Ухвала суду № 38140237, 01.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 р.Справа № 820/2108/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2014р. по справі № 820/2108/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "С-Транс" (далі - ТОВ "С-Транс", позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ у Зміївському районі, відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 19.11.2013 року № 0000922200 на загальну суму 2760,00 грн.; від 19.11.2013 року № 0000932200 на загальну суму 45400,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс" - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19.11.2013 року № 0000922200 та від 19.11.2013 року № 0000932200, винесені відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс".

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс" (код 25466691; 63403, обл. Харківська, Зміївський район, м. Зміїв, вул. Таранівське шосе, б. 5) витрати зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн.).

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом неповно досліджено докази та встановлено обставини справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "С-Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Форгант ГМБХ" за період листопад 2011 рік.

За результатами вказаної перевірки складено акт №790/22/25466691 від 07.11.2013 року (а.с. 13-27), за висновками якого встановлена відсутність факту реального вчинення господарських операцій у ТОВ "С- Транс" по придбанню ємностей у ТОВ "ФОРГАНГ ГМБХ" у листопаді 2011 року, відсутність об'єкта оподаткування при придбанні ємностей у ТОВ "ФОРГАНГ ГМБХ": згідно з актом перевірки всього на суму 20000 грн., у т.ч. по загальній податковій декларації з ПДВ у сумі 1840,00грн., по податковій декларації з ПДВ (переробного підприємства) у сумі 18160 грн., чим порушені вимоги ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-ІУ, із змінами та доповненнями.

За наслідками перевірки керівником ДПІ у Зміївському районі прийняті податкові повідомлення - рішення: від 19.11.2013 року №0000922200 на загальну суму 2760,00 грн.; від 19.11.2013 року №0000932200 на загальну суму 45400,00 грн.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що позивач (покупець) уклав з ТОВ "Форганг ГМБХ" (постачальник) договір купівлі-продажу від 08.11.2011 року за № 81 (а.с. 35-36).

Відповідно до зазначеного договору ТОВ "С- Транс" придбало у ТОВ "ФОРГАНГ ГМБХ" 2 ємності Я1-ОСВ-4 (далі - ємності), які були доставлені автомобілем покупця, Scania, номер держреєстрації АХ 84-78СІ, яким підприємство позивача користується на підставі договору оренди від 22.07.2011р. (а.с. 38-41).

На підтвердження перевезення зазначених ємностей виписувався подорожній лист №084567 за 11-12 грудня 2011р. (а.с. 33), відповідно до якого в м. Дніпропетровськ було доставлено молочну продукцію, яку виробляє ТОВ "С- Транс", в зворотному напрямку на підприємство, від ТОВ "ФОРГАНГ ГМБХ", було доставлено ємності.

Товар супроводжували первинні документи бухгалтерського та податкового обліку:

- видаткова накладна від 12.12.2011р за №12127690083 (а.с. 31);

- податкова накладна від 29.11.2011р за №127 (а.с. 30).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у акті перевірки, вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та відповідно до вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Форганг ГМБХ" в податковій декларації за листопад 2011 року.

На підставі договору ТОВ "С-Транс" 29.11.11 р. сплатило рахунок-фактуру №25117690088 від 25.11.11р., що підтверджується платіжним дорученням № 1949 (а.с. 34).

Отримані ємності було оприбутковано як основні засоби. Ці ємності відносяться до технологічного обладнання харчової промисловості і призначені для участі в технологічному циклі виробництва молочних продуктів, були встановлені та введені в експлуатацію 12 грудня 2011 року, на дільниці нормалізації молока і по цей день знаходяться на цій дільниці і використовується для виробництва молочних продуктів, що є основним видом діяльності ТОВ "С- Транс".

Також, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "С- Транс" є діючим переробним підприємством, яке має у власності нерухомість і необхідне обладнання для переробки молока. Відповідно, товар - обладнання, які були придбані у вищезазначеного підприємства, були застосовані у виробничій діяльності підприємства позивача.

ТОВ "С-Транс" використовувало у своїй діяльності офісні, виробничі, складські приміщення, що розташовані за адресою: м. Зміїв, вул. Таранівське шосе, 5 (свідоцтво про право власності від 23.04.12р. №2 САЕ 289366). За цією адресою розташоване виробництво по переробці молока та молочної продукції. Вид діяльності ТОВ "С-Транс" згідно КВЕД 10.51 - виробництво молочної продукції. Середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві у листопаді 2013 року (період, за який складено акт перевірки ) становить 382 чоловік.

Матеріалами справи підтверджений той факт, що ТОВ "С-Транс" має фізичні, технічні та технологічні можливості щодо здійснення виробничої діяльності та використання придбаних товарів для виробництва різноманітної молочної продукції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності товару, що виробляється підприємством на ринку, наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "С-Транс". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "С-Транс" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Форганг ГМБХ", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Форганг ГМБХ", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що дане твердження ґрунтується виключно на висновках акту ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 839/2221/37359385 від 03.09.2012р., яким не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ " Форганг ГМБХ" за листопад 2011р.

Проте, необхідно зауважити на те, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки ТОВ "С-Транс" належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ТОВ "С-Транс" та ТОВ " Форганг ГМБХ" мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підтверджений факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому вони підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2014р. по справі № 820/2108/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П'янова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.