Ухвала суду № 38147341, 02.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3727/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Профіль» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ-Профіль» (далі по тексту - позивач) звернулося з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.04.2013 року № 0000382203.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 30 липня 2013 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ТОВ «Київ-Профіль» є юридичною особою, що зареєстрована 26.11.2003 року у Виконавчому комітеті Васильківської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку у відповідача. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Видами діяльності позивача є холодне штампування та гнуття; виробництво металевих дверей і вікон.

У березні 2013 року посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства з період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року (акт перевірки від 15.03.2013 року № 392/22-03/32659407).

За результатами перевірки Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2013 року № 0000382203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 903736,00 грн., з яких: 796172,00 грн. - за основним платежем; 107564,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

У періоді, що перевірявся, позивач здійснював операції з виробництва та продажу профілів до гіпсокартонних систем. У процесі виробництва утворювались відходи брухту чорних металів, які оприбутковувалися на балансі у позивача в статті «Запаси» за первісною вартістю придбаного металу, оскільки на момент оприбуткування металобрухту ціна його реалізації не могла бути відома наперед. У подальшому позивач реалізовував металобрухт і, таким чином, достовірно визначав його вартість за ціною продажу, у зв'язку з чим корегував бухгалтерські проводки та зменшував вартість запасів (металобрухту) до ціни реалізації. Прямі матеріальні витрати відповідного податкового звітного періоду зменшувалися на вартість зворотних відходів (металобрухту), виходячи з ціни їх продажу.

Дані обставини підтверджуються накладними на внутрішнє переміщення придбаного металу, калькуляцією вартості виробництва продукції, видатковими накладними на реалізацію металобрухту, актами приймання металів чорних (вторинних), журналами-ордерами та відомостями по рахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції», рахунку 23 «Виробництво», журналами проводок та бухгалтерськими довідками за відповідні податкові звітні періоди, що перевірялися.

У грудні 2006 року між позивачем (клієнт) та публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (фактор) укладено генеральну угоду факторингу від 27.12.2006 року № 18-10/30 (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 25.03.2011 року № 28).

На підставі вказаної угоди банк (фактор) надавав позивачу послуги факторингу (надання фактором грошових коштів у розпорядження клієнта за плату під відступлення права вимоги), здійснював облік та управління дебіторською заборгованістю позивача, ведення обліку прав вимоги, щоденний контроль за станом дебіторської заборгованості, а також факторингове фінансування (надання позивачу авансу - кредитних коштів у сумі певного проценту від розміру права вимоги) (пункти 1.1, 1.17, 1.18.2, 1.18.3, 2.1 генеральної угоди).

Умовами угоди передбачено (п. 2.6), що розмір авансу (кредитних коштів, факторингового фінансування) становить не більше 75% від суми відступленого права вимоги, а за користування факторинговим фінансуванням позивач сплачує фактору (банку) плату у процентах річних, яка визначається в залежності від строку фінансування (п.4.1).

Таким чином, укладена між позивачем і банком угода факторингу є правочином, який включає в себе елементи кредитного договору, договору з надання послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, розрахункового обслуговування тощо.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія судді звертає увагу на наступне.

П.п. 138.2 статті 132 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року № 751/4044 (далі - ПСБО № 9), активи, які утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; або утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою, вважаються запасами.

Таким чином, відходи, отримані у процесі виробництва, які утримуються для подальшого продажу, є запасами у розумінні стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 5 ПСБО № 9 запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Пунктами 8, 9 ПСБО № 9 передбачено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат - суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків, суми ввізного мита, суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі, транспортно-заготівельні витрати, а також інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Відповідно до пункту 16 ПСБО № 9 при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажі та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Тобто, оцінка за ціною продажу є одним з методів оцінки запасів.

Як зазначалося вище, позивач обліковував відходи (металобрухту), які утворювалися у процесі виробництва продукції за первісною вартістю придбаного металу, а у подальшому за наслідками реалізації визначав їх вартість за методом ціни продажу, що відповідає положенням ПСБО № 9. Таким чином, колегія судді вважає, правильним те, що прямі матеріальні витрати виробництва позивач зменшував на вартість зворотних відходів (металобрухту), визначену за ціною продажу металобрухту, а не на вартість первісного придбання металлу, як це стверджував податковий орган.

Що стосується віднесення до складу інших витрат, що пов'язані з виробництвом, витрат на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що як вже зазначалося вище, у складі витрат при обчисленні об'єкта оподаткування враховуються інші витрати, що передбачені підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до яких включаються фінансові витрати, у тому числі на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою).

Згідно з пунктом 153.5 статті 153 Податкового кодексу України з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Аналіз положень пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України надає підстави для висновку, що ці норми регулюють податковий облік господарських операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги і не застосовуються до регулювання відносин, пов'язаних з оподаткуванням операцій кредитування.

Судом встановлено, що укладена між позивачем і банком угода факторингу уявляє собою складний правочин, який включає в себе елементи кредитного договору, договору щодо надання послуг, пов'язаних із грошовими вимогами, розрахунковим обслуговуванням тощо, а витрати на сплату процентів за користування факторинговим фінансуванням (кредитом) позивач відносив до складу інших витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування згідно з вимогами, підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податковий орган надав помилкову оцінку змісту господарських операцій в межах реалізації угоди факторингу і невірно застосував до кредитних відносин положення пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України.

За наведених обставин податкове повідомлення-рішення від 18.04.2013 року № 0000382203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» у сумі 903736,00 грн., підлягає скасуванню як неправомірне, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Старова Н.Е.