн. основного боргу за договором поставки є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20% річних в розмірі 35 668,54 грн.

Суд першої інстанції задовольнив вказану позовну вимогу, стягнувши з відповідача на користь позивача 35 668,54 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розділом 5 договору поставки погоджена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання даного договору. При порушенні покупцем п. 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України ,,Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", крім цього, збитки від інфляції та 20% річних від суми боргу за весь час прострочення (п.5.2 договору).

Отже, пунктом 5.2. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що у даній справі судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті за отриманий товар за договором не виконав належним чином, своєчасну оплату не здійснив. У зв'язку з цим нарахування позивачем 20% річних є правомірним.

Перевіривши розрахунок 20% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана вимога підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 35 668,54 грн.

Обгрунтовучи доводи апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що договір № 3001 від 23.04.2012р. не підписувався відповідачем, на договорі зі сторони відповідача стоїть факсиміле.

Колегія суддів не може погодитися з доводами скаржника та вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що як вбачається зі спірного договору поставки № 3001 від 23.04.2012р., він підписаний сторонами, засвідчений їх печатками. Оригінал договору оглянутий в судовому засіданні 08.04.2014р.

Посилання скаржника на наявність між сторонами іншого договору № 138 від 01.01.2009р., який, на думку скаржника, відповідно і виконувався, та не містив положення про нарахування 20% річних, також є необґрунтованим, оскільки матеріали справи містять банківську виписку, відповідно до якої відповідач сплачував частково кошти на рахунок позивача з призначенням платежу саме згідно договору поставки № 3001 від 23.04.2012р. та не спростовано відповідачем. Також позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додано копії податкових накладних, які надавалися покупцю саме за договором поставки № 3001 від 23.04.2012р. Заперечень щодо оформлення податкових зобов'язань за договором поставки № 3001 від 23.04.2012р. покупцем (відповідачем) не заявлялося. При цьому належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК щодо існування та поставки товару за іншим договором матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2014р. у справі № 910/25555/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню з підстав, передбачених ст. 104 ГПК України.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2014р. у справі № 910/25555/13 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді О.В. Агрикова

С.Г. Рудченко

Повний текст складено та підписано 10.04.2014р.