Постанова № 38141773, 09.04.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2014 р. Справа № 902/1655/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - Добровольський Є.О., довіреність в справі

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Браїлівське"

на рішення господарського суду Вінницької області від 23.01.14 р.

у справі № 902/1655/13 (суддя Банасько О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння"

до Публічного акціонерного товариства "Браїлівське"

про стягнення 102 807,18 грн. основного боргу, 2 306,82 грн. пені, 10 280,72 грн. штрафу, 411,23 інфляційних витрат та 411,23 грн. 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.01.2014 року по справі №902/1655/13 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" (далі - відповідач) про стягнення 102 807,18 грн. основного боргу, 2 306,82 грн. пені, 10 280,72 грн. штрафу, 411,23 інфляційних витрат та 411,23 грн. 3% річних задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" - 102 807 грн. 18 коп. - основного боргу, 10 280 грн. 72 коп. - штрафу, 2 306 грн. 82 коп. - пені, 411 грн. 23 коп. - інфляційних втрат, 532 грн. 34 коп. - 3 % річних, 2 326 грн. 77 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки, а саме не оплатив за поставлений товар у встановлені договором строки, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині штрафних санкцій, а саме зменшити суму заявлених штрафних санкцій.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржене рішення прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, на думку скаржника, позивач не обгрунтував в позові розмір збитків, а розмір стягненої судом суми штрафу перевищує передбачену чинним законодавством суму.

Крім того, скаржник вважає, що в порушення норм чинного законодавства не було дотримано процедури досудового врегулювання спору.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу №1-5/132 від 08.04.2014р. позивач заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, з підстав викладених у відзиві.

Представник позивача в судовому засіданні 09.04.2014 року заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 23.01.2014р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак 08.04.2014 року направив засобами електронного зв'язку на адресу Рівненського апеляційного господарського суду клопотання, в якому просить розглянути справу без участі представника відповідача (скаржника) у зв'язку з неможливістю забезпечити явку останнього.

Представник позивача щодо поданого клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача не заперечив.

Враховуючи приписи ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача та за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частиною 2 ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 23.01.2014 року у справі №902/1655/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" (Продавець) та Приватним акціонерним товариством "Браїлівське" (Покупець) укладено договір № 2-0504/пр744н (далі - Договір) (а.с.9-12, т.1).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору, продавець зобов'язується в строки, визначені договором, передати у власність Покупця (поставити) Товар (насіння цукрових буряків), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість.

Розгорнутий асортимент та кількість Товару, що поставляється, термін поставки Товару, ціна за одиницю Товару кожного найменування Товару, строк оплати Товару, умови та місце поставки Товару визначаються у Додатках до Договору (п.п.2.1, розділ 4, п.п.5.1, 6.1, 7.1 Договору).

Згідно п. 6.2. Договору, оплата проводиться в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

За згодою сторін в рахунок оплати вартості товару покупець може поставити продавцеві цукор та/або іншу продукцію (п. 6.3. Договору).

Пунктом 11.2. Договору визначено, що за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму прстроченого зобов'язання за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 11.4. Договору, в разі ухилення від оплати вартості товару понад календарних 15 днів покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 10% від загальної вартості товару.

05.04.2013 року сторонами було підписано Додаток № 1 до договору № 2-0504/пр744н від 05.04.2013 року, яким сторони визначили найменування Товару (насіння цукрового буряку), гібрид/сорт (Уманський ЧС 97 дражоване), одиницю виміру (п.од.), кількість (587,00), ціну за одиницю (175,14 грн.), загальну вартість (102 807,18 грн.), строк поставки (до 01.04.2013 року), місце поставки (вул.Заводська 7, смт.Браїлів Жмеринський район Вінницька область, 23130), строк оплати (до 01.10.2013 року) (а.с.13, т.1).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 102 807,18 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВН-1104-007 від 11.04.2013 року, згідно за довіреністю № 93 від 09.04.2013 року Продавець передав Покупцю Товар - насіння цукрового буряка (Уманський ЧС 97 дражоване) в кількості 587 одиниць (а.с.14-15, т.1).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, в зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення 102 807,18 грн. основного боргу, 2 306,82 грн. пені, 10 280,72 грн. штрафу, 411,23 інфляційних витрат та 411,23 грн. 3% річних.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Підставою виникнення зобов'язань між сторонами по справі є договір № 2-0504/пр744н від 05.04.2013 року, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором, поставив відповідачу товару на загальну суму 102 807,18 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВН-1104-007 від 11.04.2013 року, згідно за довіреністю № 93 від 09.04.2013 року Продавець передав Покупцю Товар - насіння цукрового буряка (Уманський ЧС 97 дражоване) в кількості 587 одиниць (а.с.14-15, т.1).

Однак, відповідач не надав господарському суду належних доказів на підтвердження виконання в повному обсязі свого зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем товар (насіння цукрового буряку) згідно договору в сумі 102 807,18 грн. і не спростував наявність заборгованості у вказаному розмірі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 05.04.2013 року №2-0504/пр744н в сумі 102 807,18 грн., яка є обґрунтованою та підтвердженою наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконував своє зобов'язання, жодних доказів щодо оплати за поставлений позивачем товар у встановлені строки не надав, а отже мало місце прострочення виконання зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених кодексом, іншими законами або договором.

В порядку ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, ч. 1 ст. 230 ГК України та п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 11.2. Договору визначено, що за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму прстроченого зобов'язання за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 11.4. Договору, в разі ухилення від оплати вартості товару понад календарних 15 днів покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 10% від загальної вартості товару.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, договору та обставини справи, судова колегія, перевіривши розмір заявленої позивачем пені в сумі 2 306,82 грн. за період з 02.10.2013 року (перший день виникнення прострочення щодо сплати вартості отриманого Товару) по 03.12.2013 року (день визначений позивачем в розрахунку боргу) та штрафу в сумі 10 280,72 грн., вважає їх правильними та обгрунтованими, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2 306,82 грн. та штрафу в сумі 10 280,72 грн..

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4. Постанови визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, об'єктивно оцінюється, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, і скаржником не надано обгрунтованих письмових доказів щодо об'єктивних підстав, що стали причиною несплати відповідачем основного боргу.

А тому, підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу) суд не вбачає.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають самостійним передбаченим законом способом захисту майнового права кредитора та мають іншу правову природу ніж господарські санкції у вигляді штрафу та пені. При цьому, підстав для зменшення розміру чи звільнення боржника від сплати річних та інфляційних, заявлених до стягнення кредитором з боржника чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, судова колегія, перевіривши розмір заявлених позивачем інфляційних втрат за жовтень 2013 року в сумі 411,23 грн. та 3 % річних за період з 02.10.2013 року по 03.12.2013 року в сумі 532,34 грн., вважає їх правильними та обгрунтованими, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за жовтень 2013 року в сумі 411,23 грн. та 3 % річних за період з 02.10.2013 року по 03.12.2013 року в сумі 532,34 грн..

Щодо твердження відповідача про недотримання позивачем досудового врегулювання спору, то судова колегія не приймає його до уваги, з огляду на наступне.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно зі ст. 5 ГПК України, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Претензійний порядок (порядок пред'явлення претензії) - форма захисту цивільних (господарських) справ, урегулювання спірних питань між кредитором і боржником до передання спору на вирішення судовим або іншим компетентним органам. Кредитор у випадку добровільного невиконання боржником зобов'язання перед ним має право пред'явити до боржника вимогу (претензію), а боржник зобов'язаний дати на неї відповідь в установлений термін. При повній або частковій відмові боржника задовольнити претензію, або неотримання в термін від нього відповіді, кредитор має право пред'явити позов.

Пред'явлення претензії є суб'єктивним правом юридичних осіб і підприємців - фізичних осіб, а надання відповіді на отриману претензію в установленому порядку та в установлений термін є обов'язком господарюючих суб'єктів-боржників. Підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов'язані: а) поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії; б) своєчасно розглядати претензії та за наявності підстав задовольняти їх або давати відповіді в установлені терміни в разі, якщо претензію відхилено повністю чи частково.

Таким чином, оскільки передбачене ст. 5 ГПК України застосування стороною заходів досудового врегулювання господарського спору є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, позивач, звернувшись до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договором, не порушив жодних норм чинного законодавства.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, однак, будь-яких доводів на підтвердження зазначеного не вказує.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

Таким чином, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" повернуто на підставі п.3 ст. 97 ГПК України (сплата судового збору не у повному розмірі).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2014 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" прийнято до розгляду та зобов'язано відповідача (скаржника) надати докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Вінницької області від 23.01.2014 року в розмірі 00 грн. 30 коп.

Однак, на момент прийняття судового рішення апеляційним господарським судом відповідачем доказів доплати судового збору в розмірі 00 грн. 30 коп. не надано.

Суд апеляційної інстанції, на підставі ст. 49 ГПК України та п. 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу" достягує з Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 00 грн. 30 коп. за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 23.01.2014р. по справі №902/1655/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" - без задоволення.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Браїлівське" (вул.Заводська, 7, смт.Браїлів, Жмеринський район, Вінницька область, 23130, код - 00385661) в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 00 грн. 30 коп. за подачу апеляційної скарги.

3. Видачу наказу доручити господарському суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.