Постанова № 38136822, 04.03.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 року о 10 год. 40 хв.Справа № П/808/58/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Лазько В.Г. (довіреність від 31.01.2014 №9)

відповідача - Сергієнко Т.С. (довіреність від 17.01.14 №10/08-29-10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоторг", м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоторг", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просить визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.09.2013 №0001172201.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що відповідачем протиправно встановлено укладання між позивачем та його контрагентом ТОВ «Багатопрофільна компанія «Дагаз» правочинів, які не спричинили реального настання юридичних наслідків. Також зазначили, що на підтвердження правильності формування податкового кредиту під час перевірки ними були надані усі первинні документи по господарським операціям, а тому вважають винесене податковим органом оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та додаткових письмових обґрунтуваннях до неї, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечення зазначає, під час перевірки позивачем не були надані документи по ТОВ «БК «Дагаз», які б підтверджували фактичне здійснення перевезення вантажу, а саме дозволів ДАІ на перевезення вогненебезпечного вантажу, ліцензію на право надання послуг по перевезенню такого вантажу та товарно - транспортні накладні. Також зазначили, що під час перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від контрагентів - постачальників на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоторг", а отже висновки перевіряючих є правомірним та обґрунтованими.

Вислухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні обставини.

На підставі наказу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 30.08.13 №32, перевіряючими було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоторг" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з підприємством ТОВ «Мавікс» та ТОВ «БК «Дагаз» за період з 01.07.10 по 31.12.10 (а.с.7-12).

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 12.09.13 №80/08-29-22-1102/35764249, в якому зроблені висновки серед іншого про наступні порушення:

-п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 №168/97-ВР із змінами та доповненнями, підприємством : занижено податок на додану вартість всього на суму 4893 грн., у тому числі по періодам: вересень 2010 - 1623грн., жовтень 2010 - 1770 грн., листопад 2010 - 1500 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження та звернувся зі скаргами на винесене податкове повідомлення - рішення спочатку до ГУ Міндоходів у Запорізькій області та в подальшому до Міністерства доходів і зборів України, які рішеннями були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення без змін (а.с.13-16).

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся з позовом до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Як слідує зі змісту акту перевірки, протягом перевіряємого періоду підприємство позивача мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Мавікс» та ТОВ «БК «Дагаз». За результатами перевірки не було встановлено порушення по взаємовідносинам з ТОВ «Мавікс», проте за висновками перевіряючих господарські відносини з ТОВ «БК «Дагаз» здійснювались без мети реального настання правових наслідків. Також підставою дійти зазначених висновків було те, що відповідно до баз даних ДПС податкової звітності та інших джерел, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин, спрямованих на надання податкової вигоди третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Крім того, здійснення господарських операцій не підтверджено належними первинними документами, а саме товарно-транспортими накладними.

Проте суд не може погодитись з такими висновками відповідача, викладеними в акті перевірки та зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктами 5.3.1 та 5.3.9 пункту 5.3 статті 3 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат потреби не пов'язані з веденням господарської діяльності та будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки правила ведення податкового обліку з податку на прибуток законодавством окремо не визначені, до уваги береться загальна вимога відповідності податкового обліку бухгалтерському, ведення якого передбачає обов'язкову наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують ту чи іншу господарську операцію.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Фактичне виконання послуг зазначений документ може підтверджувати у бухгалтерському обліку за умови виконання наведених вище умов.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Що стосується господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «БК «Дагаз» судом встановлено, що на підставі укладеного договору транспортного експедирування №27/07-10 від 27.10.2010р. ТОВ «БК «Дагаз» (експедитор) здійснювало за плату і за рахунок Клієнта (ТОВ «Укрнафтоторг») виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (бензину, дизпалива, моторного масла і т.п.) (а.с.48-49).

Підставою для висновку податкового органу щодо безпідставності віднесення сум ПДВ було внесення до реєстру досудових розслідувань матеріали №32012080000000002 відносно директора ТОВ «БК «Дагаз» Кузіної Т.М., за фактом вчинення фіктивного підприємництва, за ознаками складу злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України, а отже укладені між позивачем та ТОВ «БК «Дагаз» правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Проте такі висновки відповідача спростовуються як наданими з цього приводу поясненнями представника позивача так і наданими для долучення до матеріалів справи: актів виконаних робіт №8,9,10 від 30.08.10, 28.09.10 та 28.10.10 року, податкових накладних, банківських виписок про оплату послуг (а.с.50-55).

Також суд не може погодитись з позицією податкового органу щодо встановлення не реальності операції у зв'язку із ненаданням під час перевірки документів на підтвердження перевезення товарів, оскільки такі твердження відповідача спростовуються наданими до суду представником позивача товарно - транспортні накладні, а також товарно - транспортні накладні подальшої реалізації позивачем нафтопродуктів іншим контрагентам.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару (послуг) у контрагентів.

Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередні контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ними оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з отримання послуг підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності. Отже на підставі вищезазначеного, позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від ТОВ «БК «Дагаз», та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є необгрунтовані.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоторг"- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати винесений Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області податкове повідомлення - рішення від 25.09.2013 №0001172201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоторг" судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Шара