Постанова № 38135402, 01.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5047/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Мєзєнцева Є.І.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року в задоволенні адміністративного позову ТОВ "Експансія" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 23 липня 2013 року по 29 липня 2013 року посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 23 липня 2013 року № 48, проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Експансія» з питань дотримання податкового законодавства при проведенні господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг» за період з 1 лютого 2013 року по 28 лютого 2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 29 липня 2013 року № 35/22-1/32294905, яким встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

На підставі складеного акту перевірки, 20 серпня 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0000382300, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Експансія» з податку на додану вартість на 2600013,37 грн. та застосовано фінансову санкцію у сумі - 650003,34 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2013 року між ТОВ «Експансія» та ТОВ «Саноіл Торг» укладено договір купівлі-продажу № 21-02-13. Згідно умов вказаного договору, Продавець (ТОВ «Саноіл Торг») передає, а Покупець (ТОВ «Експансія») приймає товар (олію соняшникову нерафіновану) та зобов'язується її оплатити.

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеним контрагентом, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом прешої інстанції, ТОВ «Експансія» зареєстровано Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 2 листопада 2002 року та перебуває на податковому обліку у з 11 грудня 2002 року у ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за укладеним договором надав: видаткову накладну від 28 лютого 2013 року № РН-0000102, специфікацію № 1 від 28 лютого 2013 року, акт приймання-передачі № 1 від 28 лютого 2013 року, податкову накладну від 28 лютого 2013 року № 125.

Суд першої інстанції зазначає, що товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей, за господарськими операціями між TOB «Експансія» та TOB «Саніол Торг» необхідність складання товарно-транспортних накладних обумовлена значними обсягами поставки товарів.

Згідно п. 11.5 Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, товарно-транспортні накладні складаються та повинні зберігатися лише у сторін взаємовідносин.

Крім того, в договорі купівлі-продажу та в первинних документах не визначено обов'язку сторін щодо розвантаження та/або доставки товару, а визначено лише обов'язком щодо передачі та прийняття товару в конкретно визначеному місці. Отже, взаємовідносин, пов'язаних із здійсненням перевезення товару від TOB «Саноіл Торг» до TOB «Експансія» не було, тому товарно-транспортних документів не може бути оформлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд також посилається на те, що позивачем, не надано товарно-транспортних накладних на підтвердження факту перевезення товарів від TOB «Саніол Торг» до складського приміщення TOB «Евері», позивачем не надано доказів на підтвердження факту повідомлення TOB «Саноіл Торг» контрагента TOB «Евері» про поставки олії нерафінованої соняшникової.

Колегія суддів зазначає, що апелянт не може надати визначені судом товарно-транспортні накладні на підтвердженні факту перевезення товарів від TOB «Саніол Торг» до складського приміщення TOB «Евері» на підтвердження факту повідомлення TOB «Саноіл Торг» контрагента ( TOB «Евері») про поставки олії нерафінованої соняшникової, оскільки ці документи оформлялися між TOB «Саноіл Торг» та TOB «Евері» і є їхніми господарськими відносинами. Крім того, договір про надання послуг по прийманню та перевантаженню олії соняшникової від 1 вересня 2012 року № FT-01-oC/0109 підтверджує, що TOB «Саноіл Торг» мав фізичну можливість здійснювати зберігання товару на складах TOB «Евері».

Щодо видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від TOB «Саноіл Торг» на виконання вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за N 293/1318.

З акту приймання-передачі вбачається, що товар (олію соняшникову) приймав директор TOB «Експансія» Ю.А.Буров. З аналізу зазначеного акту вбачається, що оскільки директор є виконавчим органом, то може представляти інтереси підприємства та отримувати товарно-матеріальні цінності без довіреності. До позовної заяви було додано копію Виписки з ЄДРПОУ згідно якої директор не мав обмежень щодо представництва інтересів TOB «Експансія» без довіреності.

Щодо надання позивачем видаткової накладної, де не зазначено місця складання, вказано лише найменування товару та відсутня інформація щодо місць приймання та видачі товару (найменування вулиці, номеру будинку), що робить неможливим встановлення змісту господарської операції та факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням, оскільки в видаткових накладних міститься печатка та підпис директора TOB «Експансія» та печатка та підпис директора TOB «Сіноіл Торг». В матеріалах справи міститься копія Специфікації №1, де вказано, що місцем передачі товару є м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, термінал TOB «Евері». Також в матеріалах справи міститься копія Акту приймання-передачі, де вказано місце приймання-передачі товару м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, термінал TOB «Евері».

Необхідно також зазначити, що згідно Листа ВАС України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце

Отже, відсутність певних реквізитів само по собі не є підставою для висновку про нездійснення добросовісним суб'єктом господарювання господарських операцій.

Крім того, дійсність господарської операції підтверджується тим, що придбаний товар у TOB «Саноіл торг» TOB «Експансія» було експортовано по контракту від 28 лютого 2013 року №0547/13-К компанії OREXIM LIMITED, 71 brunswik str.Edinburg, EH75HS, United Kindom.

Апеляційний суд також не погоджується з тим, що TOB «Саноіл Торг» повинно було оформляти сертифікати якості на олію соняшникову та передавати їх TOB «Експансія».

Згідно Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні» від 01 лютого 2005 року № 28, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04 травня 2005 року за № 466/10746 не зазначено, що продукція «олія соняшникова нерафінована» підлягає обов'язковій сертифікації. Із аналізу зазначеного Наказу вбачається, що олія соняшника нерафінована не підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, а отже, у апелянта не повинні бути наявні сертифікати якості товару, отриманого від TOB «Саноіл Торг»

Під час огляду та дослідження наданих первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість та мав свідоцтво платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином протиправним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року - скасувати та ухвалити нову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2013 року № 0000382300, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 600 013,37 грн. та штрафні санкції 650 003,34 грн.

Стягнути із Державного бюджету України всі понесені та документально підтверджені судові витрати на користь TOB «Експансія».

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Старова Н.Е.

Мєзєнцев Є.І.