Постанова № 38136970, 02.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. Справа№ 925/2126/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" на рішення господарського суду Черкаської області від 11.02.2014 року № 925/2126/13 (суддя Кучеренко О.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ"

до Виконавчого комітету Черкаської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

2. Реєстраційна служба Черкаського міського управління юстиції

про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації

речового права

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області №925/2126/13від 11.02.2014р. відмовлено ТОВ "ЛЛЛ" у задоволенні позову до Черкаської міської ради про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації речового права.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на його необґрунтованість, просить прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, причина суду не відома.

За змістом ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (постанова Пленуму ВГСУ від 16.01.2013 р. N 3).

Враховуючи наявність у матеріалах справи поштових повідомлень про отримання сторонами у справі ухвали апеляційного суду про порушення апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, відсутність заяв чи клопотань, колегія суддів вважає що відповідач та треті особи повідомлені про розгляд справи належним чином, що дає можливість розглядати справу у їх відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2004 укладеного з ВАТ "Черкасикерамзит", позивач набув права власності на частину комплексу будівель: літ. Д-1, Д-Ц, А-4, а, а1, а2, а3, а5, К-1, к2, К-4, Ю, О, Є-1, Ж-1, ж, Т, С, І, У, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1,. Майно зареєстровано заТОВ "ЛЛЛ" у Реєстрі права власності на нерухоме майно за реєстраційним №1625868 24.06.2005, що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7618018 від 25.06.2005.

Згідно договору дарування №10444 від 18.07.2005, ТОВ "ЛЛЛ" подарувало, вказане нерухоме майно ТОВ "Вікос-Ойл", яке в свою чергу на підставі договору дарування від 13.03.2006 №892 подарувало його ОСОБА_2.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Наказом управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради від 14.05.2007 №2454/14, частині комплексу будівель: літ. Д-1, Д-Ц, А-4, а, а1, а2, а3, а5, К-1, к2, К-4, Ю, О, Є-1, Ж-1, ж, Т, С, І, У, було присвоєно порядковий вуличний знак АДРЕСА_1

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради №769 від 22.06.2007, вирішено дозволити оформити право власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на нежитлові будівлі, а саме: побутові приміщення (літ-А-ІV, а), пічне відділення склад керамзиту, трансформаторну станцію, механічну майстерню, цегляний склад, лабораторію та прохідну, утилізаційну котельну з прибудовою, сушильне відділення, станцію, вагову, каналізаційну насосну станцію, склад збереження газу, мазутонасосну, відкриту платформу АДРЕСА_1; доручено КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" оформити свідоцтво про право власності на вищевказані нежитлові будівлі.

На підставі цього рішення ФОП ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності САВ 250156 від 03.07.2007 на вказані будівлі та зареєстрував своє право у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 24.04.2008, дані про що містяться у Реєстрі і станом на 08.05.2013.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.07.2009, у справі №2-1764/09, задоволено позов ОСОБА_3 до ТОВ "Вікос-Ойл", визнано недійним договір дарування №892 від 13.03.2006, який укладений між ТОВ "Вікос-Ойл" та ОСОБА_2, скасувавши його державну реєстрацію та зобов'язано КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" провести відповідні зміни у реєстраційні документи стосовно вказаного майна.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання рішення виконкому Черкаської міської ради №769 від 22.06.2007 недійсним та скасувати державну реєстрацію прав власності ОСОБА_2 на спірні будівлі, обгрунтовуючи вимоги тим, що рішеннями судів були визнані недійсними договори на відчуження зазначеного майна, проте, визнання недійсними договорів без визнання недійсним рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради №769 від 22.06.2007, не дасть можливості зареєструвати право власності на нежитлові приміщення за ТОВ "ЛЛЛ" у Державному реєстрі прав. Оскаржуване рішення порушує право власності позивача на нерухоме майно, оскільки реєстраційна служба Черкаського міського управління юстиції, відмовила ТОВ "ЛЛЛ" у реєстрації нерухомого майна, у зв'язку з тим, що рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради №769 від 22.06.2007, є дійсним та не скасовано державну реєстрацію права власності ФОП ОСОБА_2 на нежитлові приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 22.06.2007 №769, дозволено оформити право власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 згідно правовстановлюючих документів, які на час прийняття спірного рішення були чинними (рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.07.2009, вступило в законну силу лише 06.04.2010). Позивач не надав доказів на підтвердження того, що спірне рішення виконкому прийнято з порушенням компетенції органу, який видав цей акт чи є його невідповідність, вимогам чинного законодавства, відтак суд прийшов до висновку, що вимога позивача про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 22.06.2007 №769 "Про оформлення права власності ОСОБА_2 " є безпідставною. Крім того, спірний акт є актом індивідуальної дії, він вичерпав свою дію фактом видачі свідоцтва про право власності ФОП ОСОБА_2 і його скасування не може бути підставою для проведення реєстрації права власності позивача.

Порушень, які б свідчили про безпідставне чи неправомірне проведення державної реєстрації БТІ, спірного майна за ОСОБА_2 на час проведення реєстраційних дій судом не встановлено. Крім того, пред'являючи вимогу про скасування державної реєстрації права власності, позивач фактично не визначив орган, до якого пред'явлена вимога - реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, у якості відповідача у справі, заявивши лише про залучення його у якості третьої особи без самостійних вимог. Зазначена позивачем - Черкаська міська рада - не може бути відповідачем за вимогою про скасування державної реєстрації, оскільки остання не наділена повноваженнями з її проведення, тому не може бути відповідачем за цією вимогою.

Заперечуючи проти рішення в цілому, позивач звертає увагу на наступне: відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35, акт може бути визнаний недійсним за наявності підстав невідповідності його вимогам чинного законодавства або з підстав невідповідності визначеній законом компетенції органу, який цей акт видав. Таким чином, господарський суд повинен був перевірити рішення ради не лише на предмет того, чи прийняте воно в межах компетенції органу, а і на предмет того, чи за своїм змістом воно не порушує права позивача. Прийняте Радою рішення викликано не зміною власника нерухомого майна, а технічними причинами, а оскільки договір дарування визнаний недійсним та ТОВ "Вікос-Ойл" не переоформлювало прав власності, то на думку позивача він є власником майна. Помилковими є висновки суду першої інстанції, що рішення Ради є разовим та вичерпало свою дію.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та Пленум Вищого господарського суду України № 11 у постанові від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначили, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи з тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, умовою для подання такого позову є невідповідальність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності. Незаконність може полягати як у невідповідальності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданим такого акта.

Як встановлено місцевим господарським судом, рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 22.06.2007 № 769 "Про оформлення права власності ОСОБА_2 по АДРЕСА_1" прийняте відповідно до наказу Управління містобудування та архітектури Черкаського міського виконкому № 537 від 14.05.2007р. в зв'язку з присвоєнням та зміною номерації будінків та споруд на теріторії м. Черкас та відповідно БТІ проведена належна переєстрація.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ненормативні акти (акти індивідуальної дії), - тобто такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію, - оцінюються господарським судом нарівні з іншими доказами у справі і не мають для нього заздалегідь встановленої сили.

Оскаржуванє рішення Ради не впливає на права будь-яких осіб, в тому числі позивача, оскільки саме договори дарування були підставою для оформлення прав власності на нерухоме майно, а не рішення Ради, враховуючи що вона не була власником нерухомого майна що відчужувалось.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що оспорюване рішення Ради є актом індивідуальної дії, він вичерпав свою дію фактом видачі свідоцтва про право власності ФОП ОСОБА_2

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси № 2-1764/09 від 31.07.2009, що набуло чинності 06.04.2010р. договір дарування від 13.03.2006р., укладений між ТОВ "Вікос-Ойл" та ОСОБА_2 визнаний недійсним; скасована державна реєстрація прав власності ОСОБА_2, сторони приведені у попередній стан, зобо'язано КП Черкаське БТІ провести відповідні зміни в реєстраційних документах.

Ухвалою господарського суду Черкаської області № 14/5026/832/2011 від 04.06.2013р. визнано недійсним договір дарування від 18.07.2005р., укладений між ТОВ "Вікос-Ойл" та ТОВ "ЛЛЛ".

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Оспорюване рішення міськради прийняте 22.06.2007р., після укладання договорів дарування, що відбувались без дотримання хронологічного порядку зміни власніків нерухомого майна та реєстрації прав власності.

Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України, державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

На час звернення позивача з цим позовом, правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень, визначаються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції Закону України від 11.02.2010) державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 01.01.2013 проводиться державним реєстратором прав на нерухоме майно органу державної реєстрації.

Відсутність у державного реєстратора відповідних відомостей щодо зміни власників нерухомого майна, позбавляє позивача відновити своє попередне становище власника нерухомого майна, відповідно до прийнятих судових актів про визнання договорів дарування недійсними, а отже включення майна до ліквідаційної маси в рамках справи про банкрутство.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "ЛЛЛ" задовольнити, рішення господарського суду Черкаської області №925/2126/13 від 11.02.2014року-скасувати.

Прийняти нове рішення. Позов задовольнити. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 769 від 22.06.2007 та скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі прав речове право фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на частинукомплексу будівель літ Д-І, Д-Ц, А-4, а, а1, а2, а3, а5, К-1, К-4, Ю, О, Є-1, Ж-1, ж, Т, С, І, У, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Матеріали справи повернути господарському суду Черкаської області .

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді А.І. Тищенко

К.В. Тарасенко