Ухвала суду № 38151408, 12.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 р.Справа № 818/8533/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі :

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Глухівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2013р. по справі № 818/8533/13-а

за позовом Державного підприємства "Кролевецьке лісомислівське господарство"

до Глухівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2013 року позивач - Державне підприємство "Кролевецьке лісомисливське господарство" - звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2013 року № 0000342200.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року адміністративний позов Державного підприємства "Кролевецьке лісомисливське господарство" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Глухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 23 жовтня 2013 року № 0000342200.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідача Державне підприємство "Кролевецьке лісомисливське господарство", посилаючись на законність та обгрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Представник відповідача надав клопотання про розгляд справи без його участі.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - Державне підприємство "Кролевецьке лісомисливське господарство" зареєстроване розпорядженням Кролевецької районної державної адміністрації 26.07.1996 року №109555.

Державне підприємство "Кролевецьке лісомисливське господарство" взято на податковий облік в органах державної податкової служби 28.08.1997 року за №5, станом на 29.04.2009 року перебуває на обліку в Глухівській ОДПІ Сумської області.

В період з 20.08.2013р. по 17.09.2013р. податковим органом проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства "Кролевецьке лісомисливське господарство" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено акт від 01.10.2013 № 387/22/00993001 (Т. 1 а.с. 11-74).

Згідно висновків акту перевірки від 01.10.2013 № 387/22/00993001 податковим органом встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.10.4 п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, відповідно до опису порушень, викладених в п. 3.1.2 акту перевірки позивачем встановлено заниження податку на прибуток в сумі 781420 грн., в т.ч. за 4 квартал 2010 в сумі 2668 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 36121 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 126334 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 85692 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 109404 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 53443 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 81715 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 103944 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 182099 грн.; встановлено порушення позивачем п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, відповідно до опису порушень, викладених в пункті 3.2.2 акту перевірки, позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 204791 грн., у тому числі донараховано податку на додану вартість8445, 00 грн., в т.ч. за жовтень 2010 року в сумі 1044 грн., за листопад 2010 року в сумі 1090 грн., за січень 2011 року в сумі 335 грн., за лютий 2011 року в сумі 1499 грн.; зменшено бюджетного відшкодування в періоді, що перевірявся на загальну суму 140171 грн., в т.ч.: за серпень 2011 року в сумі 6082 грн., за вересень 2011 року в сумі 6353 грн., за жовтень 2011 року в сумі 4362 грн., за листопад 2011 року в сумі 12442 грн., за грудень 2011 року в сумі 3701 грн., за лютий 2012 року в сумі 8047 грн., за березень 2012 року в сумі 1012 грн., за квітень 2012 року в сумі 7011 грн., за травень 2012 року в сумі 10191 грн., за червень 2012 року в сумі 8765 грн., за липень 2012 року в сумі 4805 грн., за серпень 2012 року в сумі 12945 грн., за вересень 2012 року в сумі 7824 грн., за жовтень 2012 року в сумі 15276 грн., за листопад 2012 року в сумі 11958 грн., за грудень 2012 року в сумі 19307 грн. Зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту (з урахуванням бюджетного відшкодування) на загальну суму 56175 грн. Також, порушено вимоги п. 51.1 ст. 51, п.п. "б" п. 176.2 ст. 176 розділу ІV Податкового кодексу України: податковий агент зобов'язаний подавати у строки для податкового кварталу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку. (Т. 1 а.с. 73)

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2013 року № 0000342200, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 210910,00 грн., в т.ч. за основним платежем - в сумі 169093 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції - в сумі 41817 грн.

Не погодившись із податковим повідомленням - рішенням від 23 жовтня 2013 року № 0000342200, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт виконання ДП "Кролевецьке лісомисливське господарство" та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44, ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення слугували висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 01.10.2013р. № 387/22/00993001 про те, що позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість по операціям, не направленим на реальне настання наслідків, з наступними контрагентами: ДП "Укрлісконсалтинг" - на суму 5274,62 грн.; ТОВ "О.П.С." - на суму 1486,81 грн.; ТОВ "Укравтозапчастини" - на суму 60647,75 грн.; ДП "Український транспортний логістичний центр" та ТОВ "Агрофірма Гретта" - на суму 137375,60 грн.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу. Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

З матеріалів справи убачається, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 №1090-р "Про схвалення Концепції створення єдиної державної системи електронного обліку деревини" та у відповідності до наказу Державного комітету лісового господарства України від 27 травня 2010 №159 "Про активізацію роботи щодо створення єдиної державної системи електронного обліку деревини", позивачем укладено договір з ДП "Український лісогосподарський центр консалтингу і логістики "Укрлісконсалтинг" від 01 листопада 2010 № СМ-135 на виконання робіт з інформаційного обслуговування та програмного забезпечення технологічних процесів єдиної державної системи електронного обліку деревини (а.с. 136-140 т. 1).

30.12.2010р. між позивачем та ДП "Український лісогосподарський центр консалтингу і логістики "Укрлісконсалтинг" укладено додаткову угоду № 1 до договору від 01.11.2010 р. ( т.1 а.с.146-147).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано: видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, платіжні доручення (т.1 а.с. 156-168, т.5 189-191, 202-216).

14.08.2012 між позивачем (замовник) та ДП "Український транспортно-логістичний центр" (основний виконавець), ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" (співвиконавець перший), ДП "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" (співвиконавець другий) укладено договір № 1478/626-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів (т.3 а.с. 148-162).

Крім того, 07.04.2011р. між ДП "Кролевецьке лісомисливське господарство" ( Орендар) та ТОВ "Агрофірма Грета" (Орендодавець) укладено договір оренди спеціалізованих лісовозних платформ № 07/4-11 (т.3 а.с. 163- 166) та додаткові угоди до нього (т.3 а.с. 167-168).

За умовами Договору № 07/4-11 Орендодавець передає Орендарю в тимчасове користування на час дії цього договору для забезпечення перевезення лісоматеріалів спеціалізовані залізничні платформи.

Реальність виконання умов вказаних договорів підтверджується: квитанціями про приймання вантажу (т.3.а.с. 179-203), залізничними накладними (т.3 а.с. 204 - 250, т.4 а.с. 1- 250, т.5 а.с. 1-20), актами наданих послуг (т.4 а.с. 150, 195, т.5 а.с. 25-53, т.6 а.с. 185 - 193, 199-228), податковими накладними (т.5 а.с. 21-24, а.с. 54-105, т.6 а.с. 194-198, 229-284).

Крім того, у перевіряємому періоді позивач придбавав запасні частини для транспортних засобів у ТОВ "Укрзапчастина" згідно договору поставки №17/259 від 14.10.2008 р. (т.1 а.с. 185 - 189).

Виконання зазначеного договору підтверджується видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, подорожніми листами, податковими накладними (т.1 а.с. 190 - 250, т.2 а.с. 1-250, т.3 а.с. 1-145).

Також, ДП "Кролевецьке лісомисливське господарство" здійснювало придбання державної символіки у ТОВ "О.П.С.", що підтверджується видатковою накладною № ОПС-008596 від 05.07.2011, податковою накладною від 24.05.2011 № 829 (т. 1 а.с. 114-115), платіжним дорученням від 23.05.2013 № 1172 (т.5 а.с. 219), експертним висновком на герби Київської торгово-промислової палати (а.с. 238-240, т. 4).

Під час розгляду справи, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагенами і правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Щодо посилання апелянта на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 року по справі №818/8516/13-а, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Тобто, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Так, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №818/8516/13-а вирішені вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0000332200 від 23.10.2013 року яким, позивачеві визначено зобов'язання з податку на прибуток.

Оспорюване податкове повідомлення-рішення по справі №818/8533/13-а винесене на підставі визнання нікчемним операцій з 4 контрагентами, а саме: ДП «Укрлісконсалтинг», ТОВ «О.П.С.», ДП «Український транспортний логістичний центр», ТОВ "Укравтозапчастини"

В постанові Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №818/8516/13-а взагалі не надавалась оцінка взаємовідносинам позивача з ТОВ «Укравтозапчастина».

По взаємовідносинам з ТОВ «О.П.С.» в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 року по справі №818/8516/13-а зазначено, що висновки відповідача в акті перевірки є надуманими, а віднесення позивачем до витрат суми 21635,83 грн. відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується взаємовідносин з ДП «Укрлісконсалтинг», то в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №818/8516/13-а розглядається виключно правомірність віднесення витрат. При цьому, Харківським апеляційним адміністративним судом по справі №818/8516/13-а розглядались виключно документи по першому етапу договору та не запитувались документи за більш пізній період.

Так, по першому етапу договору позивачу не передано жодних технічних засобів, проте в постанові по справі №818/8516/13-а суд вказує на те, що по взаємовідносинах позивача з ДП «Укрлісконсалтинг» передбачено виконання робіт 1-5 рівнів, що у свою чергу передбачено Постановою КМ України №1090 від 19.09.2009 року, так на виконання цих рівнів серед іншого укладено додаткову угоду до договору №2 та відповідно до Акту приймання передачі №СМ-135 від 07.10.2011 року передано вузлову базову станцію ПК інформаційно-облікової мережі «Українські лісові ресурси» та інструкції до їх використання. Тобто, перший етап був лише підготовкою до наступного та повністю співпадає з етапами передбаченими постановою КМ України. Крім того, співробітники позивача направлялись на всеукраїнські семінари з підготовки для роботи в системі обліку на обладнанні. Таким чином позивачем оплачено та відповідно у подальшому отримані послуги та обладнання від ДП «Укрлісконсалтинг», дії якого визначено постановою КМ України.

По взаємовідносинам з ТОВ «Гретта», в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №818/8516/13-а розглядається виключно правомірність віднесення витрат. Крім того, Харківський апеляційний адміністративний суд по справі №818/8516/13-а, вказуючи на порушення , посилається на відсутність у ТОВ «Гретта» власних чи орендованих вагонів, проте судом по справі №818/8516/13-а не розглядались та не досліджувались лист ТОВ «Гретта» від 27.11.2013 року №27/11-13-1 з переліком орендованих вагонів та витяг ДП ГЮЦ Укрзалізниці, яким підтверджено оренду вагонів ТОВ «Гретта» у ТОВ «РОЯЛ-ІНВЕСТ».

Що стосується взаємовідносин з ДП «Український транспортний логістичний центр» то, в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №818/8516/13-а розглядається виключно правомірність віднесення витрат.

Крім того, договори на перевезення є тристоронніми, під час виконання яких також задіяні ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» та ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів. Таким чином, ДП «Український транспортний логістичний центр» фактично займався організацією перевезень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.»

В актах наданих послуг є розшифровка, що входить до вартості послуг які надані ДП «Український транспортний логістичний центр», серед яких, зокрема, витрати залізниці, безпосередньо перевезення. Послуги ж самого ДП «УТЛЦ» становлять 10 грн. за вагон. Між тим, податковий орган у свою чергу не визнає податковий кредит по послугах не тільки ДП «УТЛЦ», а й по послугам залізниці, що підтверджені ЗД накладними.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особо зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність рішення, що є предметом оскарження.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі виписаних контрагентами податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, а отже донарахування податку на додану вартість є необґрунтованим.

Зважаючи на те, що відсутні підстави для донарахування суми податкового зобов'язання з ПДВ за основним платежем, тому відсутні підстави для застосування відносно позивача штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення Глухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 23 жовтня 2013 року № 0000342200.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Глухівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2013р. по справі № 818/8533/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.