Рішення № 38152118, 08.04.2014, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2014 р. Справа № 923/87/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" м.Херсон

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Херсон

про визнання договору укладеним

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважені особи Калганова Ю.М., Юно Я.О.

від відповідача - не прибув

Публічне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" (позивач) звернулося з позовом яким, з урахуванням заяви від 12.02.2014року (аркуш справи 31), просить визнати укладеним договір № 517 від 15.10.2012року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) та публічним акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль», на умовах поданого позивачем проекту договору з дня набрання рішенням законної сили.

В позовній заяві позивач зазначає, що між сторонами існують договірні відносини, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення підлягає приведенню у відповідність з вимогами Правил та Типового договору, однак надіслані відповідачу 2 проекти договору від 15.10.2012року останній не підписав і позивачу не повернув, що спонукало позивача звернутися з позовом до суду.

Відповідач в наданому до суду відзиві позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що він не отримував проект договору №517 від 15.10.2012року, а позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що такий договір відповідачу надсилався. Крім того, він зазначає, що наданий до матеріалів справи проект договору№517 не відповідає змісту Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005року.

Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалася в засіданні суду 01.04.2014року до 08.04.2014року. Позивачу та відповідачу надано час для ознайомлення з наданими в засіданні 01.04.2014року доказами.

В засідання суду 08.04.2014року позивачем подана заява про залишення позову без розгляду з посиланням на ч.5 ст. 81 ГПК України, яка не підлягає задоволенню, оскільки статтею 81 ГПК України не передбачено залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача, тому спір підлягає розгляду по суті.

Заперечення відповідача отримане судом 07.04.2014року, яким він заперечує проти приєднання до матеріалів справи будь-яких заяв позивача, в тому числі нових, судом відхиляється, оскільки це суперечить ч.2 ст. 22, ст. 33 ГПК України щодо прав сторін та обов'язку кожної сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того, будь-яким доказам по справі щодо їх належності та допустимості суд має право відповідно до ст. ст. 32, 34 ГПК України надати відповідну оцінку.

Зазначене заперечення відповідача не відповідає і загальним засадам судочинства, а тому відхиляється судом, оскільки відповідно до ст.. 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили і суд оцінює докази, надані позивачем та відповідачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Надані до суду письмові пояснення відповідача з посиланням на зловживанням позивачем прав та обов'язків, а також на подання доказів та уточнень які змінюють підстави позовних вимог не ґрунтується на вимогах процесуального права.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак - зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

При цьому, не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права.

Позивач звернувся з позовною заявою від 30.01.2014року про визнання укладеним договору №517 в редакції проекту договору наданого позивачем з дня набрання рішенням суду законної сили. Його заяви від 19.02.2014 року та від 31.03.2014року надані на виконання вимог суду, в тому числі зазначених в ухвалі про порушення справи від 03.02.2014року, відповідно до яких позивач надіслав відповідачу протокол узгодження істотних умов договору та окремі документи, які зазначені в додатку до позовної заяви (отримання яких заперечував відповідач). Заявою від 31.03.2014року позивач надає пояснення щодо предмету спору, протоколу узгодження істотних умов та додав докази, якими обґрунтовує позовні вимоги, зокрема витяги з посадових інструкцій, копії довіреностей, наказів.

При цьому ні предмет позову, яким є визнання укладеним договору №517 ( з урахуванням його дати - 15.10.2012року), ні підстави позовних вимог, якими є обставини на яких ґрунтується вимога позивача, норми цивільного, господарського права, спеціальних Законів і нормативних актів, якими обґрунтуються позовні вимоги, позивач не змінює.

Не підлягає задоволенню і клопотання відповідача про надіслання запиту для отримання інформації з Державного реєстру прав та обтяжень нерухомого майна щодо належності відповідачу на праві власності нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, оскільки до матеріалів справи надано копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА №062981 відповідно до якого відповідачу на праві приватної власності належить нерухоме майно - магазин промислових товарів площею 42,5 кв.м., розташоване в АДРЕСА_1. Зазначена копія свідоцтва надавалася самим позивачем при зверненні з позовом, а присутні в засіданні суду представники позивача зазначили, що в підпункті 1 пункту 2 проекту договору №517 помилково зазначена адреса приміщення АДРЕСА_1, оскільки фактично належне відповідачу майно розташоване в АДРЕСА_1. Таким чином запити щодо права власності на інші об'єкти нерухомості, в тому числі і ті, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 не стосуються спору в межах предмету доказування, а тому клопотання відповідача відхиляється.

Надана відповідачем копія довідки про те, що громадянин ОСОБА_1 відповідно до довідки житлово-експлуатаційної дільниці №4 КП «Жилавтосервіс - Керч» прописаний за адресою АДРЕСА_2 не впливає на вирішення спору по суті, оскільки позовні вимоги заявлені до ОСОБА_1, не як до громадянина, а як до фізичної особи-підприємця, який відповідно до наявних в матеріалах справи доказів станом на 30.01.2014року зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності в АДРЕСА_3 (арк. справи 37-39). Зазначене не спростовано відповідачем і будь-яких належних доказів, які б свідчили про реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за іншою адресою відповідач суду не надавав.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався. В засідання суду 08.04.2014року не з'явився, незважаючи на те, що був присутнім в засіданні суду 01.04.2014року та належним чином повідомлений про час і дату наступного засідання розпискою (аркуш справи 120). При цьому суд наголошує, що перерва в засіданні суду оголошувалася саме у зв'язку з заявою відповідача про необхідність ознайомлення з наданими позивачем 31.03.2014року доказами, що з огляду на рівність сторін в господарському процесі кореспондується і з правом позивача ознайомитися з відзивом відповідача та наданими до нього доказами, які подавалися відповідачем безпосередньо в день судового засідання 01.04.2014року.

Розглядаючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд враховує те, що відповідно до статті 77 ГПК України суд відкладає розгляд справи, але в межах строку вирішення спору, встановленого статтею 69 ГПК України, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, в тому числі і через неявку в засідання суду представників сторін. Відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

При оголошенні перерви в засіданні суду 01.04.2014року явка сторін в наступне засідання не визнавалася обов'язковою.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що воно ґрунтується на тому, що «скоріш за все 07.04.2014року позивачем будуть надані чергові уточнення та доповнення з можливими новими доказами». Однак такі докази позивачем не надавалися. До того ж відповідач надав 07.04.2014року до суду повторний відзив, та просить не брати до уваги попередній відзив. У відзиві викладені заперечення проти позовних вимог, що не перешкоджає вирішенню спору в цьому засіданні без участі відповідача.

Крім того, подальше відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України стосовно рівності сторін в судовому процесі, їх обов'язку добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Суд зазначає, про те, що неодноразово задовольнялися клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в тому числі і оголошувалися перерви в засіданнях суду, а подальше відкладення розгляду справи спричинить затягування судового процесу, порушення строку вирішення спору, що є недопустимим, оскільки суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997року, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

За таких підстав, клопотання про відкладення розгляду справи відхиляється, а справа відповідно до статті 75 ГПК України розглядається без участі представника відповідача, за наявними в справі доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Між публічним акціонерним товариством "Херсонська теплоелектроцентраль" (позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено договір №672/дгу від 03.11.2007року про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, згідно з яким позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на приміщення АДРЕСА_1 опалювальною площею 42,5 кв.м., а відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Строк дії договору сторонами встановлено пунктом 26 з дня його укладення до 30.09.2008року та зазначено, що договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Договір укладався на підставі Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005року.

В наступному, до постанови Кабінету Міністрів №630 від 21.07.2005року були внесені зміни і доповнення, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України №933 від 03.09.2009року, № 151 від 17.02.2010року, №1135 від 31.10.2011року, у зв'язку з чим Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення а також Типовий договір про надання послуг було затверджено в новій редакції.

Позивач просить визнати укладеним договір № 517 від 15.10.2012року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством "Херсонська теплоелектроцентраль", на умовах поданого ним проекту договору з дня набрання рішенням законної сили, посилаючись на те, що відповідач ухилився від підписання запропонованої ним редакції договору, надісланої йому ще 15.10.2012року, якою укладений між сторонами договір приведено у відповідність з зазначеними вище законодавчими актами.

Розглядаючи позовні вимоги, суд виходить із вимог Господарського Кодексу України, яким врегульовані загальні умови та порядок укладення господарських договорів.

Так, частиною 3 статті 179 ГК України встановлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законодавством, або існує пряма вказівка закону чи органів державної влади або місцевого самоврядування щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками та споживачами цих послуг, їх права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Зазначений Закон є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Вищезазначеним Законом, зокрема статтею 1 визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуг» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Разом з тим, правовідносини сторін врегульовані і Законом спеціальної дії, яким є Закон України «Про теплопостачання», яким врегульовані відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до статті 1 цього Закону споживач - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов'язок споживача та виконавця укласти договір на надання послуг теплопостачання на основі Типового договору, обов'язок підготовки якого покладається на виконавця.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм, а також ч. 3 статті 179, ч.1 ст. 187 Господарського Кодексу України укладення господарського договору про надання послуг теплопостачання є обов'язковим для сторін на підставі Типового договору, відступити від положень якого і врегулювати свої відносини на власний розсуд сторони не можуть, а спори які виникають при їх укладенні розглядаються судом.

Зміна нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини з централізованого комунального теплопостачання та затвердження Типового договору є підставою для укладених договорів з метою приведення їх у відповідність до чинного законодавства.

Статтею 3 ЦК України зазначено загальні засади цивільного законодавства, в тому числі свободу договору (пункт 3 ч.1 ст. 3 ЦК України). Свобода договору означає право фізичних та юридичних осіб вільно встановлювати свої права і обов'язки на основі договору і у визначені будь-яких умов договору, які не суперечать законодавству .

Статтею 627 ЦК України також встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства , якщо в цих актах прямо вказано про це, а також в разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм, у разі недосягнення сторонами згоди при укладенні договору про надання послуг, виконавець послуги вправі звернутися до суду за захистом свого права на підставі ст. 16 ЦК України, статей 20, 187 ГК України, в тому числі шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить обов'язковий характер.

Відповідно до вимог Статуту ПАТ «Херсонська теплоелектроцентраль» позивач надає фізичним та юридичним особам м. Херсона послуги постачання теплової енергії та гарячої води.

Як зазначено вище, відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про теплопостачання» послуги теплопостачання надаються виключно на договірних засадах.

Позивач посилається на те, що листом від 15.10.2012року він надіслав відповідачу 2 екземпляри проекту договору №517, який просив підписати та повернути 1 екземпляр позивачу.

Як доказ надіслання проекту договору позивач надав повідомлення про вручення 22.10.2012року відповідачу рекомендованого листа. В засіданні суду представники позивача наполягали на тому, що зазначене повідомлення свідчить про отримання відповідачем саме надісланого позивачем проекту договору №517 відповідно до листа від 15.10.2012року.

Проект договору відповідач не підписав, протокол розбіжностей у визначені законом строки не оформив та позивачу не повернув.

Посилання відповідача на те, що із зазначеного поштового повідомлення (аркуш справи 14 - на звороті) не вбачається що ним отримано 22.10.2012року від позивача саме проект договору №517 в редакції від 15.10.2012року не підтверджено належними доказами, відповідно до вимог ст.. 33, 34 ГПК України, оскільки ним не доведено який саме документ від позивача отримано 22.10.2012року, чим не спростовано посилання позивача про надіслання та отримання відповідачем 2 примірників договору №517.

Загальний порядок укладення договорів визначено статтею 181 ГК України, відповідно до якої за наявності заперечень щодо окремих пунктів запропонованого договору, сторона, яка одержала проект договору, складає проект розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в двадцятиденний строк надсилає два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору відповідно до ч.5 ст. 181 ГК України зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, які залишилися неврегульованими, передати в цей же строк до суду.

Як зазначено вище, запропонований позивачем проект договору №517 відповідач не підписав, протокол розбіжностей у визначений законом строк не склав та не надіслав їх позивачу.

Розглянувши умови проекту наданого до матеріалів справи договору №517 суд зазначає, що відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що зазначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні вимоги встановлені і ч.2 ст. 180 ГК України. При цьому частиною 3 ст. 180 ГК України закріплено, що при укладені господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет договору, ціну та строк його дії.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін , що виникли на основі цього договору.

Пунктом 30 наданого позивачем проекту договору №517 встановлено строк дії договору до 31.12.2013року з дня його укладення. З позовом позивач звернувся до суду 31.01.2014 року та просить визнати укладеним зазначений договір з дня набрання чинності рішенням суду. З огляду на те, що з позовом позивач звернувся після закінчення строку договору, його позовні вимоги не співвідносяться з текстом пункту 30 проекту договору, оскільки позивач просить визнати укладеним договір строк дії якого скінчився.

Не визначено проектом договору і предмету договору, оскільки місцезнаходження об'єкту, який забезпечується теплопостачанням, не відповідає наявним в матеріалах справи доказам.

Так, відповідно до наданого до матеріалів справи свідоцтва про право власності серії САА №062981 виданого 27.08.2003року на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради №284 від 19.08.2003року, відповідач є власником магазину промислових товарів, який розташований за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 42, 5 кв. м. Однак в підпункті 1 пункту 2 проекту договору, який позивач просить визнати укладеним, вказано місце розташування приміщень по АДРЕСА_1, право власності на які відповідачем заперечується.

Таким чином, сторонами не узгоджено предмет договору, що не заперечували представники позивача в засіданні суду з посиланням на те, що місцезнаходження належного відповідачу майна зазначено помилково.

Відповідно до ст.. 638 ЦК України, ст.. 180 ГК України договір №517 не може бути визнаний судом укладеним через відсутність істотних умов щодо предмету та строку договору.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати Типові договори.

Частиною 4 ст. 179 ГК України встановлено, що при укладенні договору сторони можуть визначити зміст договору на основі Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступити від змісту Типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Таким чином, в силу вимог закону умови Типового договору в силу їх імперативності є обов'язковими для сторін і не підлягають зміні ними. Сторони можуть тільки конкретизувати такі умови без відступу від змісту Типового договору.

При дослідженні в судовому засіданні умов наданого проекту договору №517 встановлено, що не всі його умови відповідають умовам Типового договору, що також є підставою відмови в задоволенні позовних вимог про визнання укладеним договору в редакції наданої позивачем до матеріалів справи.

З урахуванням вищезазначених норм права суд відмовляє позивачу в задоволені позовних вимог повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору відносяться на позивача. Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України на позивача покладають інші судові витрати, які поніс відповідач у зв'язку з розглядом справи в суді в сумі 54 грн. 96коп.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання укладеним договору №517 від 15.10.2012року про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на умовах поданого публічним акціонерним товариством "Херсонська теплоелектроцентраль" проекту договору з дня набрання рішенням суду законної сили.

2.Стягнути з публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" м.Херсон, Бериславське шосе, 1, р/рахунок 26003301012029 в ХОУ ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 352457, ідентифікаційний код 00131771 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_3, р/рахунок НОМЕР_2 в Західінкомбанк м. Херсона, МФО 352327, ідентифікаційний код НОМЕР_1 - 54 грн. 96коп. судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10 квітня 2014р.

Суддя З.І. Ємленінова