Постанова № 38134816, 03.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 квітня 2014 року № 826/2325/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТП ВІЖН УКРАЇНА"до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві проскасування податкового повідомлення-рішення №0004282201 та № 0004292201 від 27.09.2013р.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТП ВІЖН УКРАЇНА", звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013 р. за №0004282201, №0004292201.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТП ВІЖН УКРАЇНА» з питань перевірки податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2013 р. по 31.03.2013 р. За результатами перевірки складено Акт від 16.09.2013 р. №199/1-22-01-37716600 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податку на прибуток за І кв. 2013 р. у сумі 314 860 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування у сумі 4 313 803 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення, за результатом розгляду заперечень Податковим органом Листом від 26.09.2013 р. №5237/10/22-01 повідомило Позивача, що висновки залишені без змін, проте розділ 4 висновків Акту викладено в новій редакції, а саме: перевіркою встановлено порушення: пп. 14.1.36, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податку на прибуток за І кв. 2013 р. у сумі 314 860 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування у сумі 4 313 803 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.09.2013 року №0004282201, яким за позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 313 803 грн. та податкове повідомлення-рішення від 27.09.2013 року №0004292201, яким збільшено суму грошового забезпечення з податку на прибуток в розмірі 393 575,00 грн. (за основним платежем +314 860,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 78 715,00 грн.).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням Позивачем було подано Скарги до ГУ Міндоходів у м. Києві, за результатом розгляду скарги ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 03.12.2013 року №7152/10/26-15-10-04-02, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестком" (Покупець), з іншого боку, було укладено Угоду про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) по договору поставки №Б2012/10 від 17 травня 2012 р.

Між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нейрон" (Покупець), з іншого боку, було укладено Угод №Б2012/15 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) по договору поставки №2012/15 від 02 квітня 2012 р.

Також, між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" (Покупець), з іншого боку, було укладено Угоду №02/04 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) по договору поставки №2012/09 від 02 квітня 2012 р.

Крім того, між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "МТІ" (Покупець), з іншого боку, було укладено Угоду №Б2012/08 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) по договору поставки №Б2012/08 від 02 квітня 2012 р.

Між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "САВ-ДІСТРИБЬЮШН" (Покупець), з іншого боку, було укладено Угод №Б2012/07 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) по договору поставки №2012/07 від 02 квітня 2012 р.

Також, між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нейрон" (Покупець), з іншого боку, було укладено Угод №Б2012/06 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) по договору поставки №2012/06 від 02 квітня 2012 р.

Крім того, між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріумфальна Арка" (Покупець), з іншого боку, було укладено Угоду №Б2012/03 про здійснення мотиваційних виплат (бонусів) по договору поставки №Б2012/08 від 02 квітня 2012 р.

У відповідності до п. 1.1 Угод, Сторони погодили, що з метою стимулювання та збільшення обсягу замовлень Товарів Покупцем за Договором поставки, Постачальник здійснює виплату Покупцеві мотиваційної виплати - Бонусу за надання послуг по стимулюванню збуту продукції, досягнення результату щодо обсягу та/або асортименту закупівель Покупцем Товарів у Постачальника.

Згідно з п. 3.1 - п. 3.5 вищезазначених Угодах, Сторони погодили, що рекомендований обсяг закупівель та асортимент товарів за Договором поставки, та період, за який обчислюється та нараховується мотиваційна виплата (бонус) та її розмір у відсотках, визначається Постачальником та відображається Сторонами у Додатках, що складають невід'ємну частину даної Угоди. Постачальник інформує Покупця про розмір нарахованої мотиваційної виплати (бонусу) (якщо Покупцем досягнуті відповідні вимоги Постачальника) не пізніше 15-го (п'ятнадцятого) числа першого місяця кварталу, наступного за звітним кварталом. Покупець, зі свого боку, складає акт приймання-передачі наданих послуг, в якому зазначається розмір мотиваційної виплати (бонусу) за досягнення результату щодо обсягу та/або асортименту закупівель Покупцем Товарів у Постачальника з ПДВ, а також період, за який така мотиваційна виплата (бонус) сплачується. Мотиваційна виплата (бонус) сплачується кожний квартал не пізніше останнього числа першого місяця кварталу, наступного за звітним, шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок Покупця, зазначений в даній Угоді. Постачальник має право врахувати мотиваційну виплату (бонус) під час розрахунку суми, що підлягає сплаті Покупцем. Покупець не має права утримувати будь-які грошові суми в якості компенсації мотиваційної виплаті (бонусу) з вказаної суми, що підлягає сплаті Постачальникові, до отримання письмового підтвердження Постачальника. У випадку, якщо Постачальник прийме рішення щодо нарахування мотиваційної виплату (бонусу) за інший звітний період (місяць), Постачальник повідомляє про це Покупця відповідно до п.п. 3.2 Угоди та відображає період у відповідному Додатку до цієї Угоди, який є її невід'ємною частиною. Розрахунок мотиваційної виплату (бонусу) складається Постачальником лише після підтвердження Постачальником відповідності показників господарської діяльності Покупця критеріям, встановленим в п.2 цієї Угоди.

Позивач в підтвердження виконання умов вищезазначених Угод надав Додаткові Угоди до Угод та Акти приймання-передачі послуг.

Суд звертає увагу, що в Актах приймання-передачі послуг не зазначається, як саме надавались послуги зі стимулювання збуту продукції, не встановлено чітких критеріїв або обов'язків одержувача.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази отримання коштів за товар, який було поставлено, докази розрахунки суми (бонусів), яким чином формувалося від якої суми.

Мотиваційні виплати можуть включати такі: премії (бонуси) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст.138 Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Абзацом г) п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Кодексу передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

У разі якщо маркетингові та рекламні послуги придбаваються у нерезидента, витрати на такі послуги враховуються при визначенні податкових зобов'язань з урахуванням обмежень, встановлених п.п. 139.1.13 п.139.1 ст.139 Кодексу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про рекламу» реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зазначений Закон поділяє рекламу на внутрішню, зовнішню, на транспорті, визначає заходи рекламного характеру, спеціальні виставкові заходи.

Згідно з п.п.14.1.108 п.14.1 ст.14 Кодексу маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

До маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Мерчандайзинг (англ. (merchandising) походить від англійського merchandise - товари, сприяння продажу будь-якого товару) - один із видів маркетингу, що сприяє інтенсивному просуванню товарів у роздрібній торгівлі без активної участі спеціального персоналу - вдале розміщення товарів у торговому залі, оригінальне оформлення прилавків та вітрин, організація презентацій з роздачею сувенірів, наданням знижок та пільг.

Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора, торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори).

Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Мотиваційні виплати можуть включати таке: премія (бонус) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що якщо в договорі купівлі-продажу товарів між виробником (імпортером) або власником торгової марки та продавцем (дистриб'ютором або роздрібним торговцем) передбачена виплата винагороди на користь покупців (дистриб'юторів) у вигляді надання додаткових знижок на товар (ретро-знижок), то до складу витрат виробника (імпортера) або власника торгової марки, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати на виплату такої винагороди на користь дистриб'юторів або роздрібних торговців, а у дистриб'юторів або роздрібних торговців винагорода у вигляді додаткової знижки на товар (ретро-знижки) включається до складу доходу.

Проте, Позивачем не доведено, що ним надавалися знижки (бонуси) по договорам, а отже, не підтверджено безпосереднього зв'язку таких витрат з господарською діяльністю Позивача та не підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Також, судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Топаз-сервіс» (Виконавець), з іншої сторони, було укладено Договір № UA_CC_002 від 2-го квітня 2012 року про надання послуг (сервісне обслуговування товарів) від 02.04.2012 р.

У відповідності до 2.1- п. 2.4 вищезазначеного Договору, 2.1. Згідно з умовами цього Договору Виконавець переймає на себе зобов'язання за винагороду і за дорученням Замовника здійснювати від свого імені дії з організації Сервісного обслуговування Товару із залученням третіх осіб (Сервісних центрів), а також здійснювати Сервісне обслуговування Товару власними силами. Розцінки залучених Сервісних центрів повинні становити 72% (сімдесят два) від розцінок, які наведені у Додатку 1. Інформація про місцезнаходження Сервісних центрів доводиться до Покупців через Інформаційний центр, телефон якого вказаний в гарантійному талоні або в інструкції з експлуатації на Товар. З метою виконання цього Договору Виконавець зобов'язався зробити наступні, але не обмежуючись лише ними, дії: Організувати гарантійне обслуговування за умови дотримання правил зберігання, транспортування і експлуатації Товару Покупцями. При цьому гарантійне обслуговування здійснюється Виконавцем без стягування плати з Покупця, згідно з умовами гарантійного обслуговування, встановленими для даного Товару і вказаними у гарантійному талоні, що додається до даного Товару; Організувати післягарантійне обслуговування Товару після закінчення гарантійного терміну за відповідними цінами. При цьому обслуговування здійснюється Виконавцем і повністю оплачується Покупцем. Організувати технічну перевірку і оформлення документів для заміни Товару, описаного в Додатку 3 до цього Договору; Проводити дослідження про характер поломок Товару; Здійснювати реалізацію аксесуарів, запасних частин по заявках Сервісних центрів; Здійснювати інші дії відповідно до умов цього Договору і Додатків до нього.

Згідно з п. 6.1 - п. 6.3 даного Договору, для компенсації витрат на сервісне обслуговування Виконавець зобов'язався готувати звіти про проведену роботу кожен тиждень. Звіти складаються у електронному вигляді погодженого Сторонами формату. Вони надаються Замовнику для перевірки кожний понеділок, через неділю після звітного періоду. Замовник повідомляє Виконавцю результати перевірки звіту протягом 3 робочих днів з дати отримання звіту. Виконавець виставляє рахунок Замовнику протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від Замовника результату перевірки останнього тижневого звіту місяця.

Позивач зазначає, що зобов'язання були виконані належним чином та в повному обсязі, проте, надано суду звіт від 11.01.2013 р., звіт від 08.02.2013р., звіт від 04.03.2013 р., звіт від 01.02.2013 р. книгу обліку, що отримали гарантійного ремонту (обслуговування).

Суд звертає увагу, що в актах виконаних робіт не зазначено перелік контрагентів яким фактично надавались послуги по гарантійному обслуговуванню та не зазначено перелік товарів на які фактично надавались послуги по гарантійному обслуговуванню, що унеможливлює встановити зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податків.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні заявки на виконання робіт, докази оплати виконаних робіт, податкові накладні, щотижневі звіти, як передбачено умовами договору (в матеріалах справи містяться місячні звіти), звітів від сервісних центрів обслуговування.

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ніде ґавою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 14.1.36 ст.14 цього Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Також, суд звертає увагу, що у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.

Оскільки відповідачу не було надано в повному обсязі первинно бухгалтерських документів під час перевірки, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук