Постанова № 38152178, 08.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2014 р. Справа№ 910/475/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача не з'явились

від відповідача Мельніченко О.Д. - дов. №82 від 20.11.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства

«Українська охоронно-страхова компанія»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 05.02.2014р. (суддя Сташків Р.Б.)

у справі №910/475/14

за позовом Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Українська страхова група»

(далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група»)

до Приватного акціонерного товариства

«Українська охоронно-страхова компанія»

(далі - ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія»)

про відшкодування шкоди в сумі 29 613,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. у справі №910/475/14 позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» 28 613,56 грн. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1 765,30 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відхиливши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та прийнявши рішення в першому засіданні, місцевий суд позбавив його можливості скористатися правом на участь в засіданні для обґрунтування своїх вимог та заперечень та вжити заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. На думку апелянта, на підставі ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у нього наявні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, оскільки позивачем не виконано вимог щодо надання пошкодженого транспортного засобу для огляду відповідачу з метою визначення розміру збитку. За твердженнями апелянта, позивачем до позовної заяви не додано документу на підтвердження в установленому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку розміру оціненої шкоди, яким є висновок (звіт) експерта тощо.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за наведених в скарзі підстав.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву, якою просив розгляд апеляційної скарги провести за його відсутності, скаргу відхилити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, ПрАТ «СК «Українська страхова група» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» про стягнення заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 29 613,56 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував позивачу завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП матеріальну шкоду тощо.

Суд першої інстанції, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, відтак прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд вважав, що на підставі ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, в межах її виплати набув права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Оскільки цивільно-правова відповідальність особи, з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, застрахована відповідачем згідно полісу №АВ/4932756, саме відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду в порядку регресу в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи. Доказом дійсного підтвердженого розміру пов'язаних з відновлювальним ремонтом застрахованого у позивача автомобіля витрат, місцевий суд вважав акт виконаних робіт №ДФУСА-000905 від 12.04.2013р. ТОВ «ВіДі Стар Моторз» на суму 32 113,92 грн. про відновлення цього автомобіля після ДТП. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач повинен відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого у позивача автомобіля з врахуванням нульового коефіцієнту фізичного зносу, відшкодування підлягає в межах суми, що перейшла до позивача в порядку регресу в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (29 613,56 грн.), за мінусом франшизи (1 000,00 грн.), отже в сумі 28 613,56грн. (29 613,56 грн. - 1 000,00 грн.).

Як встановлено матеріалами справи, 31.07.2012р. між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0102-12-00245 (далі - Договір страхування), за умовами якого позивачем застраховано пов'язані з експлуатацією транспортного засобу - автомобіля «Subaru Forester», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Subaru Forester») майнові інтереси ОСОБА_3,

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2013р. у м. Києві на проспекті Ватутіна (Московський міст) трапилась ДТП за участю транспортного засобу «Daewoo Nexia Donc», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль «Daewoo Nexia Donc»), який належить ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля «Subaru Forester», який належить та під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого відбулося пошкодження автомобіля «Subaru Forester» (підтверджується довідками ДАІ про ДТП).

На підставі Договору страхування, рахунку-фактури №ДФуС-0000466 від 11.02.2013р. ТОВ «ВіДі Стар Моторз», позивачем 14.02.2013р. складено страховий акт №ДККА-24140, відповідно до якого позивачем розраховано та виплачено на рахунок ремонтного СТО (ТОВ «ВіДі Стар Моторз ») страхове відшкодування в розмірі 29 613,56 грн., що підтверджено копією платіжного доручення №2421 від 14.02.2013 року.

Про фактичне відновлення автомобіля «Subaru Forester» свідчить наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт №ДФУСА-000905 від 12.04.2013р. ремонтного СТО (ТОВ «ВіДі Стар Моторз»), згідно якого вартість відновлення автомобіля «Subaru Forester» становить 32 113,92 грн.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.993 ЦК України). Аналогічні положення містять й приписи ст.27 Закону України «Про страхування».

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (ч.1 ст.1191 ЦК України).

Виходячи з системного аналізу згаданих вище положень закону, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами.

Положеннями ст.1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом згаданих норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановами Деснянського районного суду міста Києва від 29.04.2013р. та Апеляційного суду міста Києва від 13.08.2013р. ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.

Оскільки ДТП сталася з вини ОСОБА_5, який на законних підставах керував автомобілем «Daewoo Nexia Donc», саме ОСОБА_5 є особою, відповідальною за заподіяний автомобілю «Subaru Forester» в результаті ДТП збиток.

З огляду на наведене, до позивача перейшло право зворотної вимоги до ОСОБА_5 як до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду, тобто бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик в межах страхових сум згідно страхового полісу, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Полісом №АВ/4932756 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» взяло на себе обов'язок відшкодувати шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Забезпечений транспортний засіб - автомобіль «Daewoo Nexia Donc». Цим полісом встановлено ліміт відповідальності за заподіяну майну шкоду (на одного потерпілого) в розмірі 50 000,00 грн. та франшизу в розмірі 1 000,00 грн.

З огляду на вищенаведені обставини справи та приписи законодавства в їх сукупності апеляційний господарський суд дійшов висновку, що саме відповідач зобов'язаний відшкодувати заподіяну позивачу шкоду в порядку регресу в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи.

У відповідності до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв'язку із пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

На підставі 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003р. №142/5/2092 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за № 1074/8395 (далі - Методика), значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років -для інших легкових КТЗ.

Матеріалами справи встановлено, що рік випуску автомобіля «Subaru Forester» - 2007, отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував семи років, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку, що підстав для вирахування зносу в даному випадку не має.

Доводи апелянта щодо визначених п.7.39 Методики винятків стосовно використання зазначених в п.7.38 Методики вимог є безпідставними, адже відповідачем на підставі ст.33 ГПК України не доведено зазначених п.7.39 Методики обставин, які би давали підстави для визначення іншого розміру коефіцієнта фізичного зносу.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Франшиза - частина збитків, які не відшкодовуються страховиком за договором страхування (ст.9 Закону України «Про страхування»).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач повинен відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50 000,00 грн.) виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля «Subaru Forester» з врахуванням нульового коефіцієнту фізичного зносу (32 113,92 грн.). При цьому відшкодування має відбутись в межах суми, що перейшла до позивача в порядку регресу в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (29 613,56грн.), за мінусом франшизи (1 000,00 грн.), отже в сумі 28 613,56грн.

Твердження апелянта щодо наявних у нього на підставі ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування через невиконання позивачем вимог щодо надання пошкодженого транспортного засобу для огляду відповідачу з метою визначення розміру збитку не заслуговують на увагу.

Так, на підставі п.33-1.1. ст.33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа.

Таким чином, визначені цією статтею особи, зокрема потерпілий, зобов'язані сприяти страховику в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди та надати відповідні документи чи пошкоджений транспортний засіб для огляду протягом семи робочих днів з дня отримання ними відповідної інформації або документа.

Із матеріалів справи видно, що відповідачу було надіслано регресну вимогу №11/6609 від 02.09.2013р. на виплату страхового відшкодування на користь позивача, проте цю вимогу відповідачем проігноровано, що свідчить про небажання відповідача встановлювати причини та обставини дорожньо-транспортної пригоди, розмір нанесеної власнику автомобіля «Subaru Forester» заподіяної внаслідок цієї пригоди шкоди тощо, а відтак здійснити страхове відшкодування.

Крім цього, скаржник в апеляційній скарзі посилався на ч.2 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вважаючи, що позивачем до позовної заяви не додано висновку (звіту) експерта.

Однак апеляційний господарський суд вважає, що проведення оцінки майна по визначенню збитків або розміру відшкодування на підставі ч.2 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є обов'язковим у встановлених законом випадках. Натомість, імперативної норми, яка би зобов'язувала страховика в обов'язковому порядку звертатися до суб'єктів оціночної діяльності, визначених вищезгаданим Законом, чинне законодавство не містить.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено його клопотання про відкладення розгляду справи та судове засідання проведено за відсутності його представника, є необґрунтованим та безпідставним.

На підставі ст.28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

З огляду на наведене, лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім в судовому засіданні через перебування його в іншому судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника, а також забезпечити присутність в засіданні безпосередньо керівника юридичної особи чи іншої посадової особи підприємства тощо.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. у справі №910/475/14 - без змін.

Матеріали справи №910/475/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун